В Україні поступово назріває ситуація, яку експерти вже називають переломною точкою для всього ринку автомобілів. З 1 січня 2026 року починає діяти закон, яким скасовуються пільгові умови розмитнення електромобілів. Те, що ще вчора подавалося як символ руху до «зеленого майбутнього», завтра може обернутися серйозним ударом для тисяч українських родин. Адже саме доступність зробила електромобіль не винятковим атрибутом заможних, а реальною альтернативою для середнього класу, який прагнув відмовитися від бензину та дизеля.
До кінця 2025 року українці ще мають право завозити електрокари без сплати мита та ПДВ. Саме ці умови відкрили дорогу тисячам родин, які роками не могли дозволити собі сучасний транспорт. Та вже за кілька місяців все зміниться. Нові правила передбачають сплату стандартних 10% мита і 20% ПДВ, а також залишають чинним акциз — 1 євро за кожну кіловат-годину місткості батареї.
Що означають ці цифри? Для багатьох українських родин — крах їхньої мрії про електромобіль. Якщо сьогодні умовно вживаний Nissan Leaf можна завезти за 7–8 тисяч доларів, то з 2026 року його вартість підскочить до 10 тисяч і більше. Для бюджетної сім’ї ці кілька тисяч доларів різниці стають непереборною стіною.
Журналісти агентства “ФАКТ” звернулися до експертів, які добре знають ринок, для прояснення ситуації.
Борис Федорчук, спеціаліст з підбору авто, який понад десять років займається в Харкові доставкою машин в Україну, пояснює, чому цей закон викликає стільки критики.
За його словами, електромобілі стали для українців справжнім порятунком, особливо у великих містах, де витрати на пальне практично знищують сімейний бюджет. Він зазначає, що сісти сьогодні за кермо бензинової чи дизельної машини — це майже розкіш. У багатьох родинах залишилися старі автомобілі, які “ковтають” пальне літрами. А що стосується гібридів, то їх бояться купувати через відсутність нормального сервісу. Люди не знають, куди звертатися у разі поломки.
“Електромобілі стали справжнім порятунком для українців, особливо у великих містах, де витрати на пальне буквально з’їдають сімейний бюджет. Сісти за кермо бензинової чи дизельної машини сьогодні — це розкіш. У багатьох сім’ях залишилися старі авто, які “ковтають” пальне літрами.
А щодо гібридів, то їх у нас практично ніхто нормальним чином не ремонтує. Люди просто бояться купувати такі машини, бо не знають, куди звертатися у разі поломки. А електромобіль — інша справа: його можна заряджати навіть від звичайної розетки, і економія відчувається вже з перших днів”.
Його особисте спостереження накладається на статистику ринку:
“Я бачив, як змінювався ринок на власні очі. Ще кілька років тому електрокари були рідкістю, а тепер їх десятки тисяч. І все завдяки тому, що держава дала людям шанс, а тепер цей шанс у них забирають.
З нового року завезти електромобіль стане так само дорого, як і звичайний бензиновий. Це одразу ж підскочить у ціні на кілька тисяч євро. І процес переходу на електротранспорт різко загальмує”.
Контраст з практиками розвинених країн робить українську ситуацію ще болючішою. Борис не уникає прямого порівняння:
“Подивіться на Європу, США, Канаду чи Австралію. Там уряди роблять усе, аби заохотити людей переходити на електротранспорт. У Франції держава компенсує до €7 тисяч при купівлі електромобіля, у Німеччині — до €6 тисяч.
І це ще не все: власників звільняють від частини податків, виробники дарують безкоштовні зарядні пристрої й навіть сервісні пакети. А інфраструктура настільки розвинена, що власнику не потрібно “просити розетку в сусіда” — зарядні станції є буквально на кожному кроці”.
У нас же, на тлі ще не добудованої інфраструктури, держава прибирає головний компенсатор — податкову пільгу. Тому не дивно, що експерт говорить не про локальне гальмування, а про ризик стратегічного відставання.
Та найважливіше — це голоси людей, для яких електрокар став не модною “фішкою”, а елементом виживання родинної економіки. Оксана зі Львова не прикрашає реальність:
“Я купила Nissan Leaf три роки тому за 7 тисяч доларів. І жодного разу не пошкодувала. Зарядка обходиться мені у 60–70 гривень за ніч — і цього вистачає, щоб доїхати на роботу, розвезти дітей і повернутися додому.
Машина реально врятувала наш сімейний бюджет. Я навіть почала мріяти про щось серйозніше — про новий Nissan чи навіть Tesla. Однак тепер, якщо доведеться платити додаткові податки й мита, це просто нереально. Мрія знову стане недосяжною”.
Мова йде не про “зелений імідж”, а арифметику: коли нічна розетка замінює щомісячні витрати на пальне, у сім’ї вперше за довгий час з’являються гроші на інші базові потреби.
Той самий прагматизм чути в історії таксиста з Києва Олексія. Він не приховує, що вибір був безальтернативним:
“Я пересів на електромобіль, бо бензин став непідйомним. На своїй старій “дев’ятці” я витрачав більше, ніж заробляв. Це був абсурд. Електрокар реально витягнув мене — я почав заробляти, а не працювати в мінус. Але якщо ціни на них злетять, жоден таксист не ризикне брати таку машину. У нашій роботі авто швидко зношується, і тоді весь сенс усього цього зникає”.
Для професійних водіїв різниця в кілька тисяч доларів на вході й відсутність пільг — це не емоція, а берегова лінія економічної доцільності: за нею інвестиція перестає окупатися.
Ігор, переселенець з Донеччини, говорить з обуренням:
“Для мене це був єдиний шанс дати сім’ї транспорт, який не з’їдає наш бюджет, а навпаки допомагає виживати. У 2022-му, в перший рік війни, діяв безкоштовний ввіз машин, плюс не було податків на електрокари. Я зміг купити авто, і ми були щасливі, що принаймні за дорогу платимо мінімум. Бо все, що мали, ми втратили через війну. А тепер здається, що держава знову зачиняє перед такими людьми двері. І це страшенно дратує”.
Для таких родин електрокар є змогою щодня доїхати на роботу, у лікарню або школу без страху, що половина сімейного бюджету піде в бак.
Тим часом фахівці ринку вже склали арифметику післяскасової доби, якою з нами поділилися. Популярні Nissan Leaf та Renault Zoe подорожчають щонайменше на дві-три тисячі доларів. Те, що сьогодні реально привезти за 7–8 тисяч, від січня 2026 року матиме цінник від десяти тисяч — і це без урахування непередбачуваних витрат на логістику чи обмінний курс.
Сегмент середнього й вищого класу відчує удар сильніше: Tesla Model 3, Hyundai Kona Electric, Volkswagen ID.3 додадуть ще п’ять-сім тисяч. Тобто вживана Tesla, яку за сприятливих умов купували за 20–22 тисячі, завтра обійдеться у 28–30 тисяч. Ринковою мовою це означає одне: масовий попит стискається, електромобіль повертається в нішу «для обраних», а імпорт у перші місяці 2026-го цілком прогнозовано просідає на 40–50%.
Спроба знайти компроміс у вигляді гібридів у наших реаліях упирається не в бажання, а у відсутність сервісної екосистеми. В Україні досі катастрофічно мало майстерень і спеціалістів, які працюють з високовольтними контурами та складними гібридними силовими установками. Тому очікувати “гібрид-буму” є самообманом. Ціна входу менша, але ризики просто переміщуються з митниці у сервіс.
Юридичний блок цієї історії не менш важливий за економіку. Адвокат з митного та транспортного права Сергій Мельник наголошує, що в законі справді залишаються певні лазівки, і ними вже активно цікавляться як компанії, так і приватні особи. Він пояснює:
“Є варіант завезення автомобілів у межах гуманітарних програм. Коли йдеться про допомогу волонтерам чи організаціям, які працюють у соціальних або медичних проєктах, тоді можливе звільнення від частини податків. Це одна зі схем, яку зараз намагаються використати.
Інший шлях — співпраця з міжнародними фондами. Якщо авто оформлюється в межах грантових програм, тоді теж можуть діяти пільгові умови.
Проте водночас я бачу, що зростає спокуса йти іншим шляхом — через так звані “сірі” схеми. Мова про транзит чи про фіктивні компанії в ЄС, які можуть оформлювати машини лише на папері. Для бізнесу це виглядає як обхід закону, але для простих громадян такий шлях є надзвичайно ризикованим. Якщо держава почне серйозно боротися з цими схемами, наслідком можуть стати конфіскації автомобілів та величезні штрафи”.
Окремо юрист звертає увагу на акциз у розмірі одного євро за кожну кіловат-годину місткості батареї:
“Цей акциз застарів і виглядає відверто абсурдним. Виходить, що чим сучасніша і потужніша батарея, тим більше платить покупець. Це справжній парадокс: чим екологічніше авто, тим сильніше його карає податкова система. І це суперечить не лише принципам податкової справедливості, але й самим задекларованим цілям держави — перейти на зелений транспорт”.
Аналітик компанії AutoConsulting, до якого журналістам вдалося звернутися, зазначає:
“Електрокари, безперечно, залишаться на українських дорогах. Однак ми вже не зможемо називати їх масовим явищем. Той період, коли українці масово пересідали на електротранспорт, закінчується.
Попереду інша реальність — сегмент “обраних”, тих, хто готовий і може дозволити собі заплатити високу ціну. Для більшості ж громадян шлях у майбутнє екологічного транспорту фактично буде зачинено”.
Після цієї оцінки його слова переростають у риторичне запитання, яке сьогодні ставлять і експерти, і прості громадяни: чого насправді домагається держава? Якщо метою є наповнення бюджету, то ціною цього стане зупинка “зеленого переходу”. Якщо ж ідеться про підтримку бізнесу, то виникає питання — якого саме бізнесу і за рахунок кого?
Україна роками пишалася тим, що здатна переймати найкращі європейські практики, рухатися в одному ряду з розвиненими країнами. Однак цього разу ми ризикуємо опинитися осторонь світового тренду. І для громадян це не абстрактні цифри з урядових документів, а реальний удар по щоденному життю. Адже на кону стоїть не лише економія грошей у сімейному бюджеті, а й саме майбутнє транспортної системи країни.
Якщо голос суспільства не буде почутий, то вже за рік українські дороги знову заповнять чадні бензинові “дідусі” з Європи, а мрія про сучасну, екологічну Україну залишиться лише мрією — красивою на словах, але далекою від реальності.
