У першу п’ятницю серпня в пабах, на вуличних фестивалях і навіть на кухнях звичайних домівок пиво щорічно стає головним героєм. Міжнародний день пива хоч досі вважається неофіційним святом, однак вже давно перетворився на подію, яка об’єднує людей, незалежно від їхніх географічних координат, мови чи вподобань. В цей день келихи дзвенять гучніше, а розмови стають щирішими. Цей напій давно перестав бути лише засобом для втамування спраги, перетворившись на елемент культури, економіки та соціального життя. За кожною пляшкою стоять цілі історії локальних броварень, сучасні технології, культурні трансформації та глобальні тренди. Пиво давно зайняло своє місце у світовій гастрономії, ставши як атрибутом відпочинку, так і серйозним інструментом для бізнесу та туризму. Саме тому святкування цього дня є чи не найкращим приводом зазирнути глибше у світ пива, у якому переплітаються традиція і новаторство, локальність і глобалізація.
Свято пивного братерства, яке об’єднує світ
Міжнародний день пива та пивовара виник як невелика ініціатива в США, але швидко перетворився на справжній глобальний феномен. Формально він має три прості цілі: зустріч з друзями за пивом, подяка пивоварам і барменам, а також святкування культурного розмаїття пивної традиції. Та за цими словами криється дещо більше, ніж просто тост із келихом у руці.
Пиво стало частиною спільного соціального досвіду. В багатьох країнах його роль давно вийшла за межі “вечірнього напою” , адже це складник гастрономії, локального туризму й навіть економічної стратегії. У першу п’ятницю серпня відбуваються тисячі подій: фестивалі, екскурсії, дегустації, неформальні зустрічі, які збагачують і локальні спільноти, і ринки. Водночас це свято має і професійне обличчя. Воно створює нагоду звернути увагу на пивну індустрію від невеликих ремісничих броварень до великих заводів, які забезпечують робочі місця, платять податки, розвивають логістику, маркетинг і технології. До працівників пивної галузі відносять не лише броварів, а й постачальників сировини, дистриб’юторів, дизайнерів етикеток і продавців.
Не менш цікаво спостерігати за тим, як це свято адаптується до різних культур. У Німеччині, Чехії, Бельгії та США проявляються різні стилі святкування, але суть залишається сталою: пиво всюди виступає символ спільності. Так у великих містах у цей день проводять пивні фестивалі з музикою, фудкортами та десятками пивоварень, які презентують свої найкращі сорти. Тут можна не лише скуштувати знайомі лагери чи елі, а й відкрити для себе крафтові експерименти від медових блендів до темних стаутів із нотками шоколаду.
Атмосфера в пабах та ресторанах у цей день теж є особливою. Столи збирають компанії друзів, де кожен замовляє щось нове, обмінюється враженнями і відкриває для себе смаки, про які раніше й не здогадувався. Бармени діляться порадами, розповідають про походження сортів і навіть дають спробувати новинки “з кеги”.
Світ на пивній карті: хто й скільки варить пива
Світ дійсно любить пиво, і ця любов цілком вимірна. За даними дослідження BarthHaas, у світі зварили мільярди літрів пінного. І попри всі глобальні турбуленції, тренди залишаються доволі стабільними з невеликими, але показовими змінами. На першому місці знаходиться Китай, де зварили понад 35,9 мільярда літрів пива. Це є не просто абсолютним лідерством, а колосальною перевагою над всіма іншими. І хоча на одного китайця пива припадає небагато, масштаб споживання компенсує кількість: ринок внутрішній, величезний, і доволі прагматичний у вподобаннях (масовий лагер тут і далі домінує).
Друге місце займають США з 19,3 мільярда літрів. Американський пивний ринок вважається одним з найдинамічніших. Тут активно розвивається крафт, з’являються нові стилі, локальні бренди, але при цьому велика “фабрична” трійка (Anheuser-Busch, Molson Coors, Constellation) продовжує нарощувати виробництво. Трійку лідерів замикає Бразилія із 14,9 мільярда літрів пива. Пиво тут вже давно стало частиною повсякденної культури, і виробництво зростає разом зі споживанням. На п’яти бразильцям наступає Мексика (14,2 млрд літрів), яка також активно експортує пиво, зокрема в США.
Європейський сегмент виглядає скромніше, але стабільно. Німеччина з її 8,5 мільярда літрів лишається пивною столицею Європи і не стільки за обсягами, як за історією, традиціями та якістю. Далі йдуть Японія (4,5 млрд), Іспанія (4,1 млрд), Польща (3,6 млрд) та Південна Африка (351 млн). У цих країнах пивоваріння не тільки підтримує внутрішній ринок, а й поступово дивиться на експорт.
Як бачимо, у глобальному вимірі цифри свідчать не лише про кількість, а й про характер культури: у когось пиво перетворилося на стиль життя, у когось стало щоденною традицією, а десь цей напій є важливим економічним ресурсом. Зрозуміло одне, світ варить багато пива і по-різному.
Пивна статистика по-українськи: стабільність з післясмаком втрат
Українські пивовари тримають темп, але дихають нерівно. За підсумками першої половини 2025 року, за експертною оцінкою ПрАТ “Укрпиво”, в Україні зварили 68,3 мільйона декалітрів пива (без урахування безалкогольного). Це майже ті самі обсяги, що й торік — 100,6% до показників за перше півріччя 2024 року. Іншими словами, ринок утримався на плаву, не просів, але й не наростив обертів.
Проте варто поглянути трохи далі назад, і картина вже не така рівна. У порівнянні з аналогічним періодом 2021 року, нинішні обсяги становлять лише 81,2%. Тобто ринок досі не повернувся до довоєнного рівня, і це помітне зниження, яке говорить не стільки про зниження інтересу до пива, як про загальні економічні та соціальні зміни, що впливають на споживчі звички українців.
Пивна галузь в Україні працює в умовах постійної турбулентності, з перебоями в логістиці, змінами у закупівельній вартості сировини, падінням платоспроможності населення. Проте попри все, виробники тримають рівень, адаптуються, запускають нові сорти і вкладаються в модернізацію виробництва. Тож не варто сприймати ці цифри як підтвердження просто сухої статистики, за ними стоїть жива історія галузі, яка продовжує варити навіть у складні часи, реагує на запити споживачів і бореться за свою нішу на внутрішньому ринку.
У 2024 році українці витратили на пиво відчутно більше, ніж раніше (на 7 мільярдів гривень більше, якщо точніше). Загальний дохід пивної індустрії сягнув 46,3 мільярда гривень, що на 17,5% більше, ніж у 2023-му. Якщо згадати 2022 рік, коли війна різко вдарила по економіці, а дохід впав до 30,2 мільярда, то нинішнє зростання виглядає ще переконливішим: плюс 53% за два роки. Однак це не був миттєвий зліт, а радше поступове, вперте відновлення. Пивовари навчилися працювати в нестабільності. Однак попит зберігся, а з ним і мотивація.
Щодо прибутковості, то 2024 рік приніс галузі 2,5 мільярда гривень чистого прибутку, що майже стільки ж, як і торік. Для порівняння: у 2022-му пивна індустрія завершила перше півріччя зі збитками на 699 мільйонів. Тобто ринок не просто оговтався, а навіть зміг зміцнити позиції. Хоча більша частина прибутку концентрується у руках кількох великих гравців. “Карлсберг Україна” залишається недосяжним лідером із прибутком у 2,1 мільярда гривень, тобто майже вся галузь у мініатюрі. Компанія й далі утримує провідні бренди (“Львівське”, “Robert Doms”, “Арсенал”), а її потужності, розташовані в Запоріжжі, згенерували 84% загального прибутку по країні.
На другому місці знаходиться “Оболонь” з 1,2 мільярда гривень прибутку. Класика пивної полиці, яку досі активно купують як в Україні, так і за кордоном. На третьому зафіксувалася “Євроазіатська пивна група”, відома завдяки бренду “Старгород”, яка виросла більш ніж у дев’ять разів за рік і завершила 2024-й з прибутком у 180 мільйонів.
Стабільне зростання показали “Опілля” (107 млн грн), “Пивоварня Зіберта” (153 млн), а також “Перша приватна броварня”, яка за рік зробила ривок із збитків у 25,5 мільйона до прибутку 35,8 мільйона гривень. Її приклад став показовим, бо бренд адаптувався до змін, зберіг асортимент і налагодив продажі, навіть в умовах воєнного стану.
Загалом географія прибутку склалася досить цікаво. Запорізька область, незважаючи на близькість до фронту, очолила список з 2,2 мільярда гривень, переважно завдяки “Карлсбергу”. Харківська, Київська, Тернопільська та Хмельницька області також увійшли до п’ятірки лідерів. Славиться своїм пивом і невеличке місто Бердичів. Бердичівський пивоварний завод відзначився одразу кількома перемогами на XXV Міжнародному конкурсі, який об’єднав виробників пива, безалкогольних і слабоалкогольних напоїв, зброджених продуктів, мінеральної води й солоду. У 2024 році підприємство продемонструвало високі стандарти якості, отримавши одні з найвищих нагород конкурсу. Серед досягнень — дві золоті медалі за сорти пива «Amber Hops» і «Пшеничне GOLD». Обидва напої були відзначені за стабільну якість, смаковий профіль і відповідність технологічним вимогам. Окрему увагу журі конкурсу привернуло пиво «Бердичівське Леон», якому присуджено ГРАН-ПРІ — найвищу відзнаку в категорії. Це свідчить про особливу оцінку смаку й виробничої майстерності.
Сьогодні на українському ринку працюють 299 активних пивоварних компаній, і протягом року зареєстровано ще 11 нових гравців. Це хороший сигнал для інвесторів: навіть у складні часи пивна індустрія залишається привабливою. Середня ціна пляшки пива вітчизняного виробництва майже не змінилася: зросла з 32,8 до 34,1 гривні за 0,5 л, що є помірним зростанням, яке не лякає покупців.
Як бачимо, пивний ринок України не тільки вцілів, а й ожив. І хоча він ще не вийшов на довоєнний рівень за всіма параметрами, але впевнено рухається в цьому напрямку.
Пиво, як суспільний феномен: міфи, легенди та цікаві факти
Якщо уявити людську історію у вигляді вечірки, то пиво точно стояло б десь біля вогнища ще задовго до того, як ми винайшли писемність чи колесо. Його поява зумовлена природною випадковість, яку людство швидко перетворило на традицію. Десь у Месопотамії, на родючих берегах Тигру й Євфрату, наші пращури випадково залишили зброджене зерно на сонці і отримали не лише дивний пінистий напій, а й цілком новий досвід. Напій був смачний, зігрівав і не труїв, на відміну від води з річки. Шумери, які зналися на релігії й пивоварінні, одразу вписали нову звичку в пантеон богів: з’явилася Нінкасі — богиня пива, котрій навіть склали гімн. Але цей гімн був особливим: в ньому був і ритм, і ритуал, і, навіть, рецепт. Отак і з’явилася перша у світі інструкція з пивоваріння. Єгиптяни з пивом уже не експериментували, а систематизували його. Робітники, що тягали каміння для пірамід, щодня отримували свій пайок у вигляді чотирьох літрів пива і не для розваг, а для виживання. У ті часи пиво було більше схожим на густу, злакову кашу в рідкому вигляді. До того ж, пити його було безпечніше, ніж воду з Нілу. Тож можна сказати, що піраміди стоять не лише на поті будівельників, а й на пиві.
Варили пиво в давнину зазвичай жінки. Пивоваріння було домашньою справою, і багато хто вважає, що образ “відьми з котлом” походить саме від пивоварок — жінок, які вміли керувати цим процесом. І поки на Сході пиво вже мало свою міфологію, на українських землях ця традиція також міцно вкорінювалася. Перша письмова згадка про пиво на теренах Русі датується 996 роком. Саме тоді, під час освячення Десятинної церкви, князь Володимир велів роздавати народу “мед і пиво”. Це була не просто гостинність, а визнаний продукт і частина суспільного життя. І з того часу українське пиво не зникало з карти: у монастирях його варили ченці, у містах зводилися цехи броварів, а згодом і великі промислові пивоварні.
У різні епохи пиво виконувало різні ролі. Іноді це був безпечний замінник води, а інколи, навіть, елемент розрахунків. У середньовічному Вавилоні, наприклад, неякісне пиво каралося жорстко: винуватця могли втопити у тому самому недоброму пиві. Так собі піар, але вже тоді репутація бровара була справою серйозною. Цікаво, що саме слово “пиво” має слов’янське походження. Та його родичів можна знайти в усіх європейських мовах — від англійського “beer” до німецького “Bier’. Усі вони ведуть до стародавнього латинського “bibere”, що означає “пити”. Просте, пряме й дуже людське слово, яке виражає універсальну потребу зібратися разом, підняти кухоль і випити за життя, що триває, попри все.
Хто б міг подумати, що пивна піна виступає справжнім індикатором якості пива? Вона з’являється завдяки комбінації білків, ізоальфа-кислот хмелю та вуглекислого газу. У гарного пива піна щільна, тримається кілька хвилин і складається з дрібних бульбашок, а не великих “повітряних куль”. У Чехії навіть існує закон про те, що висота піни має бути не меншою за 2 сантиметри. Бельгія, країна з понад 1500 видами пива, давно визнана світовим центром пивоварного мистецтва. У 2016 році її традиції навіть внесли до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО. І бельгійці серйозно ставляться до келихів: кожен вид пива має свій особливий келих, бо форма посуду нібито впливає на смак.
А ще не дивуйтесь, якщо почуєте, що світле пиво міцніше за темне. Колір не завжди показник міцності, бо він залежить від ступеня обсмаження солоду. Наприклад, світле IPA може мати 7–8% алкоголю, а темний портер — усього 4–5%. Водночас про так званий “пивний живіт”, яким так вихваляються чоловіки, теж варто говорити без зайвих кліше. Пиво містить близько 150 ккал на півлітра, але набирати вагу через нього неможливо. Частіше проблема в загальному раціоні, адже пиво розпалює апетит, і люди поєднують його з калорійними закусками, такими як ковбаса чи хліб.
Слід зазначити, що в Чехії пиво таке доступне, що в багатьох ресторанах літр звичайної “десятки” коштує дешевше за пляшку води. Не дивно, адже країна лідирує за споживанням пива на душу населення (понад 140 літрів на рік). Крім того, в Німеччині діє справжній пивний закон ще з 1516 року, відомий як “Райнгайцгебот” (закон про чистоту пива – ред.). Він регламентує, що у пиво можна додавати лише воду, ячмінь і хміль (про дріжджі тоді ще не знали). Цей закон тримався понад п’ять століть і досі задає високу планку для німецьких пивоварів. Варто також згадати про дріжджі. Дикий штам Saccharomyces cerevisiae формувався природним шляхом тисячоліттями, а люди тільки вдосконалювали його, зберігаючи осад у пивних чанах, щоб наступна варка була вдалою.
Загалом, пиво може вражати й потужністю: найбільш міцним пивом у світі вважається британське “The Strength of Armageddon”, яке має близько 67,5% алкоголю, що навіть більше, ніж у деяких горілок. Його роблять, заморожуючи напій і відділяючи воду, а не звичайною ферментацією.
Неочікувано, але пиво навіть змогло врятувати життя. Під час епідемії холери у Лондоні в 1854 році лікар Джон Сноу помітив, що працівники пивоварні на Broad Street не захворіли. Вони пили лише пиво, а не заражену воду і це допомогло довести, що холера передається водою. Цікаво, що в Японії варять пиво “Chernobyl” з ячменю, вирощеного у відновленій зоні Чорнобиля, а в Антарктиді на базі McMurdo існує своя маленька пивоварня. Навіть логістичні складнощі не стали на заваді пива, бо його там варять прямо на місці.
Як бачимо, історія пива розкриває перед нами безліч цікавих фактів про навички зберігати ресурси, винахідливість, спільність і культуру. А на українських землях ця історія живе вже понад тисячу років. І, здається, тільки набирає нового смаку.
