Публічні сигнали про глибокі системні проблеми в роботі Міністерства оборони України останнім часом лунають дедалі частіше, і не лише з боку журналістів чи активістів. Все частіше критика виходить ізсередини самої системи, зокрема — від людей, які мали змогу побачити внутрішні процеси зблизька. Одним з таких критичних голосів став Юрій Гудименко — голова Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони, який після кількох місяців глибокої залученості у процеси міністерства опублікував свої думки з приводу його роботи.
Він починає з принципової застережної позиції: спроби перекладати відповідальність за проблеми винятково або на попередників, або на чинного міністра Рустема Умєрова є некоректними. Міністерство оборони — це надто складна, розгалужена й інерційна структура, щоби персоніфікувати її успіхи чи провали.
“Якщо ми уявимо, що нинішнє міністерство – це виключно плід роботи і уяви міністра Умєрова, то нам доведеться визнати, що він має колосальні менеджерські якості, вміє бачити архітектуру великих процесів, розподіляти ролі в колективі і створювати саме ті стимули для роботи підлеглих, які потрібні для мети, яку він сам собі поставив. Але саме ці якості у необхідній кількості у міністра Умєрова відсутні. Кінець застереження”, – вважає голова ради.
Проте саме це, за його словами, не звільняє керівництво від відповідальності за бездіяльність або поглиблення кризи.
Гудименко прямо заявляє:
“Нинішня конструкція не відповідає жодній з вимог, які перед міністерством ставлять і армія, і влада, і народ України в цілому”.
Серед ключових проблем він виділяє те, що міністерство роздуто до гіпертрофованих розмірів: за чисельністю персоналу воно порівнюване з армійським корпусом. Усередині апарату функції постійно дублюються, що створює “управлінський шум” і паралізує ефективне виконання команд.
Робоча культура міністерства, за словами Гудименка, ґрунтується на тотальній безвідповідальності. Працівники системно уникають взяття на себе рішень, перекладають відповідальність або гальмують ініціативи. Страх перед відповідальністю — це основна емоція, яка керує процесами в установі.
Ще одна фундаментальна проблема — відсутність мети як такої. Коли Юрій Гудименко запитував співробітників міністерства про їхню стратегічну ціль, він чув лише про “процеси”: цифровізацію, логістику, постачання. Але без визначеної кінцевої мети жодна з цих ініціатив не може бути ефективною — система рухається в порожнечі.
Окремо він зазначає, що міністерство займається абсолютно несумісними за змістом функціями: від мобілізації до культурних ініціатив, від закупівель зброї до управління лісгоспами. Спроба утримати під одним дахом стільки напрямів перетворює управління на імітацію. На практиці — “цими процесами нормально не керують”.
Не менш показовим, за спостереженням голови Громадської антикорупційної ради, є повна відсутність системи зворотного зв’язку. Внутрішній аудит не працює, а рекомендації, наприклад, щодо скорочення штату, призводять до зворотного ефекту — чисельність працівників лише зростає. Обіцяний зовнішній аудит, яким так пишалися при останніх перестановках у міністерстві, в реальності не запустився.
Особливо жорсткий діагноз стосується сфери закупівель. За словами Гудименка, чиновники бояться ухвалювати рішення, які бодай на копійку можуть виявитися “не за найнижчою ціною”, навіть якщо дорожчий товар якісніший, швидший у постачанні або ефективніший для фронту. І це пояснюється не інституційним підходом, а страхом за особисту безпеку: “не хочу сісти” — ось основний стимул чиновника. Це породжує абсурд, коли виграють тендери з найгіршою продукцією, бо формально ціна менша. Якість, потреби фронту — не в пріоритеті. Цей дисбаланс стимулів веде до системного спрощення рішень, зростання бюрократії, інтриг, знецінення ініціатив. Вся система працює за принципом “процес заради процесу”. А армія, яка має бути головним отримувачем допомоги, стає для чиновника десь далеко — “наче десь на іншій планеті”.
У галузі протидії корупції, за словами Гудименка, відбулися лише часткові зміни. Створення закупівельних агенцій зменшило прямі хабарі у центрі, але на периферії — у військовій освіті, сфері нерухомості чи управлінні державною власністю — “відкати” та зловживання нікуди не зникли. Крім того, класична корупція змінилася на іншу форму — тиск згори, “лобізм у масці процедури”.
“Отже, якщо коротко, то Міністерство оборони України є повільним, величезним, кволим і безвідповідальним, і продовжує ставати повільнішим, більшим, кволішим і безвідповідальнішим”, – наголошує голова ради.
Окремим пунктом аналізу Гудименко називає катастрофічну ситуацію зі стимулюванням працівників. У міністерстві працюють люди з абсолютно різними цілями: одні хочуть нових звань, інші — досидіти до пенсії, ще інші — справді щось змінити, а дехто просто пересиджує війну в тилу. Але система абсолютно не вміє керувати цим різноманіттям мотивацій. Людина з ідеями і потенціалом потрапляє в оточення “кабінетних полковників”, втрачає запал і невдовзі стає такою ж частиною старої системи.
Голова Громадської антикорупційної ради зазначає, що хоча під час війни до армії і Міноборони прийшли тисячі нових людей — логісти, юристи, айтішники, менеджери — їхній потенціал було змарновано, бо система не змогла або не захотіла їх інтегрувати. Все краще, що сьогодні демонструє міністерство на міжнародних форумах, створено саме цими “новими кадрами”, але без системної підтримки і без реального впливу.
“Я можу ще багато сказати про проблеми з військовою освітою, інноваціями, відсутністю “математики війни”, про яку говорять всі і якої толком немає ніде, і інші проблеми, які ми так чи інакше намагаємось вирішувати. Але тоді стаття, яка мала б сформулювати діагноз, перетвориться за обсягом на монографію і втратить свій сенс.
Поставити діагноз – важливо, бо тільки так можна призначити правильне лікування. Якби Міністерство оборони було людиною, то в довгому переліку хвороб були б і ожиріння, і імпотенція, і депресія, і багато інших слів латинського походження. Це лікується, і міністерство можна врятувати. Але спершу ми як суспільство маємо зрозуміти, з чим ми маємо справу.
А справа в тому, що немає чарівної пігулки, щоб вилікувати хворого від всіх його хвороб одночасно. Лікування буде важким, довгим і максимально неприємним, особливо під час війни, бо після війни суспільство радісно забуде і про міністерство, і про оборону, а зараз воно в фокусі уваги.
Всі, хто розповідають, що достатньо замінити одного міністра на іншого, звільнити (чи призначити) заступника чи, наприклад, пофарбувати будівлю міністерства у кольори державного прапора і ось тоді все точно налагодиться – всі вони помиляються, свідомо чи несвідомо. Потрібен функціональний аудит, комплексна реформа, довге і важке виколупування “діпстейта полковників”, масове скорочення, професійний найм нових співробітників, інакше кажучи – повністю нова архітектура, культура і філософія міністерства оборони”, – резюмує Юрій Гудименко.
Цей матеріал відображає винятково думки Юрія Гудименка. Точка зору редакції ІА “ФАКТ” може з ними не збігатися.
