Всесвітній економічний форум у Давосі традиційно позиціонується як простір раціонального діалогу, де глобальні рішення мають спиратися на дані, експертність і перевірювані аргументи. Однак Давос-2026 показав, наскільки крихкою є ця претензія в умовах постправди. Виступи ключових політичних акторів, реакції на них і ширший інформаційний фон форуму засвідчили: навіть на елітному майданчику факти дедалі частіше поступаються місцем наративам, а перевірювана реальність – політичному перформансу.
Трамп і постправда: повернення “альтернативних фактів” у новому президентському циклі
У Давосі Дональд Трамп обрав звичну для себе манеру імпровізаційного виступу, насиченого гучними формулами, історичними узагальненнями та статистичними твердженнями, які звучали переконливо, але часто не витримували перевірки. Саме цю промову детально проаналізувала служба BBC Verify, зіставивши ключові заяви американського президента з фактами та офіційними даними.
Одним із центральних сюжетів знову стала Гренландія. Трамп заявив, що після Другої світової війни Сполучені Штати “повернули” острів Данії, назвавши це політичною помилкою. Проте історична реальність інша: Гренландія ніколи не була американською територією. Міжнародний суд ще у 1930-х роках визнав її частиною Данії, а під час війни США лише отримали право на оборону острова для недопущення нацистської окупації. Йшлося про військову присутність, а не про зміну суверенітету, тож “повертати” Вашингтону було нічого.
Не менш показовими були твердження Трампа щодо НАТО. Він наполягав, що США нібито оплачували “майже 100%” оборонних витрат Альянсу, а союзники лише нещодавно почали виконувати фінансові зобов’язання. Насправді частка американських витрат і справді є найбільшою, але вона коливається в межах 60–70% від загальних оборонних витрат країн НАТО і з року в рік зменшується. До того ж обіцянка витрачати 5% ВВП на оборону, про яку говорив Трамп, є довгостроковою метою до 2035 року, а не чинним стандартом. Навіть найбільш мілітаризовані члени Альянсу наразі не досягли цього рівня.
Коли президент заявив, що США “ніколи нічого не отримували” від НАТО, фактчекінг швидко нагадав про статтю 5 – ключовий принцип колективної оборони. Саме Сполучені Штати стали єдиною країною, яка скористалася цією статтею після терактів 11 вересня. Тоді союзники надали реальну військову підтримку, зокрема в Афганістані. Данія, яку Трамп одночасно критикував у гренландському контексті, була серед тих країн, що зазнали одних із найбільших втрат на душу населення, воюючи пліч-о-пліч з американськими та британськими силами.
Окремий блок дезінформації стосувався “зеленої” енергетики. Трамп заявив, що, попри виробництво вітротурбін, у Китаї начебто немає вітрових електростанцій. Факти свідчать про протилежне: Китай володіє одними з найбільших вітропарків у світі, зокрема в провінції Ґаньсу, і є світовим лідером за обсягами виробництва електроенергії з вітру, значно випереджаючи США.
Неточними виявилися й закиди на адресу Великої Британії. Говорячи про нафтовидобуток у Північному морі, Трамп стверджував, що держава нібито забирає 92% доходів нафтових компаній. Реальна податкова ставка є високою, але вона стосується прибутків, а не доходів, і становить близько 78% з урахуванням підвищеного «надприбуткового» податку, запровадженого як тимчасовий захід.
Нарешті, особливу увагу фактчекери приділили заявам про рекордні інвестиції в американську економіку. Трамп говорив про 18 трильйонів доларів уже “забезпечених” вкладень, однак жодних відкритих даних, які підтверджували б такі масштаби, не існує. Навіть офіційний трекер Білого дому фіксує значно менші суми і включає в себе декларативні обіцянки, частина з яких може так і не реалізуватися, особливо з огляду на загострення торговельних конфліктів.
Фактчекінг давоської промови показує не просто набір окремих помилок, а цілісну риторику, де політичний ефект досягається за рахунок перебільшень, спрощень і довільного трактування фактів. У цьому сенсі виступ Трампа став не лише політичною заявою, а й ілюстрацією того, як інформаційна стратегія може розходитися з перевірюваною реальністю – особливо на майданчику, де присутня глобальна політична й економічна еліта.
Pants on Fire: як Трамп нормалізував постправду
Поняття “постправда”, “постфактуальність” і “фейк-ньюз” увійшли до глобального публічного обігу ще у 2016 році й майже відразу стали невіддільними від постаті Дональда Трампа. Саме тоді ці слова були визнані словами року в низці національних словників, зокрема в австралійському Macquarie Dictionary. Їхня популярність пояснювалася не стільки технологічними змінами в медіа, скільки політичним стилем Трампа – демонстративно зневажливим до фактів, перевірюваності та логічної послідовності. Символічною стала іронічна візуалізація цієї епохи: Трамп, який “тримає” фактчекінговий вердикт Pants on Fire – алюзію на дитячу римівку “Liar, liar, pants on fire”, що у публічному дискурсі перетворилася на маркер не просто неправди, а відвертої й показової брехні.
Гротескною кульмінацією ранньої трампівської постправди стали заяви його першого прес-секретаря Шона Спайсера про “безпрецедентну” кількість людей на інавгурації – твердження, які суперечили очевидним фото- й відеодоказам, але були виправдані формулою “альтернативні факти”. Цей вираз миттєво став мемом і водночас – діагнозом нової політичної реальності, у якій брехня більше не маскується під помилку, а пропонується як легітимна версія дійсності для тих, хто готовий у неї вірити.
У трампівській логіці неправда рідко подається як брехня в класичному сенсі. Вона радше функціонує як “альтернативна правда” – паралельний наратив, що не потребує загального визнання, але мобілізує лояльну аудиторію. Саме тому фактчекінг у випадку Трампа ніколи не був лише технічною перевіркою даних: він став політичним жестом і водночас хронікою зіткнення реальності з перформативною політикою.
Фактчекінговий ресурс PolitiFact ще у лютому 2024 року опублікував тисячну перевірку тверджень Дональда Трампа, зауваживши з іронією, що за всю свою історію не зустрічав політика з настільки системною зневагою до фактологічної точності. Відтоді ця цифра лише зросла. Для незалежних фактчекерів Трамп залишається безпрецедентним випадком — не тільки через кількість перевірених висловлювань, а й через стабільно високий відсоток хибних або відверто абсурдних тверджень.
PolitiFact тричі визнавав судження Трампа “брехнею року” – у різні періоди й за різні теми: від перебільшень щодо злочинності в Нью-Йорку й теорій змови навколо Гілларі Клінтон до маніпуляцій економічною статистикою та спотворення позицій політичних опонентів. У вердиктній шкалі ресурсу саме Трампу найчастіше присвоювався найекстремніший рівень – Pants on Fire, який означає не просто неправду, а твердження настільки хибне, що воно виглядає смішним або абсурдним.
Епопея з перевіркою фактів почалася ще у 2011 році, коли Трамп активно просував теорію змови про “неамериканське походження” Барака Обами, ставлячи під сумнів його легітимність як президента. У 2015–2016 роках, під час передвиборчої кампанії, темпи фактчекінгу різко зросли, а після приходу Трампа до Білого дому неправдиві або маніпулятивні заяви стали регулярною частиною президентської комунікації — зокрема під час пандемії COVID-19. Поразка на виборах 2020 року відкрила новий етап постправди: систематичне заперечення результатів голосування й поширення бездоказових тверджень про «вкрадені вибори», що зрештою стали одним з інформаційних чинників штурму Капітолію 6 січня 2021 року.
На тлі інших американських політиків цей масштаб виглядає показово. Для порівняння: Барак Обама має трохи понад шістсот перевірок, Гілларі Клінтон – близько трьохсот, Джо Байден – менш ніж триста. Трамп же не лише випереджає їх за кількістю перевірених тверджень, а й різко вирізняється за якістю — близько трьох чвертей його висловлювань отримували оцінки від “здебільшого неправда” до “штани у вогні”.
Повернення Трампа у глобальний політичний центр у 2025–2026 роках – зокрема його виступ на Всесвітньому економічному форумі в Давосі – продемонструвало, що ця модель нікуди не зникла. Навпаки, вона адаптувалася до нової реальності: постправда більше не є побічним ефектом емоційної риторики, а перетворюється на свідомий інструмент зовнішньої й внутрішньої політики. У цьому сенсі фактчекінг промов Трампа сьогодні – це вже не лише медійна практика, а спосіб фіксації меж між політичним перформансом і перевірюваною реальністю в епоху, коли сама ідея істини стала предметом боротьби.
Не лише Трамп: постправда як спільна мова Давосу
Давос-2026 засвідчив, що постправда перестала бути індивідуальною рисою окремих політичних фігур і дедалі більше функціонує як спільний режим міжнародної публічної комунікації. Вона проявлялася не лише в промовах Дональда Трампа, а й у заявах інших учасників форуму та в ширшому інформаційному полі, яке формувалося довкола саміту.
Поза Трампом, одним із найпомітніших епізодів була промова міністра торгівлі США Говарда Латніка, який прямо заявив, що “глобалізація провалилася” для Заходу, і критикував кліматичну політику Європи, стверджуючи, що перехід на відновлювані джерела енергії робить континент “підвладним Китаю”. Це твердження не лише ігнорувало складність глобальних ринків і технологічних ланцюгів, а й знецінювало дані про реальний темп розвитку “зеленої” енергетики у світі. Його меседж був представлений як факт “без дискусії”, хоча експертні оцінки демонструють протилежні тренди, що ЄС і низка інших економік активно інвестують у власні технології та знижують залежність від імпорту.
Ще одним маркером постправди стало відстоювання кліматичного скептицизму й енергетичних тверджень, які фактично суперечать доступній статистиці. Деякі виступи американських делегатів і коментаторів на форумі намагалися представити ситуацію з відновлюваною енергією як провальну стратегічну помилку, ігноруючи дані про зростання частки відновлюваних джерел у загальному енергобалансі і їхню економічну ефективність. Такі узагальнення без опори на перевірені дані створюють ілюзію реальності, яка не відповідає фактичній картині.
Важливо також розрізняти офіційні заяви й інформаційний фон, що оточував подію. Перед форумом у мережах поширювалися тисячі маніпулятивних або фейкових матеріалів, пов’язаних з Україною, Заходом та самітом як таким. Центр стратегічних комунікацій зафіксував близько 6 000 фейків на приблизно 120 ресурсах, які нав’язували наративи про “занепад Заходу”, “слабку Європу” чи нібито “складні переговори України про мир”, використовуючи вирвані з контексту або перекручені цитати українських посадовців та інших лідерів. Це класичний приклад постправди в інформаційному полі навколо Давосу, коли сама подія стає приводом для поширення маніпулятивних наративів.
Таким чином, постправда на Давосі 2026 проявлялася не лише в окремих неточностях Трампа, а й у риторичних стратегічних заявах інших політичних акторів і в маніпуляціях, що ширилися довкола форуму. Це вкотре підкреслює, що навіть на майданчику міжнародної експертної дискусії суперечливі твердження можуть отримувати статус “альтернативної правди”, коли вони повторюються достатньо часто або подаються як безспірні, незалежно від їхньої відповідності фактам.
