Криза інституту сім’ї в Україні: що чекає на суспільство, коли розлучень більше, а шлюбів менше

Україна з 2022 року живе в умовах, коли життя може змінитися за одну мить. Війна впливає не лише на економіку чи політику, а втручається і в те, що здається найінтимнішим — стосунки між людьми. Як результат, щороку в Україні реєструється все менше шлюбів, а кількість розлучень зростає. Під звуками сирен, серед евакуаційних валіз і повідомлень “я в безпеці”, шлюби укладаються і розпадаються з новою швидкістю. Хтось одружується, ніби наздоганяючи згаяний час, ніби кожен день може стати останнім шансом сказати “так”. А хтось розлучається, бо війна оголює тріщини, які в мирний час можна було не помічати. Статистика змінюється так само стрімко, як і маршрути евакуації, але за кожною цифрою — вибір, зроблений у надзвичайних обставинах.

Шлюби і розлучення: що каже статистика

За даними Міністерства юстиції, у 2024 році в Україні було укладено 150 210 нових шлюбів, що на 19% менше, ніж у 2023 році, і на 30% менше, ніж до початку повномасштабної війни. При цьому у 2024 році щомісяця одружується в середньому 12,5 тисячі пар, що є найнижчим показником за останні 10 років. Однак, за даними Опендатабот, ще на другий рік повномасштабної війни шлюбів стало менше. У першому півріччі 2023 року кількість зареєстрованих шлюбів скоротилася на 17% порівняно з 2022-м. За цей період в Україні зареєстрували 86 028 шлюбів, тоді як у 2022 році – 103 903.

Водночас в нашій країні зростає популярність шлюбних договорів. За 2024 рік було укладено понад 2,7 тисячі таких угод, що на 7% більше, ніж у 2023 році. Водночас це число все ще поступається довоєнним показникам, коли у 2021 році їхня кількість сягнула рекордних 4 099. Про це повідомляє Опендатабот.

Якщо у 2023 році один шлюбний договір припадав на 72 укладені шлюби, то у 2024 році цей показник зменшився до 54, що свідчить про підвищений інтерес до правового регулювання майнових відносин між подружжям.

Головною причиною укладання шлюбних договорів є невпевненість у стабільності відноси з партнером і бажання заздалегідь визначити майновий статус подружжя. Особливо це актуально для пар, де один з партнерів є іноземцем. Для таких шлюбів договір став стандартною практикою, що дозволяє уникнути суперечок у майбутньому. Крім того, українці дедалі частіше використовують цю можливість як спосіб захисту своїх фінансових активів.

В свою чергу у 2024 році спостерігалося стрімке зростання кількості розлучень, що становить 42,2%. Так, згідно з офіційними даними, кількість зареєстрованих розлучень досягла 34,29 тис, що на 10,18 тис. більше, ніж у 2023 році. Водночас кількість розлучень за рішенням суду зросла на 2,3%, до 1,31 тис. випадків.

Цікаво, що на початку повномасштабного вторгнення спостерігалося різке зростання кількості шлюбів. У перший рік  війни відбувся справжній весільний бум — кількість укладених шлюбів зросла на 4% і стала рекордною за два роки. Тоді черги до відділів реєстрації актів цивільного стану були такими ж типовими, як черги за гуманітарною допомогою. Люди одружувалися швидко, без урочистостей і святкових банкетів, іноді просто в бомбосховищах або в лікарнях. Не тому, що не вистачало часу на планування, а бракувало впевненості, що завтра взагалі настане.

Цей феномен можна порівняти з психологічною потребою знайти точку опори в хаосі. Коли світ руйнується, хочеться мати поруч когось, хто буде твоєю “тихою гаванню”. Для багатьох шлюб став символом надії, жестом непокори війні, адже, якщо можна створити сім’ю навіть у таких умовах, значить, життя продовжується.

Очевидно, що війна стала своєрідним тестом на міцність стосунків. Як виявилося, для деяких сімей реалії воєнного часу виступили каталізатором розлучень. Дистанція, стрес, травми, тривале перебування в різних країнах чи на фронті загострили  конфлікти, які в мирний час можна було ігнорувати. Чоловіки на фронті, жінки – за кордоном або у вимушеній ізоляції вдома. Відстань загострює конфлікти, особливо якщо вони були ще до війни. Крім того, багато жінок, опинившись за кордоном, почали по-іншому дивитися на сімейні ролі, рівноправність та обов’язки у стосунках. Якщо раніше вони терпіли невдоволення через економічну залежність, то тепер, здобувши фінансову самостійність, вже не поспішають повертатися до старих реалій.

Ще один фактор – психологічні зміни. Війна змінює людей. Хтось стає жорсткішим, хтось не справляється з тиском, хтось переживає ПТСР. Родини, які будувалися на старих моделях поведінки, не завжди можуть адаптуватися до нових реальностей.

Статистика вказує на цікаву динаміку: на початку війни кількість розлучень була значно нижчою, ніж зараз. Але це не ознака того, що сім’ї стали міцнішими. Просто суди, які займаються розірванням шлюбів, часто працювали з обмеженнями, а багато людей відкладали рішення “на потім”, коли стане безпечніше. Та коли ситуація відносно стабілізувалася, хвиля відкладених розлучень накрила країну.

Економічна ситуація лише ускладнює кризу сімей. Середня зарплата впала до рівня 2018 року, а майже 70% українців змушені працювати в тіньовому секторі без фінансових гарантій. І ця тенденція лише погіршується. За прогнозами демографів, через війну, міграцію та економічні труднощі до половини українських сімей можуть розпастися впродовж найближчих п’яти років. Це, у свою чергу, спричинить ще серйозніші наслідки:

• падіння народжуваності;
• відтік молоді за кордон;
• прискорення демографічної кризи.

Географія кохання і розлуки

Цікаво, що регіональні відмінності теж грають певну роль. За кількістю шлюбів маємо таких лідерів:

• Київ — 9 392 одруження;
• Дніпропетровщина — 7 076 одружень;
• Одещина — 4 896 одружень.

До топу Опендатабот за розлученнями увійшли наступні області:

• Київщина – 2 118 розлучень;
• Дніпропетровщина – 1404 розлучень;
• Харківщина – 1148 розлучень.

У прифронтових областях шлюби укладалися навіть активніше, ніж у відносно спокійних регіонах. Це частково пов’язано з тим, що військові часто одружуються перед відправленням на фронт. Юридичний статус подружжя полегшує доступ до соціальних гарантій у разі поранення чи загибелі.

Натомість у західних областях і серед українців, які опинилися за кордоном, частіше фіксують розлучення. Еміграція та адаптація до нового середовища створюють додаткові виклики для пар, які не завжди готові до такого стресу.

Війна змінила не лише кількість шлюбів і розлучень, а й саме уявлення про стосунки. Зникло багато формальностей. Люди більше не чекають ідеального моменту, бо розуміють, що ідеального часу може не бути ніколи. Водночас, вимоги до якості стосунків стали вищими: коли навколо стільки болю, люди не хочуть миритися з емоційною пустотою навіть у власному домі. Раніше одруження традиційно сприймалося як довгострокове рішення, але у країні, де майбутнє залежить від повідомлень у новинах, планування спільного життя стало розкішшю. Сьогодні все частіше молоді люди відкладають весілля “до кращих часів”, бо не знають, що буде завтра. Одруження означає відповідальність, а коли навіть власне виживання під питанням, додаткові зобов’язання здаються непотрібним ризиком.

Історичний досвід  відбудови стосунків у повоєнні роки

Світ вже переживав подібну тенденцію із людськими стосунками у повоєнний період. Одразу після Другої світової війни у Європі та США стався справжній шлюбний бум. Люди одружувалися,  намагаючись довести собі й світу, що після всього пережитого життя триває. Солдати поспішали зробити пропозицію ще в окопах або одразу після демобілізації. Чекати не хотів ніхто, бо й так надто багато часу вже було втрачено, надто багато друзів залишилося лежати в чужій землі.

Ці шлюби часто були спонтанними, заснованими на гострих емоціях — любові, вдячності за виживання або просто страху залишитися на самоті. Додайте сюди ще феномен так званих “військових наречених” — жінок, які виходили заміж за іноземних солдатів і переїжджали в інші країни, залишаючи за спиною не лише рідних, а й ціле попереднє життя.

Однак за цією романтичною хвилею швидко накотила хвиля розлучень. Стосунки, побудовані на адреналіні воєнного часу, часто не витримували буднів мирного життя. Люди, які роками не бачили одне одного ставали чужими, змінюючись під тиском війни, втрат і травм.

Особливо яскраво ця тенденція проявилася в США та Великій Британії, де кількість розлучень у післявоєнні роки досягла рекордних показників. У Франції та Німеччині ситуація була ще складнішою: там до особистих драм додавалася ще й соціальна стигматизація. Наприклад, жінок, які мали стосунки з солдатами-окупантами, називали зрадницями і піддавали публічному приниженню.

Війна зруйнувала не лише будинки. Вона стрімко змінила традиційні ролі в сім’ї. Поки чоловіки воювали, жінки працювали на заводах, керували підприємствами, навчалися новим професіям. Вони відчули смак незалежності, і багато хто з них вже не хотів повертатися до ролі “домашньої берегині вогнища”. Це створювало конфлікти в сім’ях, де чоловіки очікували, що все повернеться на свої місця, як було до війни.

У СРСР ситуація мала свої особливості. Після війни мільйони чоловіків не повернулися з фронту, що призвело до демографічної кризи у стосунках. Жінки часто опинялися в ситуації, коли вибору не було взагалі. Держава активно пропагувала ідею міцної радянської сім’ї, але на практиці люди будували стосунки так, як могли: хтось із кохання, хтось — з розрахунку, хтось — із самотності.

Післявоєнні шлюби й розлучення скоріше втілюють у собі історії про людей, які намагалися знайти себе в світі, що більше не був їм знайомим. Це історії про родини, які трималися на звичці, і про ті, що народжувалися з відчайдушної потреби почати все з чистого аркуша.

Очевидно, що тенденція до зменшення кількості шлюбів і зростання розлучень триватиме й надалі. Після війни можливий короткостроковий сплеск одружень, як це було після Другої світової війни, коли люди намагалися відновити втрачені зв’язки та повернутися до нормального життя. Але загальна динаміка навряд чи зміниться. Все більше українців  сприйматиме  шлюб не як обов’язковий крок, а як усвідомлений вибір.

Отже, одруження більше не є соціальним обов’язком, а розлучення перестало бути трагедією. Українці почали ставитися до сім’ї прагматичніше: замість формальностей вони шукають реальну підтримку. Зараз стосунки більше не тримаються на зручній фразі “так прийнято”. Вони або витримують тиск обставин, стаючи справжнім притулком, або ламаються, оголюючи те, що давно потребувало змін. Окрім війни, однією з причин розлучень і небажання створювати сім’ю є відсутність прищеплення молоді сімейних цінностей, що призводить до недостатнього розуміння відповідальності та важливості партнерських відносин.

Збільшення кількості розлучень і зменшення кількості шлюбів в Україні призводить до руйнування інституту сім’ї, зниження народжуваності та посилення демографічної кризи, що в довгостроковій перспективі може негативно вплинути на соціальну стабільність та економічний розвиток країни.