Коли дорослі ухиляються від відповідальності за дітей: під час війни в Україні різко зросла кількість аліментних боржників

Під час війни діти опиняються в умовах, коли навіть базова турбота стає питанням виживання. Втрата одного з батьків, розлука, евакуації або тривале життя в розірваних родинах — усе це посилює потребу в стабільній підтримці. Однак замість необхідної підтримки частина українських дітей зіштовхується з ухиленням батьків від відповідальності, а також ігноруванням елементарних обов’язків і свідомою відмовою брати участь у житті дитини навіть на мінімальному матеріальному рівні. Одним з найпомітніших свідчень цієї проблеми стало зростання кількості осіб, які ухиляються від сплати аліментів у період повномасштабної війни.

Скільки в Україні боржників щодо несплати аліментів

За офіційними даними, станом на середину липня 2025 року в Єдиному реєстрі боржників (ЄРБ) фіксується 187 116 відкритих проваджень щодо несплати аліментів. У порівнянні з довоєнним періодом це на 23 246 більше — тобто на 14% більше, ніж до початку повномасштабного вторгнення. Протягом понад трьох років повномасштабної війни реєстр демонструє стійку тенденцію до зростання. Варто зазначити, що йдеться саме про приріст виконавчих проваджень: реєстр оновлюється постійно, частина боргів закривається, з’являються нові. Але ці цифри є свідченням: війна не зупинила ухилення від відповідальності, а подекуди — навіть прискорила його.

Слід зазначити, що у 91% випадків фігурантами справ щодо несплати аліментів є чоловіки. Цей розрив між статями є стабільним і пояснюється переважною практикою залишення дітей на виховання матерів. Однак найбільшу кількість відкритих одночасно проваджень має саме жінка — мешканка Київської області. Проти неї зафіксовано одразу вісім виконавчих справ, що наразі є найвищим індивідуальним показником у країні.

Вікова структура боржників також має чітку динаміку. Особи віком від 25 до 45 років становлять 85,7% усіх фігурантів аліментних проваджень — тобто саме ті, хто має найбільші соціальні і трудові можливості утримувати дитину. Молодших за 25 — лише 7,6%, старших за 45 — 6,6%. Це свідчить, що йдеться не про підліткову безвідповідальність або пенсійну бідність, а про масове небажання дорослих чоловіків середнього віку виконувати батьківські обов’язки.

Географія ухилень: де аліменти не платять найчастіше

Найбільше виконавчих проваджень за несплату аліментів відкрито в Дніпропетровській області — 26 268 справ. За нею — Одеська (13 516), Харківська (13 011), Донецька (11 680) і Київська (11 050) області. Водночас деякі регіони демонструють драматичну зміну ситуації порівняно з довоєнним часом.

Так, у Харківській області кількість аліментних проваджень за три роки зросла у 5,4 раза — з приблизно 2 400 до понад 13 000. На Чернігівщині динаміка скромніша, але теж показова: зростання у 2,2 раза — з 2 198 до 4 747 справ. Ці регіони постраждали від бойових дій, що могло б дати пояснення ситуації. Але в багатьох випадках ухилення від сплати аліментів відбувається не через повну втрату джерел доходу, а через ігнорування морального й юридичного обов’язку. Тим більше, що частина боржників проживає в безпечніших регіонах і працює офіційно.

На противагу цьому — Херсонська область, де зафіксовано різке скорочення кількості справ: з 11 139 до 1 727 — у 6,4 раза. Причини можуть бути різними — від втрати контролю держави над частиною територій до складнощів у доступі до державних сервісів, але ситуація потребує окремого аналізу.

Попри діючі механізми примусового стягнення аліментів — блокування рахунків, обмеження виїзду за кордон, заборону на водіння — проблема залишається системною. Зростання кількості боржників у період загальної мобілізації ресурсів країни на захист дітей виглядає особливо тривожним. Соціальні виплати, гуманітарна допомога, міжнародні проєкти підтримки не можуть компенсувати байдужість батька чи матері до власної дитини.

Аліментна заборгованість є маркером соціального розриву між батьком або матір’ю та дитиною, яку вони мали б підтримувати незалежно від обставин. Повномасштабна війна не стала виправданням для держави, яка продовжує виконувати свої зобов’язання перед дітьми. Однак вона, схоже, стала зручним фоном для тих, хто вирішив дистанціюватися від відповідальності. У час, коли багато українських дітей залишилися без звичного дому, освіти й відчуття безпеки, саме батьки мали б стати для них опорою. Та, на жаль, не всі беруть на себе цю відповідальність.