Жінки в Збройних Силах України: понад 50% військовослужбовиць планують залишитися у війську після війни

Сучасне українське суспільство проходить через глибокі трансформаційні процеси, в яких залучення жінок до оборонного сектору перетворилося з виняткового явища на визначальний фактор національної стійкості. Спроби адаптувати військові структури до нових реалій вимагають системного аналізу, оскільки застарілі підходи часто гальмують реальний розвиток інституцій. Розуміння потреб та досвіду тисяч захисниць допомагає побудувати спроможну, сучасну армію, яка здатна ефективно протидіяти ворогу завдяки професійності кожного бійця.

Масштабне дослідження жіночого досвіду в армії

Соціальна ініціатива Arm Women Now оприлюднила результати масштабного соціологічного дослідження під назвою «Жіночий вимір українського війська: досвід, виклики та перспективи». Цей аналітичний проєкт став спробою детально вивчити умови служби десятків тисяч військовослужбовиць, виявити ключові системні перешкоди та запропонувати дієві алгоритми для їх подолання.

Участь у репрезентативному опитуванні взяли 13 498 захисниць, при цьому організатори додатково провели 12 детальних глибинних інтерв’ю, опрацювали 228 анкет щодо індивідуальних потреб, а також дослідили 19 офіційних відповідей від представників керівної ланки Збройних Сил України та 7 корпусу Десантно-штурмових військ. Програмна менеджерка досліджень NDI Ukraine Людмила Юзва зауважила, що за цими анкетами стоять не просто сухі статистичні відмітки, а тисячі розгорнутих історій, у яких жінки ділилися своїм болем, радощами та повсякденними викликами, написавши до 5 000 докладних коментарів.

Нерівномірна інтеграція та ключові проблеми побуту

Процес адаптації оборонного сектору до присутності жінок відбувається нерівномірно, що створює помітний контраст між різними підрозділами. У штабах, службах логістики чи технічного забезпечення позитивні зміни відбуваються значно швидше, тоді як у бойових структурах захисниці продовжують стикатися з проявами консервативної армійської культури та відчутним браком відповідного спорядження. Статистика свідчить, що 53% опитаних вважають свої специфічні потреби врахованими лише частково, тоді як 40% бачать повне забезпечення, а 7% заявляють про тотальне ігнорування їхніх запитів. Ці показники чітко демонструють прагнення військовослужбовиць здобувати нові знання та будувати кар’єру на рівних умовах, відкидаючи будь-які пільгові підходи до виконання службових обов’язків.

Дослідники виявили наявні виклики, які постають перед жінками під час служби, розподіляються на 5 основних блоків:

• матеріально-речове забезпечення та підбір екіпірування;
• гігієнічні стандарти та забезпечення приватності у місцях дислокації;
• медичні послуги та врахування фізіологічних особливостей;
• загальне ставлення з боку оточення та командування;
• баланс між виконанням службових обов’язків та вихованням дітей і сімейними справами.

Побутові виклики: від форми до бронежилетів

Аналіз відкритих коментарів показав, що 25,4% респонденток страждають від невідповідності розмірів та фасонів польового одягу, 13,6% акцентують увагу на незадовільних гігієнічних умовах, 9,9% відчувають незручності через застарілі стандарти індивідуального бронезахисту, 8,6% вказують на проблеми з армійською ієрархією, а 6,8% стикаються з перешкодами в отриманні медичних послуг. Офіційне затвердження Міністерством оборони жіночого літнього костюма у серпні 2023 року стало лише початковим кроком, який досі повністю не розв’язав проблему забезпечення.

Повільно просувається і забезпечення захисниць відповідними засобами безпеки на передовій, де стандартні чоловічі моделі є незручними та небезпечними для жіночої анатомії. Перші сертифіковані моделі жіночих бронежилетів з’явилися наприкінці 2023 року та впродовж 2024 року, проте реальні державні закупівлі розпочалися лише у травні цього року.

Внаслідок цього на понад 55 000 військовослужбовиць сьогодні припадає приблизно 2 000 спеціалізованих бронежилетів. Аналітикиня StateWatch Катерина Мітєва додає, що хоча обсяги закупівель загальних бронежилетів розміру S зросли з 16 000 одиниць у 2024 році до щонайменше 35 000 у 2025 році, спеціальні полегшені модифікації для жінок у державних оборонних замовленнях поки відсутні, через що 73% опитаних вважають отримані засоби захисту неприйнятними.

Соціальний портрет та мотивація захисниць

Повномасштабна війна докорінно змінила внутрішні мотиви, які спонукають жінок приєднуватися до оборони держави. Замість прагнення стабільності чи кар’єрного зростання, які домінували до 2022 року, на перший план вийшли глибокі ціннісні переконання, про які заявили 55% респонденток, почуття особистої відповідальності за країну, притаманне 42% опитаних, та бажання вберегти свої родини, яке розділяють 52% учасниць дослідження. Близько 24% захисниць сприймають службу як шанс подолати застарілі гендерні стереотипи та реалізувати свій професійний потенціал у традиційно чоловічій сфері.

Демографічний портрет спростовує багато упереджень, адже 79% опитаних прийшли до війська з цивільних професій, половина з них мобілізувалася після початку повномасштабного вторгнення, а кадрові військові становлять лише 21%.

Дослідження демонструє, що захист країни об’єднує жінок з усіх куточків України: 27% виросли в селах, 14% проживали в селищах міського типу, а 16% є мешканками великих міст з населенням понад 500 000 осіб. Віковий зріз також руйнує міфи про виключно молодий склад армії, оскільки найбільшу групу становлять жінки віком від 35 до 44 років (35%), за якими йде категорія від 45 до 54 років (26%).

Кар’єрні очікування та інституційні бар’єри

Довгострокові плани більшості військовослужбовиць тісно пов’язані з сектором оборони, оскільки 65% з них розглядають можливість продовжувати службу. Готовність залишитися після завершення бойових дій підтвердили 53% опитаних, що свідчить про високу мотивацію, хоча реалізація цих намірів залежатиме від здатності держави створити безпечні та справедливі умови праці. Ті жінки, які планують повернутися до цивільного життя, розподіляють свої інтереси між відновленням попередньої професійної діяльності (24%), започаткуванням власного бізнесу (19%), отриманням додаткової освіти (16%) та роботою в державних установах (12%).

Ставлення військового керівництва до жінок залишається неоднорідним, що створює додаткові бар’єри на шляху до кар’єрного зростання. Командири часто діляться на 2 типи: одні демонструють цілковиту неупередженість і оцінюють виключно професійні якості, інші ж керуються застарілими стереотипами, штучно обмежуючи доступ захисниць до бойових посад, навчання чи складних місій під приводом надмірної турботи.

Незважаючи на це, частка жінок серед офіцерів зросла з 4% до 21%, що є вагомим показником трансформації армії. Водночас вищий командний ешелон залишається майже закритим: у Збройних Силах досі немає бойових генералок, а генеральські звання мають лише 2 представниці Медичних сил та 1 співробітниця Служби безпеки України.

Автори дослідження наголошують на необхідності кардинального перегляду підходів до управління персоналом, пропонуючи перейти від формального підрахунку кількості жінок до аналізу глибини їхньої інтеграції. Важливо створювати прозорі кар’єрні траєкторії, впроваджувати дієві механізми захисту від дискримінації та залучати ветеранок із реальним бойовим досвідом до розробки державних оборонних стратегій. Жіночий потенціал має стати не просто тимчасовим ресурсом для ведення війни, а потужною рушійною силою для модернізації всієї системи національної безпеки та майбутньої відбудови країни.