Соціальна

Безробіття чи дефіцит майстрів: до чого веде занепад профтехосвіти

В Україні склалася дивна ситуація: з одного боку, ринок праці страждає від високого рівня безробіття, а з іншого — гостро не вистачає кваліфікованих робітників. Професії будівельників, зварювальників, токарів і слюсарів стали справжнім дефіцитом. Основна причина цього полягає у тому, що робітничі спеціальності вважаються “немодними”, профтехучилища закриваються через недофінансування, а молодь не бажає виконувати важку фізичну роботу за мізерні  зарплати.

Скорочення професійної освіти та масовий відтік фахівців за кордон ставлять під загрозу економічну стабільність країни. Хто буде ремонтувати дороги, будувати житло чи підтримувати роботу промислових підприємств? І головне питання — чи є можливість змінити цю ситуацію, поки не стало надто пізно?

Чому зникають майстри

В країні вже давно назріває криза, яку декілька років тому важко було передбачити. Робітничі професії стрімко зникають з ринку, а висококваліфіковані майстри стають справжнім дефіцитом. На перший погляд, у країні багато безробітних, але водночас знайти хорошого зварювальника, столяра чи слюсаря-інструментальника стає справжнім викликом.

За даними Державної служби статистики, у 2023 році до закладів професійно-технічної освіти вступило 99,9 тисяч осіб. В той час як до закладів вищої освіти 250,1 тисячі абітурієнтів. Така тенденція зберігалася й у попередні роки. Водночас МОН заявляє, що у 2024 році ситуація дещо покращилася, так як до закладів професійно-технічної освіти вступило майже 95 тис абітурієнтів. Обсяг регіонального замовлення зріс на 4% у порівнянні з минулим (92% проти 88%). Найчастіше абітурієнти обирали такі професії: кухар, слюсар, електрогазозварник, кондитер, водій та тракторист. У трійку лідерів за найбільшою кількістю заяв за регіональним замовленням увійшли:

  • Дніпропетровська область – понад 5,4 тис;
  • Львівська область – майже 4,8 тис;
  • місто Київ – понад 4,5 тис.

А серед областей на навчання за держзамовленням склався наступний топ:

  • Харківська область – понад 800;
  • Одеська область – 435;
  • Хмельницька область – понад 420.

Професійно-технічні училища та вищі навчальні заклади давно ведуть нерівну боротьбу за увагу абітурієнтів. І якщо університети виглядають як гламурний магніт, обіцяючи  престижне майбутнє і статусну роботу в офісі, то профтехучилища часто залишаються в тіні, приречені боротися за кожного студента. Університети, наче витончені маркетологи, заманюють яскравими дипломами, модними спеціальностями та ілюзією легкого успіху. У той час профтехучилища, які насправді пропонують реальні навички та перспективні професії, не мають ані ресурсів, ані гучних обіцянок, щоб переконати молодь у своїй цінності.

Ця битва стає ще драматичнішою через суспільний стереотип про те, що навчання в університеті — це престижно, а робітничий фах залишається тим, хто не зміг вступити до вишів через брак знань, або коштів. А тим часом дефіцит кваліфікованих робітників стрімко зростає, і майстерний зварювальник чи токар уже заробляє більше, ніж багато “білих комірців”.

Очевидно, що професійно-технічні училища все ще не просто програють у цій гонитві, а навіть не мають рівного старту. І поки держава та бізнес не стануть їхніми союзниками, а суспільство не змінить свого ставлення, ця боротьба залишатиметься нерівною.

Проблема почалася зі скорочення професійно-технічних училищ. Брак фінансування, застаріла матеріально-технічна база та низька популярність серед молоді зробили своє. Нині ситуація склалася така, що багато навчальних закладів закрилося, а ті, що залишилися, ледве виживають. Натомість університети продовжують готувати армії юристів, економістів та менеджерів, для яких немає реального попиту.

ПОДИВІТЬСЯ ЩЕ:  На межі виживання: чому українці повертаються на окуповані території

Таке явище цілком зрозуміле. Молодь не хоче обирати професії, які асоціюються з фізичною працею та невисокими заробітками. Робітничі спеціальності більше не викликають поваги, як це було ще 30–40 років тому. А у сучасній культурі популярність здобувають офісні професії або ж блогерство, де мова не йде про мозолі на руках чи роботу на виробництві.

Ще однією причиною став масовий відтік кадрів за кордон. Польща, Чехія, Німеччина активно переманюють українських майстрів високими зарплатами та кращими умовами праці. Ті, хто здобув професію в Україні, часто навіть не думають залишатися, а швидше шукатимуть можливості виїхати.

Дефіцит кваліфікованих робітників уже зараз б’є по ключових галузях економіки. Промислові підприємства не можуть виконати замовлення вчасно через брак персоналу. Будівельні компанії стикаються з тим, що майстрів немає, а ті, хто є, виставляють захмарні ціни на свої послуги. Ремонт доріг, комунікацій, житлового фонду затягується через відсутність виконавців.

У підсумку це підвищує вартість робіт, гальмує розвиток інфраструктури та знижує конкурентоспроможність українських підприємств. Бізнес змушений витрачати більше часу та грошей на пошук спеціалістів, а держава втрачає можливості для економічного зростання. Якщо така ситуація триватиме і надалі, Україна ризикує опинитися в трудовому колапсі. Дефіцит робочих рук може стати причиною занепаду багатьох галузей, особливо промисловості, будівництва та сільського господарства. Молодь, не бачачи перспектив, продовжить виїжджати за кордон, а ті, хто залишиться, працюватимуть переважно у сфері послуг або в тіньовому секторі.

Робітничі професії як кістяк економіки

Раніше профтехучилища були основою трудового потенціалу країни. У радянські часи робітничі професії вважалися престижними, а вступ до ПТУ відкривав стабільний шлях до гарантованої роботи. Батьки часто радили дітям обирати саме ці заклади, адже після закінчення училища випускники без проблем знаходили роботу на заводах, будівництвах, транспортних підприємствах або в сільському господарстві.

Щороку профтехучилища випускали десятки тисяч молодих фахівців, які забезпечували безперебійну роботу ключових галузей економіки. Інженери, будівельники, електрики, зварювальники – всі ці спеціальності формували хребет промисловості.

ПТУ також мали тісний зв’язок із реальними виробничими потребами. Наприклад, великі заводи та підприємства фінансували навчальні заклади, забезпечуючи їх обладнанням і місцями для практики. Багато училищ навіть працювали “під замовлення”, готуючи кадри саме для конкретних виробництв.

Популярність профтехосвіти підкріплювалася тим, що робітники отримували непогані зарплати, а також повагу в суспільстві. Робітник зі стажем міг заробляти не менше, ніж молодий інженер, а фізична праця сприймалася як гідний спосіб забезпечити сім’ю.

Занепад почався тоді, коли пріоритети суспільства змінилися. Робітничі професії втратили колишню привабливість, а сама система профтехосвіти стала жертвою фінансових скорочень і байдужості. Тепер ми відчуваємо наслідки цього занепаду, але ще пам’ятаємо часи, коли майстерність і праця цінувалися на рівні з інтелектуальними професіями.

Ставлення до робітничих спеціальностей у зарубіжних країнах

У багатьох зарубіжних країнах профтехосвіта займає важливе місце в системі підготовки кадрів і має значно вищий рівень визнання, ніж в Україні. Наприклад, у Німеччині робітничі спеціальності зовсім не сприймаються, як “запасний варіант” для тих, хто не вступив до університету. Там система дуальної освіти дозволяє студентам одночасно навчатися теорії в училищі й працювати на підприємстві. Після завершення навчання випускники отримують не лише диплом, але й реальний досвід, який високо цінується на ринку праці.

У Швейцарії близько 70% молоді обирають саме професійно-технічну освіту. Багато хто йде навчатися на слюсарів, будівельників, сантехніків чи інших майстрів, адже ці професії гарантують стабільний дохід і соціальний статус. В свою чергу, держава й бізнес активно підтримують цю систему, бо чудово розуміють, що без кваліфікованих робітників економіка просто не функціонуватиме.

ПОДИВІТЬСЯ ЩЕ:  Підземний світ метро: історія, інновації й таємниці

У скандинавських країнах, таких як Данія чи Фінляндія, професійна освіта також вважається престижною. Випускники таких закладів мають чіткі перспективи для кар’єрного росту, а зарплати в багатьох ремісничих професіях можуть бути вищими, ніж у офісних працівників.

Важливим аспектом є і ставлення суспільства до робітничих спеціальностей. У західних країнах фізична праця не вважається чимось “нижчим” або “негідним”. Навпаки, майстри сприймаються як професіонали своєї справи, і їхня робота викликає повагу. Сантехнік чи електрик там не соромляться своє професії, адже це символізує не лише фаховість, а й економічну незалежність.

Щодо підготовки кадрів, то країни ЄС та Північної Америки активно орієнтують освітні програми на реальні потреби ринку праці. Якщо в регіоні зростає попит на зварювальників, столярів чи машиністів, заклади освіти швидко реагують на ці зміни, забезпечуючи виробництво новими кадрами.

Таким чином, успіх профтехосвіти за кордоном базується на підтримці з боку держави, бізнесу та суспільства. Робітничі професії там не лише престижні, а й фінансово вигідні, що забезпечує їм популярність серед молоді.

Популяризація робітничих професій у суспільстві

Поки не пізно держава та український бізнес мають об’єднати зусилля, щоб повернути робітничим професіям втрачений престиж. Ймовірно, що молодь можуть зацікавити стипендії, гранти, захопливі конкурси для студентів профтехучилищ. Все це здатне змінити їхнє ставлення до таких спеціальностей.

Модернізація профтехосвіти має стати ще одним ключем до змін. Важливо інвестувати в оновлення обладнання, щоб студенти вчилися працювати з сучасними технологіями та відчували себе готовими до викликів ринку.

У МОН повідомляють, що у 2025 році заплановано відкрити близько 100 нових майстерень і лабораторій для закладів професійно-технічної освіти, що готуватимуть фахівців для ключових галузей економіки. На реалізацію цих планів уряд збирається виділити 540 млн грн. Ці кошти спрямують на створення сучасних навчальних просторів у різних регіонах країни. В цьому році передбачено долучення до програми  не лише закладів профтехосвіти, а й фахових коледжів, що фінансуються з місцевих бюджетів.

Станом на 2024 рік в країні вже відкрито 88 нових майстерень у закладах професійно-технічної освіти. Державі потрібні конкурентоспроможні фахівці для підняття економіки країни у таких галузях як машинобудування та енергетика, автоматизація виробництва, робототехніка, зварювання й металообробка,  електротехніка та електроніка, будівництво й цивільна інженерія, транспорт та логістика. Крім того, областям дозволили подавати заявки на підготовку проєктної документації для енергоефективних ініціатив, реалізацію яких планують на 2026 рік.

Та варто пам’ятати найголовніше – без гідної оплати праці навіть найкраща освіта не втримує фахівців у країні. Роботодавцям слід переосмислити зарплатну політику. Якщо хочете зберегти працівників, то почніть цінувати їхню працю. Важливим є й партнерство бізнесу з освітніми закладами. Великі компанії можуть інвестувати в училища, формуючи кадри для власних потреб. Це не лише вирішить проблему дефіциту фахівців, а й створить нові робочі місця.

Занепад профтехосвіти став однією з найгостріших проблем, яка вже сьогодні впливає на економіку України. Нестача кваліфікованих робітників гальмує розвиток будівництва, промисловості та інфраструктури. Закриття профтехучилищ, відтік кадрів за кордон і байдужість молоді до фізичної праці створили порочне коло, яке може призвести до трудового колапсу. Держава, яка прагне відбудувати підприємства та інфраструктуру після війни та потім розвиватися, має навчитися інвестувати в потрібні професії, аби не залишити країну без робочих рук.

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Схожі статті

Кнопка "Повернутися до початку