ІА”ФАКТ” вже писало про те, що Болгарія передумала продавати Україні два реактори ВВЕР-1000 для Хмельницької АЕС. Як заявив віцепрем’єр Атанас Зафіров, обладнання залишать для власних потреб, вважаючи його стратегічним активом. Рішення погоджене з партією GERB. Україна вела переговори з 2023 року, але в лютому 2025-го з’явилися політичні перешкоди та вимоги підвищити ціну з $600 до $700 млн.
ХАЕС-3/4: як Болгарія закрила двері, а Україна залишилася на роздоріжжі реакторів
Блоки №3 і №4 Хмельницької АЕС – не новобудови, а залишки амбітного проєкту, що було розпочато ще в середині 1980-х, коли перші два блоки вже працювали. Третій встигли підняти до приблизно 75%, четвертий – десь на третину. Але після Чорнобиля Верховна Рада УРСР зупинила нове атомне будівництво, і все стало на паузу. Без консервації, без захисту від часу. Вода підтоплювала підвали, бетон сипався, частина проєктної документації канула в архіви. Деякі елементи сьогодні вже не врятує навіть ремонт – доведеться замінювати повністю.
Технічно проєкт залишився здійсненним, але ключовий виклик – з чим добудовувати. Потрібні або нові реактори, або такі, що вже підходять до існуючої інфраструктури. І тут на горизонті певний час була Болгарія: з незапущеного проєкту АЕС “Белене” там зберігалися два повністю нові реактори типу ВВЕР‑1000, виготовлені за модифікованим проєктом AES‑92, які жодного дня не працювали й не монтувались на майданчику. Але, як йшлося вище, варіант добудови ХАЕС-3 і ХАЕС-4 із болгарськими корпусами наразі знято з порядку денного.
Альтернатива? Або проєктувати нові блоки з нуля, або шукати інші джерела реакторного обладнання. І тут постає низка складностей: новітні реактори типу AP1000 або EPR – це інші стандарти, інша архітектура, інші терміни й бюджети. Вони потребують повної перебудови технічної документації й інфраструктури.
Утім, сам підхід із ВВЕР-типами Україна використовує й далі. У нас працює 13 блоків на таких реакторах. AES‑92 – модернізований проєкт з багаторівневим захистом, включаючи систему core catcher (пастку для розплаву активної зони). Після Чорнобиля його доопрацьовували за стандартами МАГАТЕ, і нині ця модель залишається затребуваною, принаймні як тимчасове рішення.
МАГАТЕ не має заперечень проти використання AES‑92 в Україні. Навпаки, агентство вже долучилося до технічного аналізу можливостей безпечного впровадження цієї моделі. А якщо порівнювати з американським AP1000, у нього більше пасивної безпеки, цифрова автоматика, мінімум насосів і труб. Проте й болгарські – не новачки: вони стабільні, зрозумілі, ремонтопридатні. Як порівняння: це не “Тесла”, але надійна “Тойота”, яку вже десятки років обслуговують на українських станціях.
Щодо екологічних питань, в Україні вже працює спеціалізоване сховище СВЯП-2 для відпрацьованого ядерного палива з ВВЕР‑1000 – поблизу Чорнобиля. Воно приймає паливо у герметичних контейнерах, і повністю сертифіковане. Крім того, нові касети TWZ‑A постачає Westinghouse – сумісні з ВВЕР‑реакторами. Отже, навіть у разі нових закупівель обладнання радянського дизайну, залежність від російського палива буде виключена.
Українська атомна енергетика – кістяк енергосистеми: нині вона дає понад 50% електроенергії. Рівненська, Южноукраїнська та Хмельницька АЕС тримають країну, поки Запорізька лишається під окупацією. Водночас відновлювані джерела дають лише 10–12% – через нестабільність генерації й технічні обмеження. Тож надійне джерело на базі АЕС усе ще залишається основою національної енергобезпеки.
Україна вже синхронізована з європейською енергосистемою ENTSO-E, тож надлишки електроенергії можна експортувати до ЄС. У червні експорт становив понад 237 тисяч МВт·год – більше, ніж імпорт. Єврокомісія затвердила ліміт у 900 МВт, що відкриває можливості для розширення експорту у разі появи нових потужностей.
Чому Захід мовчить? Геостратегічна обережність США і ЄС
Чи підтримує ЄС атомну енергетику? Формально – так. ЄС зберігає технологічну нейтральність, а низка країн – Франція, Польща, Румунія, Чехія – просуває атомну генерацію як кліматично чисту й незалежну від Росії. Натомість Німеччина, Австрія та Люксембург залишаються скептиками. Але для України, яка воює і прагне стабільності, будівництво атомних блоків – передусім, питання виживання.
Отже, з болгарськими реакторами – пауза. Але сам проєкт добудови ХАЕС-3 і ХАЕС-4 залишається стратегічно важливим. Питання не в тому, чи потрібні Україні ці блоки, а в тому, де знайти найреалістичніший шлях їх реалізувати. І відповідь поки відкрита.
У XXI столітті атомна енергетика більше не є винятково технічним питанням. Це елемент глобальної політики, що визначає залежності, союзи й можливості. Доступ до реакторних технологій і палива – питання енергетичного суверенітету. Україна, яка воює з ядерною потугою, гостро відчула це на собі: захоплення Запорізької АЕС, мінування, присутність російських військових на ядерному об’єкті, маніпуляції на рівні МАГАТЕ.
Після 2022 року Україна стала першою країною у світі, яка пережила не просто “ризик”, а де-факто ядерний шантаж з боку окупанта. І хоча росіяни не використали ядерну зброю, контроль над ЗАЕС дозволив їм диктувати темп внутрішньої енергетичної кризи.
Тому добудова блоків на ХАЕС – це не про мегавати, а про контроль, про стабільність системи, що не залежить від фізичної присутності ворога. І тому вибір корпусу, типу реактора, постачальника палива і навіть дизайну охолоджувальної системи – це політичні рішення. Хоч би як це подавалося як “інженерна процедура”.
Попри формальну підтримку України, США і Єврокомісія офіційно не підтримали угоду щодо закупівлі болгарських ВВЕР‑1000. У Брюсселі воліють уникати прямих згадок про радянські реактори в українських планах. Причина проста: будь-яке визнання їхньої актуальності може виглядати як відступ від ідеї поступової декомунізації енергетики та переорієнтації на західні технології.
У Вашингтоні ситуація ще складніша. Там роблять акцент на експорті американських технологій, насамперед, AP1000 від Westinghouse і малих модульних реакторів (SMR). Підтримати українську закупівлю болгарських ВВЕРів – означає вступити в конкурентний конфлікт із власною промисловістю. Тому мовчання – це теж стратегія: дати Києву вирішувати самому, але не брати на себе жодних зобов’язань.
Водночас слід визнати: технічну підтримку з боку західних країн Україна отримує. Зокрема, в адаптації палива, модернізації систем управління, інтеграції в ENTSO-E. Але це горизонтальні рішення, а не прив’язка до конкретного проєкту.
ВВЕР як компроміс: модернізація всередині старого та світовий досвід, що робили інші країни в подібних ситуаціях
Попри своє радянське походження, ВВЕР‑1000 не слід вважати архаїкою. Модифікація AES‑92, запропонована Болгарією, уже мала багаторівневу безпеку, включно з core catcher, резервними системами живлення, покращеною герметичністю. Усі ці рішення – частина післячорнобильських вимог МАГАТЕ.
Окрім того, українські інженери вже зараз активно модернізують наявні ВВЕР-блоки. Йдеться про цифровізацію систем управління, оновлення турбінного обладнання, заміну тепломеханіки та автоматизованих систем. Це дозволяє продовжити ресурс таких блоків до 50–60 років, як це вже зробили США зі своїми PWR.
Але головна перевага – наявна школа експлуатації. Українські фахівці знають ці реактори, мають досвід, документацію та ресурси. Це не потрібно вчити з нуля, як у випадку з SMR чи EPR.
Фінляндія: добудовувала Olkiluoto-3 – реактор типу EPR – з 2005 по 2022 рік. Замість 6 років – 17, замість €3 млрд – понад €11 млрд. Причина – постійна зміна регламентів і відсутність досвіду з новою технологією.
Індія досі будує ВВЕР‑1000 у Куданкуламі, адаптуючи їх під національні вимоги. Але кожен блок – проєкт тривалістю понад 10 років.
У Бразилії спроба добудувати блок Angra-3, розпочатий у 1984 році, досі не завершена. І це в мирній країні, без обстрілів і дефіциту фахівців.
Очевидно, що добудова недобудованого виявляється складнішою, ніж здається. І саме тому готові корпуси (як болгарські) здавалися шансом вийти з глухого кута.
…Добудова ХАЕС – це випробування стратегічного мислення держави. І хоча болгарський сценарій зірвався, вікно можливостей для України залишається відкритим. У наступному матеріалі ми розглянемо, які саме технології – ВВЕР‑1000, AP1000, або SMR – можуть стати реалістичним рішенням для ХАЕС‑3 і ХАЕС‑4, як виглядає графік їх впровадження, і хто з міжнародних партнерів готовий взяти участь у великому атомному поверненні України.
Тетяна Вікторова
