Інститут “незалежних членів” у наглядових радах державних компаній є профанацією і лицемірством: Олексій Кущ
Резонансний корупційний скандал в Енергоатомі показав масштабні системні проблеми у державних компаніях України. Протягом тривалого часу в компанії здійснювалися корупційні схеми на мільярдні суми, які не були вчасно виявлені та припинені. Наглядова рада, яка мала здійснювати контроль за діяльністю компанії, не виконала своїх функцій, що продемонструвало повну неефективність існуючої системи корпоративного управління у державному секторі. Цей випадок став прикладом того, як формальні інститути контролю часто не здатні запобігти зловживанням і захистити державні інтереси.
Фінансовий аналітик Олексій Кущ у своїх роздумах про корпоративне управління державними компаніями вважає, що весь інститут «незалежних членів» у наглядових радах державних компаній є профанацією і лицемірством. Він зазначає, що той, хто хоча б трохи знайомий із корпоративним законодавством, той знає, що незалежних членів наглядових рад обирають у приватних компаніях для захисту прав міноритарних акціонерів, яких «обижають» мажоритарні.
Експерт наголошує, що одним з інструментів захисту є кумулятивне голосування міноритарних акціонерів для призначення незалежних членів наглядових рад, щоб мажоритарії не сформували їх на сто відсотків з своїх представників. Тепер виникає питання: про яких міноритарних акціонерів йдеться при призначенні «незалежних» членів у наглядові ради сто відсотків державних компаній? Чию сторону вони там захищають? За фактом ці посади перетворилися у нас на звичайну «синекуру» для «нової шляхти».
Олексій Кущ вважає, що як показав приклад Енергоатома, ці люди не змогли зупинити навіть системну корупцію на мільярди гривень, яка здійснювалася роками. Він зазначає, що не любить персоналізації явищ, однак своєрідним «символом» «наглядової радовщини» стане таке явище, як «міловановщина» – перескакування з однієї наглядової ради в іншу, з Укроборонпрому в Енергоатом, з жахливими наслідками, що для Укроборонпрому до війни, що для Енергоатома під час війни. Натомість можна «замовити аналітику» для державної компанії, де ти в наглядовій раді, і заплатити за неї структурі, де ти на заробітній платі.
Аналітик зазначає, що у найближчий час ми станемо свідками виходу «грантових рептилоїдів» із степів України. Кормова база для них скорочується й існує ризик того, що за отримані тут заробітні плати «спитають». Він це порівнює з мініатюрою Михайла Жванецького: «А в чому, власне, була суть твоєї роботи і як ти з нею справився?». Отже, чим гірше буде, тим сильніше буде цей «вихід», який переходить у втечу.
Олексій Кущ зазначає, що за колеса літаків вони чіплятися не будуть, так як вони у нас не літають, а от вночі перетинати кордон – цілком. Їхній світ, який вони намагалися будувати тут, – це системна десоціалізація держави, яка проявляється у «роздержавленні економіки», тотальній приватизації всього і вся і монетизації людини як засобу виробництва.
За словами аналітика, світ, який ці люди намагалися будувати в Україні, є системною десоціалізацією держави, яка проявляється у «роздержавленні економіки», тотальній приватизації всього і вся та монетизації людини як засобу виробництва. Під час війни дана модель очікувано дала збій, тому що у межах такої теорії неможливо пояснити простій людині, яка відчуває різноманітні обмеження, чому вона гірша за людину у наглядовій раді.
Олексій Кущ наголошує, що «неолібералізм» частини українських ідеологів «реформ», безглуздих і безжальних, не є догматом свободи і навіть не є «рукою ринку» Адама Сміта. Ці ідеологи готові наступати на свободу людини, якщо вона не підкріплена особистою «монетизацією». Дана ідеологія органічно поєднується з теорією соціального расизму. Вона є смисловою прірвою між одним відсотком населення, яке заробляє на решті дев’яносто дев’яти відсотках громадян. Це і система зовнішніх та внутрішніх «підпірок» в інтересах одного відсотка.Саме тому вони є непримиренними ворогами «Нового курсу» Франкліна Рузвельта і економічного націоналізму. Ці люди виступають проти розвитку національної промисловості та проти доместикації виробництв, тобто повернення виробничих процесів у межі національної економіки.
Олексій Кущ наголошує, що ключовим моментом у межах даної системи є створення «подвійного уряду»: офіційного, який виконує церемоніальні функції, і реального – у вигляді «монетизованих груп» впливу. «Коронований юрист третього рейху» Карл Шміт визначив дві форми управління світом: імперіум – коли обрана влада керує країною, і домініум – коли прихована влада управляє активами, як фінансовими, так і матеріальними. В ідеалі, у межах даної доктрини, суверенітет народу обмежується. Стратегічною метою є відгородити дев’яносто дев’ять відсотків населення від демократичних процедур. Інструментом досягнення вищезгаданої стратагеми є уряд, повністю ізольований від демократичних механізмів контролю і впливу.
За словами експерта, якщо у підприємства один акціонер, і цей акціонер є держава, то застосування моделі наглядових рад із «незалежними членами» або «директорами» є абсурдом, доведеним до абсурду. Саме тому ключовим інструментом контролю за діяльністю таких державних компаній мають бути ревізійні комісії, причому у кожної компанії повинна бути своя власна ревізійна комісія. Керівників цих корпоративних ревізійних комісій для кожної державної компанії повинен призначати парламент для забезпечення балансу інтересів із Кабінетом Міністрів. Він зазначає, що членами таких ревізійних комісій повинні ставати виключно галузеві професіонали.
Кущ вважає, що ці ревізійні комісії можуть наймати на роботу аудиторів, юристів та інших спеціалістів для незалежного контролю за діяльністю підпорядкованої компанії та її правління. Наглядова рада в державній компанії з одним акціонером повинна складатися з людей, які не отримують за це заробітну плату, оскільки тут йдеться про статус, представництво та інші відповідні функції. У випадку публічної компанії, де присутній великий акціонер або мажоритарій та багато маленьких акціонерів або міноритаріїв, наглядова рада відіграє вже зовсім іншу роль, і статус незалежного члена або директора наглядової ради у такому випадку має зовсім інше значення: наприклад, не допустити розмивання частки міноритарних акціонерів або примусовий викуп акцій товариством за заниженою, фіктивною ціною.
Як вважає експерт, у випадку державної компанії, де є лише один акціонер, подібні функції наглядової ради, очевидно, не реалізовуються. Тому вся ця корпоративна реформа для державних компаній є, по суті, як сідло для корови. Хоча мета зрозуміла – відсікати державу від управління її активами, простіше кажучи – відсікати всіх нас від наших активів у вигляді державних компаній. Тоді, наприклад, за наполяганням наглядової ради Нафтогазу з його статуту зникає частина однієї зі статей про те, що метою компанії є не лише отримання прибутку, а й виконання соціально значущої функції. При цьому «соціально значущу функцію» прибирають.
Олексій Кущ вважає, що українське суспільство нарешті повинно навчитися позначати політиків за ключовими індикаторами, наприклад, за їхнім ставленням до інституту наглядових рад. Він наголошує, що з нинішніх парламентських фракцій проти цієї фікції і синекури під час війни виступали лише Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина» як фракція і Юлія Тимошенко як політик. Більше ніхто. До чого привела дана система, ми бачимо за стелажами з пачками доларів у фігурантів, але це лише те, що вони у поспіху забули забрати, на криптогаманцях їх у сотні разів більше.
Експерт називає це своєрідним «П’ятикнижжям України. Главою – Вихід «рептилоїдів» із степів України». На його думку, процес очищення вже розпочався. Або їхній вихід, або наш. Без них у нас все вийде.
