Сьогодні, 24 жовтня, стартував Глобальний тиждень медіа – та інформаційної грамотності. Він був започаткований Генеральною Асамблеєю ООН у 2021 році, щоб наголосити на необхідності фактичної, своєчасної, цільової, чіткої, доступної, багатомовної інформації. Медіаграмотність – це не лише про компетенції окремої людини, що опановує навички спростування фейків, етичної поведінки в соціальних мережах, створення й просування якісного контенту, це також про національну безпеку кожної країни. В умовах гібридних воєн набуття медіаграмотності дозволяє розв’язати одну з найважливіших проблем 21 століття – трансформаційний вплив диджитальних інформаційно-комунікаційних технологій на перебіг подій у глобальному соціумі.
Всі медіамеседжі сконструйовані
Медіаграмотність – явище не нове. На нього звертали увагу медіакритики, починаючи з 1980-х років минулого століття, адже вплив ЗМІ на спільноти вже й тоді був доволі відчутним. Більше того, усвідомлювалося, що в медіаконтент закладені певні вектори такого впливу, що змушують людей поводитися відповідно до очікувань політиків або потреб великого бізнесу. Одним з перших медіаосвітян, що узагальнив вимоги до медіаграмотної людини був Стейсі Гудмен, викладач нових медіа й виробництва фільмів із Каліфорнії. Його посібник “Соціальна медіаграмотність: п’ять ключових принципів” датується ще 1987 роком і містить “золотий фонд” спостережень за медіареальністю, що не втратив актуальності й донині. Перший принцип, яким потрібно опанувати медіаграмотній людині, говорить про те, що всі медіамеседжі сконструйовані.
Про що йдеться? ЗМІ надають нам картину світу, яка принципово відрізняється від реального стану речей. Це лише певний зріз реальності, вмотивований інформаційною політикою видання, амбіціями його власників або державним замовленням. У теоретиків ЗМІ такий підхід отримує назву Agenda setting – формування порядку денного новин. Що він означає? В світі щодня відбуваються тисячі подій, однак лише дуже обмежена кількість (топ-5, топ-10, топ-20) потрапляють на шпальти видань або у теле- чи радіоефір. Тож ми маємо розуміти, що медіакартина світу – це лише конструкт, а не реальність як така.
Медіамеседжі формують наше сприйняття
Другий принцип – медіамеседжі формують наше сприйняття. Медіа відповідальні за більшість спостережень та досвід, із яких складається наше розуміння світу. Велика частина нашого світобачення ґрунтується на медіамеседжах, створених із певною позицією, інтерпретаціями й висновками, що вже вбудовані в них. Таким чином саме медіа великою мірою надають нам відчуття реальності. Кожен з нас завдяки цифровим технологіям має змогу створювати і тиражувати свій власний контент, або відгукуватися на меседжі інших контентмейкерів і сприяти поширенню їх повідомлень. Тож кожен, хто демонструє відповідальне медіаспоживання, мусить замислитися: які зображення, статті та відео ми обираємо, щоб поділитися з друзями й колегами — чи справді вони суголосні нашій реальності, а не просто віддзеркалюють популярні думки?
Третій принцип, за Стейсі Гудменом: різняться аудиторії, різниться й розуміння одного й того самого меседжа. Хоча медіа надає нам матеріал, на основі якого ми формуємо нашу картину реальності, кожен із нас знаходить смисли відповідно до індивідуальних факторів, таких як особисті потреби та страхи, позитив чи проблеми дня, расові та статеві відмінності, сімейний і культурний бекграунд, моральні принципи тощо. І тут до роздумів медіаграмотної людини постає ціле коло питань: коли ми публікуємо контент в соцмережі, чи думаємо ми про різноманітність своєї аудиторії? Можливо, для когось цей контент буде травматичним? Чи замислюємося ми над наслідками та інтерпретаціями нашого контенту? Чи розуміємо, що те, що є дотепним і веселим для нас, може бути деструктивним і обурливим для інших?
В теорії масової комунікації є таке поняття – “патогенний текст”, тобто текст, який здатен завдати болю й страждання іншим. Свідомі медіакористувачі мають уникати створення й тиражування таких текстів. Серед них можуть бути дотепи, що ґрунтуються на темах із царини чорного гумору – смерть, хвороба, каліцтво. Варто пам’ятати, що це табуйовані теми, якими не варто зловживати навіть тоді, коли йдеться про ворога. Безумовно патогенним був флешмоб, під час якого користувачі масово ділилися в соцмережах короткими текстами, викладеними з тіл окупантів. Для цього використовувався Telegram-бот. Медіапрактика дегуманізації ворога є доволі поширеною під час війни, однак перетворення її на масову розвагу, спрямовану на руйнування людяності як такої, є неприпустимою.
Якщо ти не платиш за товар, ти і є товаром
Четвертий принцип – всі медіамеседжі мають комерційні втручання. Більшість контенту, який ми створюємо, поширюється безкоштовно, але є ціна, яку ми платимо за ці “безкоштовні” сервіси. Все, що ми публікуємо в онлайновому просторі, використовується для того, щоб створити наш профіль як потенційного покупця. Більшість із того, що ми постимо чи поширюємо в соцмережі, може втягнути наших друзів у цю комерційну схему, зазвичай без нашого відома. Комерційна сутність онлайн-медіа впливає на те, що ми обираємо в соцмережі й чим ділимося з друзями. Іншими словами, якщо ми щось споживаємо безкоштовно, ми і є тут товаром.
Стейсі Гудмен наголошує що медіаграмотність має на меті надати знання про те, як на медіа впливають комерційні структури, як вони можуть втручатися в контент і його поширення. Більшість медіа — це бізнес, який повинен отримувати прибуток. Питання власності та контролю головні: порівняно невеликий відсоток людей контролює те, що ми дивимося, читаємо та чуємо в медіа.
Всі медіамеседжі включають точки зору – це п’ятий принцип, про який необхідно знати медіаграмотній людині. Всі медіапродукти в певному сенсі є рекламою, оскільки вони промоціюють цінності й стилі життя. Мейнстрімні медіа виражають — явно чи приховано — ідеологічні меседжі про такі питання, як висока якість життя, стимулювання споживацького інтересу, роль жінки, схвалення дій влади тощо. Те ж саме можна сказати і про аматорське медіавиробництво, стосовно якого постає питання: як ми використовуємо медіа, щоб «вирізати» небажане з нашого життя, і зображаємо лише те, що найбільш фотогенічне або ж знаходить відгук у широкої аудиторії? Коли ми постимо фотографії з відпочинку замість фотографій із нашого буденного життя, який меседж ми створюємо стосовно хорошого й поганого у світі?
Буттєвість мережевої події є сильнішою за буттєвість події реальної. У середині минулого століття в цьому ж сенсі говорили про онтологію медіаподії: якщо журналісти не зафіксували факт падіння дерева в лісі, то воно таким, що впало, не вважається. Не одне століття події в світі легітимізували ЗМІ. Сьогодні легітимного статусу подіям надають самі юзери.
На що націлений фактчекінг?
Великий масив інформаційної і медіаграмотності складає фактчекінгова практика. Це і вміння окремих медіакористувачів виявляти і спростовувати фейки. Це також і інституціоналізовані зусилля фахівців з нейтралізації дезінформації, та облудних наративів.
Сьогодні фактчекінг є багатовекторним. Він спрямований на перевірку та викриття недостовірності фактів та даних, причинно-наслідкових зв’язків між ними (факти та дані можуть бути опубліковані, продемонстровані на фото/відео, публічно оголошені знаковими спікерами);
– виявлення ознак маніпуляції фактами та даними, причинно-наслідковими зв’язками між ними, підміну фактів фейками;
– відновлення та демонстрацію дійсної картини явищ, подій, тенденцій;
– поглиблення та розширення знань споживача інформації про факти та явища, які розслідуються.
Загрози ШІ – актуальна тема для медіаграмотної людини
Цьогорічна тема Глобального тижня інформаційної та медіаграмотності акцентує увагу на важливості набуття навичок критичного мислення у сучасному цифровому світі.
Цифрові платформи докорінно змінили спосіб створення, споживання та поширення інформації, створюючи нові виклики для оцінки достовірності контенту. З появою генеративного штучного інтелекту межі між контентом, створеним людьми, та штучним інтелектом стають все більш розмитими, що потребує нових навичок і критичного підходу. Це важливий момент для того, щоб люди могли формувати цифрові простори, у яких вони взаємодіють, і сприяти створенню більш стійкої інформаційної екосистеми.
Перш за все, медіакористувачі мають усвідомлювати, що все більше контенту, з яким вони стикаються у повсякденній реальності генерується ШІ. Особливо впливогенними тут можуть бути зображення, сфабриковані штучним інтелектом з метою викликати сильні емоції і схилити людину до певних дій.
Задля перевірки тексту на його автентичність варто користуватися програмами, які виявляють джерело його походження – людина чи ШІ. Назвемо, зокрема, таку програму, як GPTZero – інструмент, розроблений для визначення, чи був текст створений генеративними моделями, такими як GPT. Він здатний аналізувати текст на основі характерних ознак ШІ. Вкажемо також на програму AI Text Detector, яка також дозволяє з’ясувати походження тексту і принагідно виявляє рівень його читабельності.
Підписуємося на фактчекінгові ресурси
Для підвищення рівня медіаграмотності пересічним медіакористувачам варто підписатися на сторінки найвідоміших в Україні факчекінгових платформ “Без брехні”, Центр протидії дезінформації при РНБО України, “Нота єнота”, “Детектор медіа”, VoxCheck тощо. Вони надають актуальну інформацію щодо фейків і пропагандистських наративів, які з’являються в українському медіапросторі. Знати про спростовані фейки означає бути озброєним і мати можливість убезпечити себе від впливу дезінформації. Фейки часто є повторюваними і циклічними. Чим більше такого матеріалу ми бачимо на платформах фактчекерів, тим вірогідніше наше непотрапляння на гачок фейкоробів і маніпуляторів.
У сучасному світі, де повідомлення стають дедалі складнішими та часто суперечливими, досягнення спільного блага неможливе без активної участі людей у протидії новим викликам і загрозам. Щоб повноцінно скористатися можливостями, які пропонують інформаційні та комунікаційні технології, кожен повинен володіти компетенціями медіа – та інформаційної грамотності, що дозволяють краще розуміти ситуацію і впливати на неї.
