20 листопада 1975 року Іспанія пережила переломну подію: помер Франсиско Франко, який майже чотири десятиліття очолював країну як диктатор. З його смертю завершилася епоха авторитарного правління, і держава розпочала перехід до демократії та конституційної монархії. Сьогодні європейські медіа звертають увагу на історичні зміни, що відбулися в країні за цей час, оцінюючи, як минуле диктаторського режиму відбивається на сучасному політичному, соціальному та культурному житті Іспанії. Журналісти та аналітики порівнюють тодішні обмеження та репресії з нинішньою відкритістю суспільства, ставлячи питання про вплив історії на формування сучасної національної ідентичності.
La Vanguardia – Іспанія
Барселонська газета La Vanguardia високо оцінює швидку модернізацію Іспанії:
«Паралельно з соціальною революцією відбувалася і революція в культурі. За часів Франко практично все, що не було заборонено, вважалося обов’язковим. Демократія принесла справді коперніканський переворот у нормах поведінки та суспільних цінностях. Країна подолала свою відсталість, а в деяких сферах навіть вийшла на передові позиції.
У 1978 році була прийнята Конституція та легалізовані протизаплідні таблетки; у 1981 році ухвалено закон про розлучення; у 1985 році аборти перестали переслідуватися кримінально, того ж року Іспанія підписала угоду про вступ до Європейського Союзу; з 2005 року в країні дозволено укладати одностатеві шлюби. Культурний та соціальний прогрес, досягнутий за останні п’ятдесят років, підтверджує наш потенціал і дає підстави дивитися в майбутнє з упевненістю».
The Times – Великобританія
Лондонська газета The Times вважає, що успіх відновлення демократії говорить сам за себе:
«У 1975 році Іспанія була політично ізольованою. Будучи відсталою порівняно зі своїми розвиненими сусідами, вона покладалася лише на аграрний сектор — міста занепадали, а над країною владарювали сорок років політичних репресій. Тривалість життя тоді становила 73 роки, сьогодні — 84.
Колосальні покращення у рівні життя та культурній свободі є наочним свідченням безпрецедентної сили ліберальних та демократичних норм. Вони також є контраргументом проти поверхневої альтернативи, яку пропонують популістські рухи по всій Європі, легковажно стверджуючи, що «сильна рука» при владі нібито має лише переваги».
eldiario.es – Іспанія
На порталі eldiario.es політичний експерт Анна Лопес пояснює, що критична оцінка спадщини диктатури не повинна припинятися:
«Говорять, що франкізм помер зі смертю диктатора. Але багато чого вижило — просто в іншій формі. Так званий „франкізм у суспільстві“ — це спосіб мислення, який так і не вдалося повністю подолати, він просто пристосувався. Сьогодні він проявляється у цифровому просторі ультраправих, а також у певних сферах політики.
Групи на кшталт Vox не є точними копіями франкізму, але є його культурними спадкоємцями: з історичного авторитаризму народилася естетика критики системи. Зменшення значущості та релятивізація франкізму відбуваються тонко й підсвідомо — через тридцятисекундні відеоролики, меми та кліпи. У них диктатура подається як час „порядку і процвітання“, який протиставляється сучасному хаосу».
L’Humanité – Франція
Адвокат і нащадок іспанських республіканців Ален Міла у своїй статті для французької комуністичної газети L’Humanité зазначає:
«Іспанія ще не покінчила зі своїм франкістським минулим. Незважаючи на те, що вже багато зроблено, сліди диктатури досі помітні — наприклад, у назвах вулиць та пам’ятниках.
Іспанський уряд під керівництвом Педро Санчеса має намір до п’ятдесятої річниці смерті диктатора зробити символічний крок і прибрати всі пережитки того часу. Проте воюючі прихильники партії Vox, які відкрито називають себе спадкоємцями франкізму, не дрімають».
