Заява про виїзд за кордон не замінює відстрочку: чому суд відмовив у скасуванні призову

Питання визначення правових підстав, які звільняють військовозобов’язаних громадян від призову на військову службу під час воєнного стану, регламентується виключно нормами профільного законодавства України. Практика розгляду адміністративних спорів свідчить про виникнення суперечностей у тлумаченні норм права, коли громадяни пов’язують можливість здійснення професійної діяльності за межами країни з автоматичним отриманням імунітету від мобілізаційних заходів. Судова практика свідчить про те, що документи, які регулюють порядок перетину державного кордону, та документи, які засвідчують звільнення від виконання військового обов’язку, належать до абсолютно різних правових інститутів.

Обставини призову старшого лейтенанта та матеріали судового позову

Матеріали справи від 9 червня 2026 р. (справа № 120/1635/26), які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчать, що 15 січня 2026 року громадянин, який є морським фахівцем, звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки із заявою про видачу дозволу на виїзд за кордон для подальшого працевлаштування.

Після виклику до ТЦК 27 січня 2026 року для розгляду документів, вже наступного дня, 28 січня, стосовно чоловіка були проведені мобілізаційні заходи, і його направили до військової частини в Синельниківському районі Дніпропетровської області.

Відповідно до наказу командира частини від 29 січня, старшого лейтенанта зарахували до особового складу на посаду начальника продовольчої служби тилу. Проте позивач та його представник звернулися до суду з вимогою скасувати акти про мобілізацію та зарахування, наполягаючи на тому, що подана заява про виїзд мала розглядатися як заява про надання відстрочки, а ТЦК зобов’язаний був призупинити призовні процедури до ухвалення рішення за цим зверненням.

Обґрунтування судового рішення

Вінницький окружний адміністративний суд розглянув позовні вимоги та 9 червня 2026 року та ухвалив рішення про повну відмову в їх задоволенні. Суд розмежував нормативно-правові акти, зазначивши, що право моряків на перетин кордону регулюється постановою КМУ від 2 вересня 2022 року №992, тоді як звільнення від мобілізації надається лише на підставі статті 23 Закону “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

Суд наголосив, що наявність морської професії та можливість виїзду не включені до переліку підстав для звільнення від призову, а право на відстрочку має бути реалізоване виключно до моменту набуття особою статусу військовослужбовця, відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 1 жовтня 2024 року у справі №200/4189/22.

Щодо вимог про скасування наказу командира військової частини, суд вказав, що військова частина не здійснює призов, а лише приймає мобілізованих осіб на підставі наданих ТЦК документів, тому дії командування були правомірними та обов’язковими до виконання.

Подальший процесуальний порядок та норми реалізації права на відстрочку

Ухвалене рішення суду визначає, що позивач може скористатися правом на звільнення з військової служби шляхом подання рапорту на ім’я командира частини, якщо надасть належно оформлені документи про сімейні обставини або довідку про відстрочку, отриману відповідно до законодавства. Рішення суду набирає чинності згідно зі статтею 255 КАС України, а на його апеляційне оскарження сторонам надається 30 днів з моменту складення повного тексту.

У ширшому розумінні функціонування мобілізаційної системи порядок надання відстрочок підпорядковується постанові КМУ №560, де спеціальні комісії при ТЦК наділені повноваженнями самостійно оцінювати документи та формулювати підстави для відмови.

Отже, судова практика підтверджує, що оскарження призову має юридичні перспективи лише за умови наявності офіційно затвердженого бронювання або відстрочки на момент видання наказів про мобілізацію.