Українські діти, яких повертають з окупованих територій, привозять з собою особисті історії виживання. Вони свідчать про систему тиску, побудовану навколо школи, документів, страху, ізоляції та нав’язування чужої ідентичності. Їхні розповіді показують, як окупація втручається в дитинство через перевірки телефонів, а також примусову паспортизацію, пропагандистські організації, погрози мобілізації та спроби переконати підлітків, що Україна їх залишила. Про такий досвід розповіли Антон з Луганська та Анастасія з Херсонщини, яких вдалося повернути в Україну в межах ініціативи Bring Kids Back UA.
У Києві відбулася пресконференція в межах ініціативи Bring Kids Back UA, участь в якій взяли представники громадянського суспільства, міжнародні партнери та державні інституції, які координують зусилля для повернення дітей, депортованих або примусово переміщених Росією.
За даними Міністерства юстиції України, зараз верифіковано 20 570 випадків депортації та примусового переміщення українських дітей. Правозахисники водночас оцінюють, що під російським контролем можуть залишатися сотні тисяч дітей.
“Попри всі перешкоди, 2126 дітей вдалося повернути в межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA. Кожне повернення — це спільна перемога держави, волонтерів, неурядових організацій і наших міжнародних партнерів”, — повідомила віцеспікерка Верховної Ради Олена Кондратюк.
Антон майже все свідоме життя провів у Луганську після його окупації у 2014 році. До України хлопець повернувся у березні 2026 року, коли за плечима вже мав роки життя в середовищі, де російська пропаганда поступово витісняла український простір зі шкіл, медіа та публічного життя.
“На початок війни мені було 8 років. Фактично все своє дитинство я провів в окупації. Маю великий досвід того, що таке росіяни, як вони діють на окупованих територіях і як роками налаштовують людей проти України”, — розповів він.
За словами Антона, після 2014 року Луганськ швидко збіднів, а звичайне життя ставало дедалі важчим через нестачу роботи, низькі зарплати та посилення контролю.
“Після 2014 року стало дуже погано з роботою. Зарплати були 5-10 тисяч рублів, цього не вистачало на нормальне життя”, — зазначив Антон.
За його словами, після 2022 року, тиск на дітей у Луганську посилився, зокрема через шкільні заходи, російські молодіжні структури та нав’язування технічних програм, пов’язаних з дронами й іншими напрямами.
“У школи приїжджали представники «Движения первых», рекламували різні програми, дрони, технічні напрямки. Але більшість у нас сприймала це як жарт”, — згадує хлопець.
Антон поступово почав ставити під сумнів російські пояснення подій, бо власний досвід життя в Луганську не збігався з тим, що показували по телебаченню.
“По телевізору розповідали, що «8 років бомбили Донбас», але ми весь цей час жили в Луганську і після 2015 року там було досить спокійно. Тоді з’явилося відчуття: щось тут не так, нам брешуть”, — сказав Антон.
Щоб мати доступ до українського контенту, хлопець користувався VPN, дивився фільми, серіали й мультфільми українською, записував нові слова та самостійно вчив мову.
Однією з причин, через які Антон вирішив виїхати, став ризик примусової мобілізації. Хлопець пояснив, що після завершення навчання молодих людей ставлять на військовий облік, після чого можуть відправити на строкову службу та схиляти до підписання контракту.
“Після закінчення навчання тебе ставлять на військовий облік і відправляють на строкову службу, а далі тиснуть, щоб підписував контракт”, — пояснив він.
За словами Антона, у Луганську стало складно почуватися в безпеці навіть під час звичайної прогулянки, бо місто було наповнене військовими, поліцією та перевірками.
“Мене могли перевірити тричі за день, поки я просто гуляв містом. Дуже багато військових, перевірок, поліції. Атмосфера дуже залякана”, — зазначив він.
Хлопець виїжджав через Росію та Білорусь за допомогою волонтерів. На кордоні він боявся, що в телефоні знайдуть український або антиросійський контент. За його словами, на митниці перевіряли телефон, ставили питання про Крим і Донбас. Відповідав так, як вони хотіли чути”, — розповів він.
Після прибуття в Україну Антон позбувся російського паспорта.
“Спалив його на митниці. Перед цим ще поставили штамп «Слава Україні»”, – сказав він.
Анастасії 18 років. після початку повномасштабного вторгнення вона опинилася в окупації, а пізніше її затримали під час спроби повернутися. Причиною стали підозри росіян через фотографії в телефоні.
“Мене затримали, бо подумали, що ми передаємо інформацію українським військовим. У телефоні було багато фотографій”, — сказала вона.
Після затримання дівчину фактично ізолювали, забравши засоби зв’язку та перевіривши її особисті дані.
“Посадили під домашній арешт на два тижні, забрали телефони, перевіряли переписки, фото, видалені файли. Коли повернули телефон, він був повністю очищений”, — зазначила Настя.
За словами Анастасії, пізніше їй почали готувати російські документи та шукати прийомну родину в Росії, що викликало в неї сильний страх.
“Мені сказали: зробимо російський паспорт, російське свідоцтво і віддамо в російську сім’ю. Мені було дуже страшно”, — згадує вона.
Анастасія також розповіла, що бачила уповноважену президента РФ з прав дитини Марію Львову-Бєлову, яка пропонувала їй навчання в Москві. За словами дівчини, дітям також пропонували вступати до Юнармії. Частина дітей, погоджувалася на такі пропозиції, а деякі згодом опинилися на війні.
Анастасія також описала психологічний тиск, через який дітям намагалися нав’язати відчуття покинутості та залежності від Росії.
“Нам казали, що ми не потрібні своїм сім’ям, що в Росії нам буде краще, що Україна нас покинула”, — згадує вона.
Після повернення Антон живе в соціальній квартирі в Києві та проходить нульовий курс, щоб підготуватися до вступу в український університет. Для нього повернення означає можливість планувати майбутнє без щоденного страху перевірок і мобілізації.
“Тут з’явилося відчуття, що завтра існує. Що можна щось планувати й будувати”, — каже він.
Анастасія живе разом із семимісячною донькою та планує вступати до Університету цивільного захисту, обравши професію, про яку мріяла з дитинства.
“Хочу вчитися на пожежника. Це моя дитяча мрія”, — сказала вона.
Питання повернення українських дітей обговорювали також під час Civil Society and Expert Day, де правозахисники наголошували на необхідності подальшої міжнародної координації. За підсумками заходу підготували спільну заяву громадянського суспільства з рекомендаціями для держав-учасниць Міжнародної коаліції за повернення українських дітей, засідання якої має відбутися 11 травня у Брюсселі.
“Діти не можуть бути предметом торгу. Умов у питанні їх повернення бути не може”, — наголосила адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA Альона Луньова.
