Фрідріх Мерц пропонує скоротити соціальну допомогу безробітним і малозабезпеченим, включно з українськими біженцями

За роки повномасштабної війни в Україні становище українських біженців у Німеччині поступово втратило статус недоторканої гуманітарної теми. Якщо на початку 2022 року допомога українцям була майже безумовною, а українців розглядали як жертв війни, які потребують захисту і турботи, то влітку 2025-го тон державної риторики змінився. Все частіше звучать вимоги не лише інтеграції, а й відповідальності — передусім у вигляді участі в ринку праці та зменшення залежності від соціальних виплат. Ініціатива уряду канцлера Фрідріха Мерца, який виступив за скорочення і жорсткіший контроль за соціальними трансфертами для безробітних і малозабезпечених, стала новим етапом у цій зміні політичної парадигми. Ці виплати охоплюють не лише німецьких громадян, а й українських біженців, які досі отримували її нарівні з іншими резидентами країни.

Що зміниться в системі Bürgergeld

У Німеччині назріває новий етап реформ соціальної системи, який викликає жваве обговорення в політичному й суспільному середовищі. Канцлер Фрідріх Мерц заявив про намір свого уряду змінити підхід до виплати базової допомоги безробітним, відомої як «бюргергельд» (Bürgergeld). І хоча офіційно мова йде про всіх, хто отримує цю підтримку, особливу увагу до себе привертає факт: зміни безпосередньо вплинуть і на українців, які прибули до Німеччини як біженці.

Підставою для ініціативи стали фінансові навантаження на бюджет та підозра в зловживанні системою. «Люди, які можуть працювати, мають працювати», – лаконічно пояснив Мерц свою позицію, окреслюючи ключовий вектор реформи: посилення вимог до тих, хто отримує допомогу, але не демонструє зусиль у напрямку працевлаштування.

Сьогодні «бюргергельд» є не тільки грошовою допомогою для безробітних, а й елементом ширшої соціальної архітектури, орієнтованої на підтримку тих, хто з певних причин не може себе забезпечити: як тимчасово, так і довгостроково. Серед таких людей є як громадяни Німеччини, так і іноземці, які отримали дозвіл на перебування, зокрема українці, які мають тимчасовий захист у межах директиви ЄС.

Фрідріх Мерц не заперечує потреби в державній підтримці, але у його риториці відчутно зростає акцент на контролі, ефективності й боротьбі зі зловживаннями. Він прямо заявив про можливість перегляду не лише підстав для отримання допомоги, а й сум, які держава компенсує на житло. Йдеться про потенційне встановлення верхньої межі орендної плати та перевірки площі житлового простору.

Такі дії, за словами канцлера, є частиною ширшої фінансової реформи, яка з 2026 року передбачатиме перехід до виплати базового доходу у новому форматі. Мерц упевнений, що «можна заощадити більше, ніж один чи два мільярди євро», якщо впроваджувати зміни поступово й системно. Його меседж простий і жорсткий: «Система є неправильною для тих, хто не працює, але отримує допомогу і водночас займається незадекларованою діяльністю».

Українські біженці у фокусі дебатів

Попри відсутність прямого акценту на громадян України, ця категорія бенефіціарів — одна з найбільших і, відповідно, одна з найбільш вразливих. За даними липня 2024 року, з-поміж приблизно 700 тисяч українців працездатного віку, які прибули до Німеччини, працевлаштованими були лише 266 тисяч. Інші — або навчалися, або доглядали за дітьми, або перебували в пошуку роботи. Частина — і це неодноразово підкреслювали німецькі політики — просто «осіла» на допомозі.

Ще торік в урядових колах заговорили про необхідність скоротити або переглянути рівень підтримки для українців. На цьому наполягав і тодішній канцлер Олаф Шольц, закликаючи сотні тисяч біженців «інтегруватися через працю». Заява Мерца — логічне продовження цієї політичної лінії, але в значно рішучішому тоні.

Формально «бюргергельд» розрахована на всіх резидентів країни, які відповідають критеріям. Однак тепер уряд прагне чіткішого розмежування: хто справді потребує підтримки, а хто — просто використовує систему. І ця тонка межа, як очікується, стане головним предметом майбутніх адміністративних рішень, що вже зараз викликають побоювання в українській громаді.

Запропоновані заходи мають на меті «оздоровлення» бюджету, але водночас постає ризик: нові обмеження можуть ударити передусім по тих, хто й так опинився у складній життєвій ситуації. Частина українських біженців досі не має стабільної роботи, через мовний бар’єр, психологічну травму війни або складність визнання дипломів і кваліфікацій.

Попередні сигнали змін і очікування від українців

Ще до заяв Фрідріха Мерца політична дискусія у Німеччині неодноразово поверталася до теми соціальних трансфертів для українців. У липні 2024 року федеральні служби повідомляли: з близько 700 тисяч громадян України працездатного віку, які прибули до Німеччини з початку повномасштабної війни, офіційно працевлаштованими були лише 266 тисяч. Частина перебувала у процесі навчання, частина — займалася доглядом за дітьми, ще частина — не могла знайти роботу з різних причин, серед яких мовний бар’єр, визнання кваліфікацій, психологічний стан після втечі з війни.

У політичних колах це стало підґрунтям для критики системи допомоги, яка, на думку частини німецьких політиків, створює ризик довготривалої залежності від держави. Ще минулого року тодішній канцлер Олаф Шольц публічно закликав українських біженців активніше виходити на ринок праці. Він наголошував, що сотні тисяч українців, які знайшли захист у Німеччині, мають скористатися можливістю працевлаштування як основою для інтеграції в суспільство. Це був перший політичний сигнал, що державна підтримка має не лише гуманітарну мету, але й очікує від одержувачів конкретних дій у відповідь.

Мерц говорить про реформу поступово — «крок за кроком», але навіть поетапне впровадження нових вимог означає суттєві зміни в очікуваннях держави від біженців. Його заяви фіксують новий напрям соціальної політики, в якій отримання будь-якої допомоги дедалі більше залежить не від факту потреби, а від готовності одержувача відповідати вимогам держави.

Для українських біженців це означає зміну статусу — з отримувачів гуманітарного захисту на повноцінних учасників соціального договору. Відтепер присутність у системі передбачає зобов’язання: працювати, шукати роботу, доводити, що допомога дійсно потрібна, а не просто зручна. Період адаптації, який ще донедавна був офіційно визнаним і мовчазно толерованим, в очах уряду наближається до завершення.