“Хто буде воювати, якщо військові все купують за свої гроші і відчувають тиск від командирів?”: Ігор Луценко з передової

З самого початку повномасштабної війни в Україні, яка триває вже четвертий рік, військовослужбовці постійно зіштовхуються з браком базових речей, необхідних для виконання завдань. Мова йде як про технічні засоби, так і амуніцію, елементарні побутові речі, які забезпечують виживання на позиціях: плівка, скоби, пісок, мішки, генератори, енергоблоки, зв’язок, харчі. Все це часто доводиться купувати власним коштом. Водночас, як держава, так і міжнародні партнери регулярно виділяють на забезпечення Збройних сил значні фінансові ресурси. Проте на фронті продовжують ставити запитання: куди зникають ці гроші і чому захисники змушені все тягнути на собі?

Військовослужбовець ЗСУ, аеророзвідник та письменник Ігор Луценко у своєму дописі з передової ставить питання: хто буде в цій армії воювати, якщо все доводиться купувати за власний рахунок і ще при цьому зіштовхуватися з постійним тиском та знеціненням з боку командування.

Він описує конкретну ситуацію, яка трапилася на позиції: до підрозділу приїхав начальник артилерії, який оцінив умови, побачив бліндажі, капоніри, накриття, захищене й замасковане сітками спорядження, електроживлення, куплене за власний кошт, але замість того, щоб відзначити результат, пішов скаржитись вище.

“І от, після того, як він поїхав, через 15 хвилин починається цирк: «А хто старший? А хто на позиції? А чого у вас усе хріново? А чого у вас колеса від гармати не прикриті мішками з піском, щоб осколками не посікло?». А ми не знаємо, де взяти ті мішки. Тут немає магазину мішків. І пісок тут теж ніхто не продає — його треба привозити. Тобто, швидко це не виправиш”, – пише Луценко.

Луценко наголошує, що в той момент хотілося почути бодай одне слово вдячності або підтримки, а замість цього почалася перевірка та обурення через дрібні недоліки, які фізично неможливо усунути без матеріалів і транспорту, яких на місці немає і бути не може.

Як пояснює військовий, вся логістика побутового облаштування фактично тримається на особистих грошах військових. За їхній рахунок куплені два енергоблоки EcoFlow, проводка, електрика, генератор, плівка, скоби, а також два комплекти Starlink — один на позицію, другий у тиловий будинок. Ба більше, самі ж бійці закуповують собі їжу — а натомість не отримують навіть ті символічні виплати, які передбачені на бойові дії. Він акцентує, що йдеться не про виняткову ситуацію, а норму, яка вже не викликає подиву, але не перестає деморалізувати.

Водночас, як зазначає Луценко, замість того, щоб бодай морально підтримати підрозділ, керівництво воліє не говорити прямо, а після відвідин позиції починають тиснути на командування, висуваючи претензії.  Умови, в яких живе підрозділ, змушують до повної автономії, але навіть тоді з боку командування чути не слова підтримки, а претензії.

Луценко не дивується, чому в нас стільки демотивованих. Солдат, який на свої кошти облаштовує позицію, не відчуваючи ні підтримки, ні захисту, втрачає віру не у війну, а у власну армію як організацію. Він вказує на повну відсутність культури зворотного зв’язку: замість того, щоб просто підійти, подякувати, потиснути руку, підтримати морально — офіцери йдуть у штаб і розносять командира. Навіть це не було б таким болісним, як повне мовчання або вказівка на недоліки там, де все зроблено з нуля руками й коштом самих військових. Це повністю нівелює мотивацію служити далі.

“Я вже мовчу про нагороди. Просто прийди і скажи: «Блін, пацани, красунчики». Потисни руку й тихо піди, щоб тебе ще не пристрелили”, – обурюється військовий.

Отже, Ігор Луценко ставить питання: хто залишиться в армії, якщо кожен, хто воює, відчуває себе винним і знеціненим? Він зазначає, що нині єдине, що забезпечується централізовано, — це боєкомплект, і то не завжди. Все інше, включно з побутом, засобами зв’язку, захисту, розвідки, маскування, комфорту — покладене на плечі самих солдатів, їхніх родин і волонтерів.

“Хто буде в цій армії воювати? Ви ж тільки БК даєте, іноді якусь зимову форму. А побуту — взагалі ніякого”, – резюмував військовий.