Коли “зникають” трильйони: що насправді сталося на глобальних ринках і чому це важливо для України

Коли за 2 доби з глобальних фінансових ринків “зникають” понад $12,5 трлн, це звучить як абстрактна фантастично цифра з паралельної реальності, яку важко уявити, – десь між Волл-стріт і Сінгапуром. Але коли світ живе у режимі постійного стресу, кожен фінансовий шок може запускати ефект цунамі далеко за межами окремого ринку. 

Масштабний розпродаж, що одночасно накрив фондові ринки, криптоактиви та навіть дорогоцінні метали, вкотре сигналізує про те, що глобальна нестабільність перестала бути фоном і дедалі частіше визначає повсякденні рішення – від курсу валют і цін у магазинах до можливостей бюджету й відчуття особистої безпеки.

Це не поодинокий збій і не “паніка з нізвідки”. Подібні механізми вже проявлялися раніше, зокрема на рівні державних фінансів, коли навіть ринки, що десятиліттями вважалися еталоном стабільності, виявлялися вразливими до невеликого тригера. Показовим прикладом стали нещодавні потрясіння на ринку японських держоблігацій, які оголили крихкість “тихої гавані” в умовах дорогих грошей і зміни монетарного режиму.
Для України, яка перебуває у стані війни та економічної вразливості, такі події є маркером середовища, у якому доводиться виживати, планувати й рахувати кожен ресурс. 

Пропонуємо розглянути субстанційне, фактичне пояснення того, що стало тригером раптового розпродажу на ринках і чому реакція охопила і “ризикові”, і традиційно “захисні” активи.

Що стало тригером розпродажу

Початок різких рухів на ринках не був випадковим і не зводився до якогось “раптового панічного обвалу з нічого”. Йдеться про певну зміну очікувань. Ключовим тригером стало різке коригування уявлень інвесторів про майбутню монетарну політику США після новин про можливе призначення Кевіна Ворша на посаду голови Федеральної резервної системи США. 

Ринки сприйняли це не як формальну кадрову ротацію, а як сигнал до потенційно жорсткішого, відверто “яструбиного” курсу – із вищими ставками та довшим періодом дорогих грошей. Практично миттєво це змістило баланс очікувань: посилилася ставка на міцніший долар США, зросли очікування щодо реальних доходностей державних облігацій, а інтерес до активів без поточного доходу почав різко знижуватися. Найшвидше й найболючіше це вдарило по дорогоцінних металах. 

Золото, яке напередодні торгувалося поблизу історичних максимумів, втратило понад 9%, а срібло обвалилось приблизно на 36% протягом одного торгового тижня. Для золота це стало найглибшим одноденним падінням із середини 1980-х років, а для срібла – одним із наймасштабніших провалів за всю історію торгів після досягнення пікових рівнів.

Чому впали навіть “тихі гавані”

Розпродаж дорогоцінних металів не виник на порожньому місці – він став наслідком поєднання фундаментальних причин і суто ринкової механіки. Перед падінням золото й срібло кілька тижнів поспіль стрімко дорожчали, притягуючи дедалі більше спекулятивних позицій. 

Ринок був очевидно перегрітий, і в такій ситуації достатньо було навіть не катастрофічної новини, а зміни настроїв, щоб почався розворот. Коли очікування щодо ставок і долара змінилися, інвестори масово кинулися фіксувати прибутки, а далі події розгорталися вже за класичним кризовим сценарієм: спрацьовували stop-loss ордери, зростали маржинальні вимоги до трейдерів, які працювали з кредитним плечем, і запускалися примусові ліквідації позицій.

Додатково ситуацію різко загострило підвищення маржинальних вимог на ф’ючерси дорогоцінних металів на біржі CME Group. У момент, коли ціни падають, а біржа вимагає більше застави, частина учасників ринку просто не встигає або не може оперативно внести додаткові кошти й змушена закривати позиції. 

У стресових умовах це перетворюється на самопідживлюваний розпродаж, коли кожен новий продаж тисне на ціну ще сильніше. Експерти вважають підвищення маржі одним із ключових технічних каталізаторів цього обвалу.

У підсумку так звана “тиха гавань” тимчасово перетворилася на джерело ліквідності. У кризові моменти продають не те, що виглядає “погано” в теорії, а те, що можна швидко й без зайвих втрат обернути в кеш. Для нас це має цілком практичне значення, адже золото в нас часто сприймається як фізична страховка у вигляді прикрас, зливків чи монет “на чорний день”. 

Нинішній епізод унаочнює, що в короткому часовому горизонті золото може бути не стабільним сейфом, а досить волатильним активом, здатним просідати саме тоді, коли психологічно хочеться максимальної безпеки. Це важливо і на рівні держави, адже золото є складовою міжнародних резервів України. 

Станом на 1 січня його вартість у резервах оцінювалася приблизно у $3,88 млрд при загальному обсязі резервів близько $57,3 млрд. Падіння цін на золото саме по собі не “ламає” резерви, але додає ще один канал волатильності у систему, яка й без того працює в умовах підвищеного стресу.

Чи справді “зникли” трильйони, хто програв, а хто виграв

Фраза про “зникнення” трильйонів – це радше медійна метафора, оскільки йдеться не про фізичну втрату грошей, а про переоцінку активів. Коли падають котирування акцій, облігацій чи товарів, зменшується їхня ринкова капіталізація. Ці гроші не згоріли, а були перерозподілені між учасниками ринку. Хтось зафіксував збитки, хтось отримав можливість купити активи дешевше.

У цій хвилі розпродажів постраждали не якісь абстрактні “ринки”, а цілком конкретні люди й компанії. Найперше дісталося тим, хто грав із позиченими грошима. Це спекулятивні фонди й трейдери, які заходили в угоди на максимальних цінах, розраховуючи, що зростання триватиме. 

Коли ринок пішов униз, їм почали телефонувати брокери з вимогою терміново донести гроші, щоб покрити збитки. У кого таких грошей не було, ті змушені були продавати активи автоматично, часто з великим мінусом.

Другими під удар потрапили звичайні приватні інвестори. Багато хто купував активи через мобільні додатки або ETF, вже коли ціни були високими, сприймаючи це як “надійний тренд”. Коли ринок різко розвернувся, ці люди першими зафіксували збитки, або тому, що злякалися й продали самі, або тому, що система продала за них. Саме це медіа й описують: позиції з боргами просто викинули з ринку, коли стало зрозуміло, що їх більше нічим утримувати.

А от у виграші опинилися ті, кому не треба було нічого продавати. Великі фонди, інституційні інвестори й держави мали запас готівки й могли спокійно перечекати. Коли інших змусили продавати в паніці, вони зайшли в покупки вже дешевше.

Простіше кажучи, у такі моменти бідні й акредитовані продають, а багаті з грошима купують. І це не змова, а просто те, як працює фінансова система під час стресу.

Для них такі епізоди – не катастрофа, а можливість купувати зі знижкою. Саме цей механізм і поглиблює нерівність доступу до фінансової стабільності: одні змушені виходити з ринку в найгірший момент, інші спокійно чекають і збирають активи дешевше. 

Цю логіку описують і МВФ, і Світовий банк, наголошуючи, що в періоди фінансових шоків розрив між тими, хто має ліквідність і запас міцності, і тими, хто живе “від руху до руху”, лише зростає.

Що це означає для України

Для України глобальна фінансова турбулентність – не абстрактний фон, а набір прикладних наслідків, які швидко доходять до повсякденного життя. Курс гривні залишається дуже чутливим і до динаміки долара США, і до обсягів і ритму зовнішнього фінансування, і до загальних очікувань інвесторів щодо стабільності економіки. 

Будь-які коливання курсу майже миттєво транслюються в ціни на пальне, ліки, техніку та інші імпортні товари, які присутні в бюджеті практично кожної родини.

На цьому тлі торік Нацбанк України фіксував уповільнення інфляції – з рівнів близько 11–12% упродовж року до прогнозу нижче 10% наприкінці 2025 року.

Уже в січні НБУ знизив облікову ставку до 15% на тлі подальшого уповільнення інфляції приблизно до 8%, намагаючись підтримати економічну активність в умовах війни та зовнішніх шоків.

Водночас залишається й структурний тиск із боку зовнішньої торгівлі. Дефіцит торговельного балансу України у січні-жовтні 2025 року сягнув майже $40 млрд, що створює додаткове навантаження на валютний ринок і підсилює чутливість гривні до будь-яких зовнішніх коливань. 

Хоча міжнародні резерви України перевищували $57 млрд, загальна стабільність фінансової системи й надалі значною мірою залежить від програм підтримки ЄС, МВФ та інших міжнародних партнерів, які залишаються головним буфером у періоди глобальної нестабільності.

Криза чи чергова хвиля

Ключова відмінність нинішньої ситуації від 2010-х років полягає не стільки в масштабі коливань, скільки в самих умовах, у яких тепер живуть ринки. Епоха дешевих грошей і майже автоматичної підтримки ліквідності з боку центробанків завершилася, і світ поступово звикає до режиму дорогого капіталу. У такому середовищі система значно гірше “амортизує” шоки, а навіть відносно локальні потрясіння можуть швидко розкручуватися в ширші ланцюгові реакції.

Найуразливішою ланкою при цьому стає вже не класична банківська система, а небанківський фінансовий сектор, де накопичено багато позицій із високим кредитним плечем і коротким фондованням. Йдеться про хедж-фонди, репо-стратегії та різноманітні арбітражні конструкції, які добре працюють у спокійні часи, але в стресі потребують негайного кешу. 

Саме на цей сегмент звертає увагу Financial Stability Board, попереджаючи про зростання ризиків на глобальному ринку репо, обсяг якого оцінюється приблизно у $16 трлн.

Поки що ознак повноцінної системної кризи не видно. Частина активів досить швидко відіграла частину падіння, що радше свідчить про технічний і ліквіднісний характер значної частини рухів, а не про фундаментальний обвал попиту. 

Але це не означає, що проблема зникла. Структурні вразливості, накопичені за роки активного використання плеча й короткого фондовання, нікуди не поділися, і саме вони роблять фінансову систему значно чутливішою до нових шоків у світі дорогих грошей.

…Головний урок цієї історії про те, що стабільність більше не працює як “налаштування за замовчуванням”, на яке можна покластися без додаткових зусиль. 

Сьогодні захисним актив робить не його назва і не репутація, а те, яку роль він відіграє у портфелі та на який часовий горизонт розрахований. У момент ліквіднісного шоку навіть “тиха гавань” легко може стати першим джерелом кешу, бо саме її найпростіше і найшвидше продати.

Для нас це означає передусім пріоритет фінансової подушки над спекулятивними ідеями, мінімізацію використання високого кредитного плеча й коротких ставок на волатильні ринки, а також планування особистого та сімейного бюджету з урахуванням можливих курсових і цінових шоків, а не в розрахунку на “нормальний” сценарій. 

У світі, де турбулентність приходить хвилями й дедалі частіше, виграє не той, хто за будь-яку ціну намагається максимізувати дохід, а той, хто зберігає стійкість. І саме ця здатність – фінансова, психологічна й інституційна – сьогодні стає найціннішою валютою для родини, бізнесу й держави.

Тетяна Вікторова