В умовах тривалої війни та соціальних труднощів інтернатна система України продовжує відігравати важливу роль в житті дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Статистика останніх років демонструє, що більшість вихованців закладів не є сиротами у класичному розумінні цього слова, а перебувають в них через економічні та соціальні причини, брак підтримки родини або специфічні потреби у догляді та освіті. Аналіз даних Державної служби у справах дітей за 2025 рік дозволяє оцінити реальні масштаби інтернатного виховання та окремі форми сімейного влаштування, водночас розкриваючи вплив війни на дитячі долі, який потребує подальшого вивчення.
Статистика дітей в інтернатах України
Згідно з даними, які надала Державна служба у справах дітей, станом на третій квартал 2025 року в Україні цілодобово або тимчасово перебували або навчалися у 683 інституційних закладах освіти, охорони здоров’я та соціального захисту 24 916 дітей, з яких лише 4 055 мали офіційний статус сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування, що складає 16,3% від загальної кількості.
Решта вихованців мали батьків, які формально не обмежені у своїх правах, і перебування в закладах обумовлене іншими факторами, такими як потреба в спеціалізованому догляді, медичному супроводі чи соціальній підтримці.
Окремо слід зазначити, що серед усіх дітей, які перебували в інтернатах, 14 631 дитина мала інвалідність, що потребувало спеціальних умов навчання, соціальної адаптації та медичного нагляду. Такі дані свідчать про комплексність завдань інтернатів, де одночасно вирішуються освітні, соціальні та медичні потреби дітей.
Форми сімейного виховання
На первинному обліку служб у справах дітей перебували 59 816 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з яких 42 898 дітей проживали під опікою або піклуванням, 12 121 дитина виховувалася у прийомних сім’ях або дитячих будинках сімейного типу, а 859 дітей були усиновлені.
Варто зазначити, що дані щодо патронатного виховання, яке є тимчасовою формою підтримки родини, у цю статистику не включені, оскільки патронат передбачає обмежений термін перебування дитини під наглядом прийомних батьків або патронатної родини.
Такі форми сімейного виховання демонструють прагнення держави забезпечити дітям альтернативу інтернатам, однак статистика також показує, що значна частина дітей все ще перебуває у закладах цілодобово через недостатню кількість прийомних родин або складність соціальної адаптації.
Вплив війни та соціальних обставин
Державна служба у справах дітей наголосила, що поки що немає повної інформації про кількість дітей, які набули статусу сиріт або позбавлених батьківського піклування безпосередньо внаслідок війни, оскільки облік таких випадків ведеться окремо з 1 вересня 2025 року. Це означає, що наслідки збройного конфлікту для дитячих інтернатів ще формуються і потребують постійного моніторингу, а також системної взаємодії соціальних служб та громадських організацій.
Експерти та представники громадських організацій зазначають, що інституційне виховання часто використовується не як крайній захід для дітей-сиріт, а як відповідь на бідність, соціальні труднощі чи відсутність належної підтримки з боку родини, що не завжди відповідає принципу найкращих інтересів дитини. У таких умовах важливими стають реформи, спрямовані на розвиток сімейних форм виховання, підтримку прийомних сімей та ефективну роботу соціальних служб.
Статистичні дані ще раз демонструють потребу в системному підході до реформування інтернатної системи, а також важливість комплексного врахування соціальних, економічних та воєнних факторів, що впливають на життя дітей. Поки що значна частина дітей перебуває у закладах не через відсутність батьків, а через умови, що роблять сімейне життя неможливим, а отже, пріоритетними залишаються заходи, спрямовані на підтримку родин, розвиток альтернативних форм виховання та захист прав дитини.
Дані 2025 року також демонструють, що розуміння інтернатної системи потребує відходу від стереотипів: більшість дітей мають живих батьків і формально не позбавлені батьківських прав, але при цьому потребують підтримки та захисту через соціальні обставини, що створює специфічні виклики для держави та громади.
