У той час як війна в Україні триває, зосереджуючи на собі основну увагу українців, паралельно світ спостерігає за не менш трагічним конфліктом – гуманітарною катастрофою в Газі. Понад тисяча загиблих у чергах за їжею, десятки дітей, померлих від голоду, й жорстка ізоляція мільйона людей у зоні постійних обстрілів – усе це асоціюється з найтемнішими сторінками історії ХХ століття.
Але зараз це відбувається в прямому ефірі руками держави, яка свого часу стала символом жертви. Декларація ізраїльського парламенту про намір анексувати Західний берег річки Йордан лише посилює тривогу: замість мирного врегулювання конфлікт дрейфує до остаточного знищення палестинської державності.
Для України це не лише питання моралі чи геополітики, а й відображення сучасної історії: про облогу, примусове виселення, блокаду гуманітарної допомоги й про те, як міжнародна спільнота може закривати очі на очевидне. Україна бачить подібні моделі через удари по критичній інфраструктурі, руйнування цивільних об’єктів, масове переселення людей і блокади постачань у зонах бойових дій. Це руйнівний досвід, що не повинен ставати “нормальним” явищем для самої України. Навпаки, країна має зробити все можливе, щоб уникнути подібних моделей у внутрішній політиці, соціальній реальності чи плануванні.
З весни армія Ізраїлю реалізує операцію під кодовою назвою “Operation Gideon’s Chariots”, прагнучи розгромити ХАМАС, звільнити заручників і встановити контроль над 3/4 території Гази. Частиною цієї стратегії стало створення безпекового коридору Morag, який фізично розділив сектор на кілька частин, забезпечивши контроль над пересуванням, доступом до гуманітарної допомоги та адміністративним впливом. У багатьох районах бойові дії змінили характер: тепер це радше виснажлива облога, ніж масований наступ. IDF утримує позиції й посилює контроль через ті самі коридори, тоді як у місцях, де перемир’я було зірване, зокрема в Рафасі та Хан-Юнісі, бої відновилися в повному обсязі.
Хан-Юніс зазнав чергових наступів. Було вбито десятки людей, і проведено примусову евакуацію багатьох районів, особливо в районі Бані-Сухейл. Із минулого літа контроль над Рафахом реалізується саме через Morag Corridor: приблизно 89% будівель у місті зруйновано або визнано непридатними для життя. Понад 450 000 людей були переселені, багато хто живе між зонами бойових дій та контрольованими секторами. Хронічний дефіцит харчів, антисанітарія, діти з діагнозом ADHD, загроза інфекцій – така щоденна реальність для людей у таборах. Понад 1,9 млн людей, або близько 90% населення Гази, були змушені залишити свої домівки, причому багато хто неодноразово. Є випадки, коли окремі сім’ї змінювали місце проживання понад 10 разів.
Водночас рівень водопостачання впав до 3–7% від довоєнного. Багато дітей змушені пити з калюж. Понад половина лікарень закриті, медиків критично не вистачає, а система охорони здоров’я діє з перебоями або зовсім паралізована. ВООЗ визначає ситуацію як “масовий штучний голод”, спричинений цілеспрямованими обмеженнями доступу до гуманітарної допомоги та колапсом системи постачання. Лише з 17 липня зафіксовано щонайменше 21 смерть серед дітей до 5 років. Загалом за останні тижні налічується понад 100 випадків смерті через недоїдання, з них 80% – діти. У понад 2 700 дітей віком до 5 років – гостре недоїдання. Це більш ніж утричі більше, ніж кілька місяців тому.
Гуманітарні організації ООН та ЮНІСЕФ доставили мільйони пакетів із їжею, але це крапля в океані. Пункти допомоги не лише не справляються з потребами, а й самі стають небезпечними: понад 850 людей загинули або були поранені під час очікування в чергах за допомогою. Поставки залишаються обмеженими й не функціональними, контрольованими воєнізованими структурами. Найуразливішими залишаються діти, люди похилого віку та люди з інвалідністю. Серед загиблих до 15 червня – понад 17 000 дітей, понад 4 100 літніх осіб та сотні людей з інвалідністю.
На цьому тлі Дональд Трамп визнав, що в Газі триває реальний голод, зазначивши, що “children look very hungry”, і закликав Ізраїль дозволити якнайбільше постачання їжі. Він пообіцяв $60 млн гуманітарної допомоги та повідомив про плани створення доступних food centers у Газі. За словами Трампа, Ізраїль несе відповідальність за кризу й повинен забезпечити доставку кожного кілограма допомоги. Водночас деякі інші заяви Трампа – про можливу анексію палестинських територій чи масове переміщення населення – викликали різку критику, і кілька чиновників його адміністрації пізніше дистанціювалися від таких позицій.
У червні Європейський парламент вперше офіційно визнав дії Ізраїлю в Газі як “геноцид” та почав вимагати санкцій. Рапорт Парламентської асамблеї Ради Європи назвав дії “етнічним очищенням” і закликав негайно зупинити насильницьке звільнення територій та переселення місцевих жителів. Хоча в ЄС активно обговорюють санкції та обмеження угоди з Ізраїлем, рішення поки не ухвалено через опір окремих країн, зокрема, Німеччини, Польщі й Угорщини. Генасамблея ООН ухвалила низку резолюцій щодо створення гуманітарних коридорів і припинення вогню. Водночас США використали право вето в Раді Безпеки, заблокувавши деякі ключові документи.
У відповідь на події в Газі активізуються й інші гравці регіону. Хезболла регулярно обстрілює територію Ізраїлю, а Ізраїль реагує ударами по південному Лівану. Минулорічний конфлікт спричинив масштабну хвилю втечі – близько 96 000 ізраїльтян і 1,4 млн ліванців залишили домівки. Попри досягнуте в листопаді перемир’я, дрібні обстріли й атаки тривають досі. Генсек ООН Антоніу Гутерреш застеріг, що Ліван не повинен перетворитися на “ще одну Газу”.
Єгипет і Йорданія відкинули будь-які пропозиції щодо примусового переселення палестинців на їхню територію. Такої ж позиції дотримується й Арабська ліга. Країни наполягають на тому, що відновлення Гази має відбуватись на місці, з гарантіями недоторканності населення та збереженням перспективи палестинської державності. Саудівська Аравія також закликає до миру, підтримуючи ідею двох держав і категорично відкидаючи будь-які демографічні маніпуляції.
Норвегія застерігає, що дії Ізраїлю створюють небезпечний прецедент, використовуючи голод як зброю, блокування доступу гуманітарної допомоги та свідомий контроль над виживанням населення. Це руйнує усталені норми міжнародного права. Міжнародний суд наголосив, що всі держави мають обов’язок запобігати геноциду, тож ігнорування цієї норми означає фактичну відмову від відповідальності.
Світ уже живе в умовах подвійних стандартів: коли Європа приймає мільйони українців, але мовчить про голод у Газі, з’являється гірке відчуття несправедливості. Фіксація використання голоду як тактики війни, як і системної ізоляції мирного населення, – не просто моральна катастрофа, а підрив міжнародного правопорядку.
Уряд Ізраїлю наполягає: вирішальною причиною війни став напад ХАМАС 7 жовтня 2023 року, що призвів до понад 1 200 загиблих та сотень заручників. Відповідь Ізраїлю обґрунтовується статтею 51 Статуту ООН як акт самооборони. Проте з часом юристи й експерти почали ставити під сумнів, чи не перевищено кордони принципів пропорційності й необхідності: масштаб руйнувань і смертей викликає занепокоєння. Ізраїльське керівництво стверджує, що цілить лише в ХАМАС, а не в цивільних. Заборона ударів по цивільних оголошується публічно, але правозахисні організації B’Tselem та PHR уперше назвали дії уряду геноцидом, що спричинило внутрішню політичну кризу. Влада заявила, що ці звинувачення є фейковими.
Активно застосовується hasbara – державна пропагандистська кампанія через соцмережі, інфлюенсерів, ЗМІ та спеціально створені бот-мережі. В інфополі поширюється меседж про те, що всі жителі Гази підконтрольні ХАМАС, і що фото або відео з гуманітарною небезпекою – результат маніпуляцій. Цензура в Ізраїлі стала жорсткішою: закрито Al Jazeera, чиниться тиск на журналістів видання Haaretz, заблоковано сотні публікацій. Показовим став інцидент із фейковим повідомленням Міноборони про нібито Telegram-сервіс Хезболли – “bomb pager”, що виявився інформаційною операцією, яку викрило Reuters.
Усе це змінює рамки глобального розуміння того, що є “міжнародним злочином”, а що “епізодом війни”. І саме тому ці події не можна сприймати із байдужістю, зокрема й Україні. Бо мова не лише про Близький Схід – мова про світ, у якому ми всі живемо.
Тетяна Вікторова
