Історія, що вибухнула в Мілано–Кортіна 2026 і спричинила значний резонанс у світі, почалася з наміру українського скелетоніста Владислава Гераскевича вийти на старт у “шоломі пам’яті” – із зображеннями 24 спортсменів і дітей, які загинули внаслідок російського вторгнення в Україну. Для нього це був акт вшанування друзів і співвітчизників. Для Міжнародного олімпійського комітету – порушення правила про заборону будь-яких “політичних меседжів” у зоні змагань.
За даними The Guardian, рішення про недопуск стало одним із найсуперечливіших в новітній історії Ігор. Гераскевича повідомили про відкликання акредитації буквально за кілька хвилин до старту. Перед цим відбулася екстрена ранкова зустріч у Кортіні з президенткою МОК Кірсті Ковентрі. Вона прибула на переговори, намагаючись переконати спортсмена змінити позицію. Розмова тривала недовго і завершилася без компромісу: Гераскевич наполягав на праві стартувати саме в цьому шоломі.
МОК протягом тижня наголошував: “поле гри” має залишатися простором без політичних проявів. За версією комітету, навіть меседж пам’яті, якщо він пов’язаний з війною, підпадає під заборону. Водночас організація запропонувала альтернативи: дозволила використовувати шолом під час тренувальних заїздів і чорну пов’язку на рукаві під час змагання. Спортсмен відмовився, назвавши відступ “зрадою” пам’яті загиблих.
Після оголошення рішення Гераскевич в розмові з журналістами прокоментував свій стан одним словом: “Порожнеча”. Напередодні він показав високі результати на тренуваннях і мав реальні шанси на медаль, потенційно першу для України на цих Іграх. “Я був на багатьох похоронах, – зазначив він. – Це страшна трагедія, коли молодих людей вбивають ні за що. Завдяки їхній жертві ми можемо бути тут. Я хочу вшанувати їх і їхні родини”.
Кірсті Ковентрі публічно підкреслила, що не заперечує змісту послання: “Це потужний меседж пам’яті». Але, за її словами, питання полягає «виключно у правилах”: жодних меседжів на полі змагання. Вона також апелювала до запиту самих спортсменів зберегти “безпечні зони” – арену, подіум і Олімпійське селище – поза політикою, аби країни не тиснули на атлетів із вимогою демонструвати позицію.
Згодом МОК частково пом’якшив рішення: акредитацію Гераскевичу повернули, дозволивши залишитися на Іграх, однак право на старт відновлено не було. Дисциплінарна комісія пояснила це «поважною розмовою» між спортсменом і президенткою МОК, але суті санкції це не змінило.
Жорстка відповідь Києва: звинувачення в подвійних стандартах
Реакція Києва була жорсткою. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга заявив, що “МОК заборонив не українського спортсмена, а власну репутацію”, і звинуватив організацію у поступках Росії.
За його словами, Владислав Гераскевич не робив жодних політичних заяв, а лише прагнув вшанувати пам’ять українських спортсменів, убитих під час війни. У цьому, наголосив міністр, немає нічого, що суперечило б ані правилам, ані етичним принципам Олімпійського руху. Натомість дії МОК він охарактеризував як прояв тиску та неповаги – мовляв, українцям фактично пропонують «мовчати» про війну, зводячи її до «одного з багатьох конфліктів у світі».
Сибіга також звинуватив МОК у системній неспроможності протистояти Росії як державі, що грубо порушувала Олімпійську хартію. Він нагадав про вторгнення під час періоду Олімпійського перемир’я, масштабну державну допінгову програму, загибель сотень українських спортсменів і тренерів та руйнування спортивної інфраструктури в Україні. На цьому тлі, підкреслив міністр, саме представники країни-агресора мали б бути відсторонені, а не заборонене вшанування пам’яті їхніх жертв.
Апелюючи до олімпійського кредо про цінність участі, Сибіга заявив, що недопуск Гераскевича є зрадою не лише окремого спортсмена, а й пам’яті сотень загиблих українських атлетів. Він наголосив, що Україна пишається позицією Гераскевича та його принциповістю.
Своєю чергою речник МОК Марк Адамс наголосив: у світі триває більше сотні конфліктів, і якщо спортивна організація почне займати позицію щодо кожного, “спорту не залишиться”. Олімпійська місія, за його словами, – об’єднувати навіть ворогуючі країни
Позиція спортсмена і ширший контекст: принцип замість старту
Для Владислава Гераскевича ця історія від початку не була спробою політичної демонстрації. У коментарях AP він наполягав: шолом із портретами загиблих – це не протест і не гасло, а персональний жест пам’яті. “Я глибоко вірю, що не порушую жодних правил”, – заявив він, додаючи, що сприймає рішення як дискримінаційне, з огляду на те, що інші спортсмени висловлювалися або демонстрували символічні жести без аналогічних санкцій.
Гераскевич звертає увагу на непослідовність у застосуванні правил. Він порівнює свою ситуацію з випадками, коли спортсмени вшановували загиблих родичів чи історичні трагедії – і це не трактувалося як порушення Олімпійської хартії. На його думку, принципова різниця між такими жестами та його “шоломом пам’яті” відсутня. “Я чесно не розумію, чим ці випадки принципово відрізняються”, – зазначив він у соцмережах.
Спортсмен визнав, що усвідомлював ризик і знав про можливу дискваліфікацію ще за кілька днів до старту. МОК дозволив використовувати шолом на тренуваннях, але вимагав змінити його безпосередньо для змагань. Як компроміс Гераскевич пропонував чорну пов’язку або демонстрацію шолома після фінішу, однак наполягав, що саме вихід на старт із цим символом є для нього принциповим. Врешті він відмовився змінити позицію – навіть розуміючи, що це означає втрату реального шансу на медаль.
Контекст додає драматизму: українець був серед фаворитів, посів четверте місце на чемпіонаті світу та демонстрував високі результати на тренуваннях у Кортіні. Медаль була цілком досяжною. Проте, як випливає з його слів, символічне значення шолома переважило спортивну перспективу.
Гераскевич також відкрито критикував допуск російських і білоруських спортсменів у нейтральному статусі. На його переконання, рішення МОК у цій ситуації “підіграє російській пропаганді”, адже створює враження, що пам’ять про загиблих є небажаною, тоді як представники країни-агресора залишаються в олімпійській орбіті, бодай без прапора.
Його батько й тренер Михайло Гераскевич емоційно назвав рішення ударом по мріях. Водночас сам Владислав заявив про намір оскаржити санкцію в Спортивному арбітражному суді. Але навіть якщо юридичний процес триватиме, спортивний шанс цих Ігор для нього фактично втрачений.
Реакція західних медіа
У провідних західних виданнях історію подали не лише як дисциплінарний епізод, а як ширшу дискусію про межі свободи вираження на Олімпійських іграх.
Time звертає увагу на те, що рішення МОК спричинило помітний резонанс навколо суворого тлумачення принципу політичної нейтральності. Видання підкреслює, що жест спортсмена не містив агітації чи закликів, а був присвячений пам’яті загиблих. Сам Гераскевич назвав дискваліфікацію “ціною нашої гідності”, фактично поставивши моральний вибір вище за спортивний результат.
The Guardian описує ситуацію як “суперечливе усунення”, наголошуючи на емоційності реакції в Україні та за її межами. Газета зазначає, що після хвилі критики МОК намагався пом’якшити комунікацію і пояснити позицію, однак у підсумку спортсмену так і не дозволили стартувати.
Associated Press акцентує на юридичному вимірі конфлікту. Агентство цитує заяви Гераскевича про дискримінаційний характер рішення та повідомляє про його намір оскаржити санкцію в Спортивному арбітражному суді. У матеріалах AP також підкреслюється, що спортсмен заздалегідь знав про ризик відсторонення, але свідомо не відмовився від своєї позиції.
The Washington Post зазначає, що питання протестів спортсменів давно залишається складним викликом для МОК. Керівництво організації роками намагається знайти баланс між правом спортсменів висловлюватися щодо суперечливих тем і збереженням принципу нейтральності, який, на думку комітету, має гарантувати рівні умови для всіх країн. Водночас МОК послідовно прагне не допустити будь-яких проявів протесту безпосередньо під час змагань.
Речник МОК Марк Адамс у коментарі виданню наголосив, що спорт не може існувати без чітких правил: якщо немає правил – немає й самого спорту. Таким чином організація пояснює жорстке дотримання регламенту.
Газета підкреслює, що повномасштабне вторгнення Росії в Україну у 2022 році стало особливо складним випробуванням для МОК. Спочатку комітет закликав міжнародні федерації усунути російські команди від змагань, а згодом призупинив діяльність Олімпійського комітету Росії через спроби включити спортсменів з окупованих українських територій до російської юрисдикції.
Водночас на Іграх у Парижі 2024 року та на зимовій Олімпіаді в Мілані-Кортіні МОК дозволяє обмеженій кількості російських атлетів виступати у статусі “індивідуальних нейтральних спортсменів”. Їм заборонено демонструвати російську символіку, використовувати національні кольори чи публічно підтримувати агресію проти України. Таким чином, як зазначає видання, МОК намагається поєднати санкції проти держави з можливістю участі окремих спортсменів за суворих умов нейтральності.
Світ став на бік спортсмена
Рішення МОК дискваліфікувати Владислава Гераскевича за “шолом пам’яті” викликало хвилю реакцій серед політиків, дипломатів і публічних діячів у різних країнах. Більшість заяв мають спільний мотив – підтримку спортсмена та критику жорсткого трактування принципу “нейтральності”.
Президент Литви Гітанас Науседа наголосив на моральному вимірі вчинку українця. За його словами, пам’ять про полеглих воїнів є вічною, а сміливість Гераскевича – це демонстрація справжнього обличчя війни на Олімпіаді. Литовський лідер підкреслив, що пишається українським спортсменом і назвав його вчинок проявом хоробрості.
Подібну позицію висловила прем’єр-міністерка Латвії Евiка Сiлiня. Вона категорично не погодилася з рішенням МОК, заявивши, що воно суперечить олімпійському духу та базовим цінностям поваги і солідарності. На її переконання, вшанування пам’яті загиблих не може розглядатися як політична пропаганда – це акт гуманності.
Міністр закордонних справ Естонії Маргус Цахкна розвинув цю думку ще жорсткіше. Він зазначив, що йдеться не про правила екіпірування, а про спробу заглушити голос нації, яка зазнає агресії. За його словами, пам’ять про загиблих у війні Росії є моральним обов’язком, а коли карають за пам’ять – нейтралітет перетворюється на співучасть.
В Італії член Палати депутатів Ріккардо Маджі акцентував на символізмі ситуації. Він зауважив, що одні спортсмени змагаються за медалі, а інші обирають шлях пам’яті. На його думку, навіть якщо Гераскевич не стоїть на п’єдесталі, він захищав щось значно більше, ніж спортивну нагороду.
Політичну оцінку дала й фракція Європейської народної партії в Європарламенті – найбільша політична сила в ЄП. У заяві підкреслюється, що дискваліфікація спортсмена не змінить правду про війну. Таким чином у Європарламенті фактично поставили під сумнів ефективність такого кроку МОК.
Своєю чергою, Конгрес українців Канади виступив з різкою заявою, назвавши МОК ганьбою та висловивши підтримку спортсмену. У повідомленні прозвучали слова подяки Гераскевичу та традиційне гасло “Слава Україні”.
Колишній прем’єр-міністр Чехії Петр Фіала поставив риторичне запитання: чи відповідає олімпійській ідеї заплющувати очі на несправедливу війну та робити вигляд, що її не існує? Таким чином він порушив ширшу дискусію про моральні межі спортивної нейтральності.
Різко висловився й британський телеведучий Пірс Морган, назвавши рішення огидним і таким, що ганьбить керівництво зимових Олімпійських ігор.
Нарешті, американський спортивний журналіст Річард Дейч підсумував тон багатьох реакцій, заявивши, що в його очах Гераскевич – олімпійський герой. Він спеціально наголосив на доборі слів, підкреслюючи, що для нього моральний вчинок спортсмена переважує формальну відсутність медалі.
Усі ці реакції, хоч і різні за стилем, об’єднує спільний мотив: рішення МОК розглядається не лише як дисциплінарний крок, а як моральний жест, що виходить за межі спорту і торкається питання пам’яті, війни та меж нейтральності на Олімпійських іграх.
Історія Гераскевича показала, що межа між правилами і правом на пам’ять часто виявляється розмитою. Рішення МОК викликало широку міжнародну реакцію, а підтримка спортсмена підтвердила: для багатьох його вчинок важливіший за результат на трасі, бо стосується поваги до загиблих та особистого досвіду війни.
