Ірландія голосує проти “західного мілітаризму”: як ліві нейтралісти кидають виклик єдності ЄС
В Ірландії сьогодні завершується підрахунок голосів на президентських виборах, і все вказує на те, що країна отримає нового, десятого президента – Кетрін Конноллі, незалежну соціалістку з Ґолвея, яка виступає проти «західного мілітаризму» та політики НАТО. За попередніми результатами, 68-річна політикиня має переконливу перевагу над своєю суперницею, колишньою міністеркою уряду Гізер Гамфріс із правоцентристської партії “Фіне Гейл”.
Перемога Конноллі стане знаковою не лише для самої Ірландії, а й для всієї Європи, де зростає вплив політиків, які поєднують соціалістичну риторику із жорсткою критикою США, НАТО та ЄС.
Соціалістка з антиНАТОвськими поглядами
Колишня клінічна психологиня та адвокатка, Конноллі зробила собі ім’я як незалежна депутатка парламенту, яка не боїться різких заяв. Вона порівняла витрати Німеччини на оборону з нацистською мілітаризацією 1930-х, виступила проти плану ЄС ReArm Europe, що передбачає збільшення оборонного бюджету на €800 мільярдів, і неодноразово називала американську зовнішню політику “винною у геноциді” в Секторі Гази.
Конноллі активно критикує Ізраїль і навіть заявляла, що ХАМАС є “частиною палестинського народу”, за що отримала різку відповідь з боку ірландського уряду та міжнародних партнерів. Хоча пізніше вона формально засудила дії ХАМАСу, її риторика залишається жорстко антиізраїльською.
Водночас Конноллі зуміла об’єднати весь ірландський лівий спектр – від націоналістів із “Шинн Фейн” до соціал-демократів і “Зелених”. Вони вперше утворили спільний блок на президентських виборах, що стало потужним сигналом протесту проти правоцентристського уряду Міхеала Мартіна.
Підтримка молоді і “вірусна” кампанія
Кампанія Конноллі стала феноменом соціальних мереж: політикиня здобула підтримку молодих виборців завдяки подкастам, відеоінтерв’ю та підтримці популярних музичних гуртів Kneecap і Mary Wallopers. Її ірландомовна ідентичність і меседж про “захист нейтралітету від мілітаризації Заходу” знайшли відгук серед покоління, втомленого від традиційних партій.
Хоча посада президента Ірландії є здебільшого церемоніальною, дипломати вже попереджають: нова глава держави може ускладнити зовнішньополітичні відносини з ЄС і США, на яких тримається ірландська економіка.
Європейський контекст: від Дубліна до Братислави
Ірландські вибори вкладаються у ширший європейський тренд зростання ліво- та правопопулістських рухів, що критикують західні інституції, санкції проти Росії та військову допомогу Україні.
У Словаччині прем’єр Роберт Фіцо, який відкрито виступає проти підтримки Києва, повернувся до влади під гаслами “миру і нейтралітету”.
В Угорщині Віктор Орбан давно позиціонує себе як “голос розуму” в ЄС, підтримуючи відносини з Москвою.
У Німеччині правопопулістська AfD і ліворадикальна Сара Вагенкнехт-Альянс використовують антивоєнні меседжі для залучення виборців.
У Франції партія Жан-Люка Меланшона звинувачує НАТО в ескалації війни в Україні, тоді як праві на чолі з Марін Ле Пен критикують санкції проти Росії як “удар по європейській економіці”.
Загальна тенденція очевидна: антисистемні політики – зліва і справа – конвертують втому виборців від конфліктів і соціальної напруги у протест проти західної політики безпеки.
Що кажуть ірландці про Кетрін Конноллі та вибори президента Ірландії?
Ми проаналізували дискурс коментарів користувачів Reddit під матеріалом Politico, присвяченому новому ірландському лідеру, і виявили ключові наративи.
- “Президент Ірландії не має реальної влади”
Найпоширеніша думка: посада президента – церемоніальна, тому не варто драматизувати перемогу Конноллі. Вона не визначає зовнішню політику, не впливає на членство в НАТО чи ЄС, і фактично виконує представницькі функції.
- “Це не проросійський вибір, а реакція на слабкого конкурента”
Багато коментаторів вважають, що виборці підтримали Конноллі не через її погляди на НАТО чи Україну, а через те, що інша кандидатка (від уряду) була слабкою, “дерев’яною” і не викликала довіри.
- “Виборці голосували за компетентність і незалежність”
Дехто підкреслює, що Конноллі сприймають як розумну, чесну й самостійну політичну фігуру, яка буде “совістю нації”, подібно до Міхаеля Д. Гіґґінса.
- “Її позиції – не нові, і подібні до попередніх президентів”
Багато ірландців нагадують, що Ірландія вже давно обирає лівоцентристських, соціалістично налаштованих президентів, включно з Мері Робінсон, Мері МакАліз і Міхаелем Гіґґінсом. Тому “шок” іноземних медіа виглядає перебільшеним.
- “Конноллі – не “танкістка”, а старомодна пацифістка”
Пояснимо, що термін “танкіст” (англ. tankie) – це сучасний політичний сленг, який походить від лівих середовищ, але з часом став означати певний тип радикально лівого, авторитарного світогляду.Частина користувачів визнає, що вона критикує НАТО, німецьке переозброєння, іронізує над США, але при цьому не підтримує Росію і не виправдовує агресію. Її радше описують як “наївну ліву пацифістку”, ніж як проросійську політичну постать.
- “Ірландці голосували з огляду на внутрішні проблеми”
Багато хто підкреслює, що реальні мотиви виборців – побутові, не геополітичні: житлова криза, висока вартість життя, проблеми в системі охорони здоров’я.
- “Політико спростило ситуацію”
Частина ірландських користувачів критикує статтю Politico за перебільшення та “клікбейт”, вважаючи, що медіа ззовні неправильно інтерпретують особливості ірландської політики.
- “Так, вона робила суперечливі заяви”
Водночас чимало коментаторів визнають, що Конноллі має історію сумнівних висловлювань: порівняння німецького переозброєння з 1930-ми, заяви про “контекст” отруєння у Солсбері, поїздку до Сирії, тощо. Частина вважає це “наївністю”, інші – “танкістським мисленням”.
Більшість ірландців не сприймають перемогу Конноллі як поворот до проросійських чи антиєвропейських настроїв. Це радше:
-протест проти урядових партій;
-вибір морального авторитету, а не політичного гравця;
-прояв традиційного ірландського нейтралітету й лівоцентристської культури.
Однак навіть критики визнають, що її погляди на міжнародні справи можуть створювати репутаційні ризики, якщо вона публічно робитиме невдалі заяви – навіть попри обмежені повноваження президента.
Наслідки для України
Для України кейс Ірландії та загальна тенденція зростання антиНАТОвських і євроскептичних рухів у Європі несуть прямий і стратегічний ризик. Йдеться не лише про зміну політичних акцентів у окремих країнах, а про поступову ерозію консенсусу всередині ЄС щодо війни, безпеки та підтримки Києва.
Навіть якщо офіційні уряди залишаються проукраїнськими, зміна суспільного клімату поступово тисне на політичні рішення. Політики на кшталт Кетрін Конноллі, Роберта Фіцо чи Сари Вагенкнехт не мають реальної влади у сфері зовнішньої політики, але їхня риторика нормалізує “втому від війни”.
Це створює ґрунт для появи у виборчому полі запиту на “мир через компроміс із Москвою”, навіть якщо цей компроміс передбачає поступки територією або безпековими гарантіями України.
Коли антисистемні політики стають рупорами скептичних настроїв, уряди країн ЄС починають коригувати свою політику під тиском електорату. Це може проявлятися:
- у затримках або блокуванні нових пакетів допомоги;
- у відмові від довгострокових програм військової підтримки;
- у зростанні впливу політичних сил, які прагнуть “переглянути санкційну політику”.
І навіть якщо рішення на рівні Брюсселя формально приймаються, вони можуть бути ослаблені або затягнуті, як це вже було не раз через позицію Угорщини чи Словаччини.
Риторика політиків типу Конноллі б’є не лише по інституціях, а й по сприйняттю України як “жертви агресії”. Замість чіткої дихотомії “агресор-жертва” у свідомості частини європейців формується уявлення про “дві сторони конфлікту”, які мають домовитися.
Це один із головних наративів, які активно просуває Росія через своїх прихильників та інформаційні мережі. І коли його підхоплюють демократичні політики, навіть не проросійські за суттю, він легітимізується у публічному дискурсі.
Якщо антиатлантичні чи “нейтралістські” сили здобуватимуть більшість або вагомі позиції у парламентах країн-членів ЄС, це може призвести до переформатування європейської безпекової стратегії.
Замість політики стримування Росії може з’явитися політика “врівноваження”, тобто спроби “домовитися” з Москвою за рахунок інтересів України. Це означатиме:
- слабшу підтримку членства України в ЄС і НАТО;
- гальмування оборонних контрактів;
- тиск на Київ із вимогами “заморозити конфлікт”.
Російська пропаганда активно використовує такі кейси, як перемога Конноллі, для демонстрації “розколу Заходу”. Кремль подає це як доказ того, що Європа втомилася від підтримки України і що “навіть у стабільних демократіях Західної Європи” суспільства починають сумніватися у доцільності протистояння з Москвою.
У цьому сенсі ірландські вибори мають символічну вагу, що виходить далеко за межі самої Ірландії.
