Липень 2025 року ще раз нагадав європейцям просту істину: енергетика – це не лише цифри у звітах, а й щоденне відображення погоди, політики та технологій. Середні оптові ціни на електроенергію в країнах ЄС за цей місяць підскочили, а деінде злетіли у два-три рази. І тут на перший план виходить показник, що добре знайомий фахівцям, але маловідомий широкому загалу – РДН (ринок “на добу наперед”).
Він описує сегмент ринку електроенергії, де відбувається купівля-продаж на наступні дні після проведення торгів за вільними, конкурентними цінами. Це оптовий ринок, де учасники торгів визначають ціни та обсяги поставки на кожну годину доби, що настає.
Фактично це базова біржа енергетики: саме тут виробники й постачальники торгують електроенергією на наступний день. По суті, РДН – це “ціна завтрашнього світла”: вона формує орієнтир для всього ринку і показує баланс попиту та пропозиції у конкретний момент. Якщо в спеку всі вмикають кондиціонери – попит різко росте, ціна летить угору. Якщо ж на ринок заходить потужний потік дешевої сонячної енергії – вартість може падати до нуля, а подекуди навіть йти у “мінус”, адже виробники доплачують, щоб електроенергію взяли з мережі.
Європа у липні: спека, кондиціонери і провали вітру
Європейський липень почався хвилею спеки. Кондиціонери гуділи на повну – і споживання зросло на понад 10% у найбільш спекотні дні. Водночас вітрові турбіни у Північному морі стояли майже нерухомо: висока температура зазвичай означає слабший вітер. Сонячні станції, здавалося б, мали б рятувати ситуацію, але навіть вони не всюди витримали. У Німеччині та Франції у пікові години виробіток сонячної генерації просів через перегрів панелей та зниження їхньої ефективності.
Результат – стрибки цін: у Польщі в окремі години вони сягали понад €450 за мегават-годину, у Франції місячна середня ціна зросла майже вдвічі, у Німеччині – на 40%. І навіть “енергетично благополучна” Швеція, де завжди працює гідроенергетика, показала рекордний ріст на 47%.
Ціни вирівнялися лише під кінець місяця, коли знову активізувалася вітрова генерація й попит трохи спав.
Український ринок: дорогі піки та гра на експорт
Для України липень також став місяцем випробувань. Середньозважена ціна на РДН склала €107,4 за мегават-годину – майже стільки ж, як у Польщі чи Угорщині. Попит виріс майже на 12%, а пропозиція – лише на 8%.
Цікаво, що в гривневому вимірі електроенергія навіть подешевшала, адже курс національної валюти змінився. Але на практиці споживачі цього не відчули, бо кінцеві тарифи регулюються зовсім іншими механізмами.
Водночас імпорт зріс на чверть, причому основним постачальником залишається Угорщина. А експорт в ЄС збільшився на 16%. Українська електроенергія продовжує залишатись потрібною на європейському ринку, особливо коли там дорожчає газ.
Наприкінці місяця НКРЕКП (Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг) зробила важливий крок: дозволила енергокомпаніям виставляти вищі ціни у вечірні години пік – з 9 тисяч до 15 тисяч грн за мегават-годину. Це визнання того, що саме вечір, коли сонячні панелі вже мовчать, а люди масово вмикають освітлення й техніку, став найуразливішим часом для енергосистеми.
Газова тінь над електрикою
Хоча липень видався місяцем сонця, у тіні залишився газ. Європейські сховища заповнені лише на 69% – значно менше, ніж рік тому. Поки що ситуація виглядає стабільною: норвезький газ і СПГ зберігають баланс, а ціни на ф’ючерси тримаються в районі €34–35. Але вже восени все може різко змінитися, якщо Азія почне перетягувати СПГ на свій ринок. У такому випадку електроенергія, вироблена з газу, знову стане дорогим дефіцитом.
Чому ціни поводяться так непередбачувано?
За кожним стрибком чи падінням стоять три фактори:
Погода. Вона визначає і попит (спека, холод), і пропозицію (сонце, вітер, рівень води у річках для ГЕС).
Газ і паливо. Коли газ дешевий і доступний, ТЕС швидко “гасить” дефіцит. Коли дорогий – ціни на електроенергію ростуть лавиноподібно.
Інфраструктура. Європа стрімко нарощує сонячну й вітрову генерацію, але мережі не завжди готові прийняти надлишки. Звідси й парадокс: вдень електрика може бути “зайвою” й навіть безкоштовною, а ввечері – надзвичайно дорогою.
Новий сезон – нові ризики
Липневі події ще раз довели: енергетика Європи й України входить у добу різких коливань. Тепер виклики не лише зимові (морози й газ), а й літні (спека й кондиціонери).
Це змінює і стратегію: потрібні не тільки нові вітрові та сонячні станції, а й величезні інвестиції у накопичувачі, гнучкі мережі, резервні джерела. Бо світло у розетці – це результат тендітного балансу, де кожен градус температури й кожен кубометр газу може змінити картину.
І поки липень – 2025 закарбувався рекордними цифрами, головне питання залишається відкритим: чи готова Європа – і ми разом із нею – зустріти зиму, коли ціна “завтрашнього світла” може виявитися ще дорожчою?
Енергетика між кліматом і геополітикою
Липневий сплеск цін на електроенергію – це не випадковий “скачок”, а симптом нової енергетичної епохи. Європейський ринок дедалі більше залежить від двох взаємопов’язаних чинників – клімату та геополітики.
По-перше, зміна клімату робить споживання енергії менш передбачуваним. Те, що колись було стабільним сезонним циклом – зростання попиту взимку і зниження влітку, – тепер розмивається. Спекотні хвилі збільшують навантаження на системи кондиціювання так само різко, як морози – на опалення. У липні це відчули і Берлін, і Бухарест: у пікові години електросистеми працювали «на межі», а газові станції стали страховою подушкою для відновлюваних джерел, чутливих до погоди.
По-друге, геополітика визначає ціну цієї страховки. Відмова від російського газу змусила ЄС переорієнтуватися на світовий ринок СПГ. Це означає, що Європа більше не сама собі господар: вона конкурує з Азією, де зростаючі економіки готові платити більше за танкер зрідженого газу. У підсумку будь-який ціновий стрибок у Китаї чи Індії одразу відгукується рахунками європейських споживачів.
В цьому новому ландшафті Україна стає не лише споживачем, а й актором. Синхронізація з європейською мережею ENTSO-E відкрила двері для експорту української електроенергії. Для Брюсселя це шанс зменшити залежність від викопного палива, для Києва – валюта й геополітична вага. Проте всередині країни система працює з напруженням: дефіцит генерації у вечірні години, ризик пошкоджень від атак, політична чутливість тарифів.
Отже, липневі ціни – це лише передмова до більших викликів. Якщо зима буде холодною, а конкуренція за газ на світових ринках загостриться, рахунки європейців і українців знову можуть злетіти. Питання не лише у тому, як дешево виробляти енергію, а й як забезпечити гнучкість і стійкість енергосистеми – від батарей-накопичувачів до політичних рішень у Брюсселі та Києві.
Соціальний вимір енергетики
Оптові ціни на електроенергію – це лише верхівка айсберга. Те, що відбувається на ринку “на добу наперед” (РДН), з часом неминуче віддзеркалюється у платіжках для бізнесу й домогосподарств.
Європейський підхід полягає в тому, щоб не просто спостерігати за коливаннями ринку, а пом’якшувати їхній удар по найбільш уразливих. У країнах ЄС діють механізми соціального захисту: субсидії для малозабезпечених, обмеження “цінових піків” для певних категорій споживачів, а також програми модернізації житла, які дозволяють зменшити енергоспоживання. Наприклад, у Німеччині активно фінансують утеплення будинків, а у Франції – встановлення теплових насосів, щоб родини не залежали лише від коливань ринку газу та електрики.
Водночас українська ситуація складніша. Тарифи для населення залишаються політичним питанням – адже будь-яке їхнє різке зростання може спровокувати соціальне невдоволення. Проте економічна логіка невблаганна: ринок поступово підштовхує до реальних цін. Поки що цей процес компенсується субсидіями та перехресним субсидіюванням (коли промисловість платить більше, ніж населення). Але в умовах війни і дефіциту бюджету такий механізм має свої межі.
Бізнес уже відчуває на собі тиск високих оптових цін. Для металургії чи хімічної промисловості електроенергія – ключова стаття витрат, тому навіть невеликі коливання на РДН відбиваються на конкурентоспроможності українських виробників у Європі. У цьому сенсі енергоринок стає не лише економічним, а й геополітичним фактором: країни, які зможуть забезпечити передбачувані тарифи, отримають перевагу у післявоєнному відновленні.
Зрештою, соціальний вимір енергетики – це питання довіри. Чи впевнений пересічний споживач, що держава захистить його від цінових стрибків? Чи вірить бізнес, що зможе планувати свої витрати хоча б на рік уперед? Липневий досвід показує: без відповідей на ці питання навіть найдосконаліша ринкова модель ризикує залишитися на папері.
