Тривала війна поставила Україну перед складною і дедалі помітнішою проблемою, яка стосується одночасно армії, суспільства і державної системи управління, бо потреба в поповненні війська зростає разом із втомою людей, затримками ротацій, випадками самовільного залишення частин і недовірою до того, наскільки однаково діють правила для всіх. За таких обставин мобілізація перестала сприйматися лише як необхідний державний механізм воєнного часу, оскільки для великої частини суспільства вона дедалі частіше пов’язується з невизначеним строком служби, ризиком виснаження і переконанням, що тягар війни розподіляється нерівномірно.
Журналісти The Independent написали про своє бачення однієї з найболючіших тем воєнного часу — дедалі гострішому сприйнятті служби в ЗСУ як шляху без визначеного терміну, без зрозумілої заміни і часто без відчуття справедливих правил для всіх. У центрі матеріалу стоїть сукупність конкретних фактів: мільйони людей, яких розшукують за ухилення, сотні тисяч проваджень через самовільне залишення частин, свідчення військових про виснаження та історії тих, хто відмовився йти до війська після перших місяців повномасштабного вторгнення.
У виданні зазначається, що проблема загострюється в той момент, коли Україна входить у новий етап війни, де швидкі рішення давно зникли, а фронт дедалі більше тримається на витривалості людей, які служать без тривалих перерв і без певності, що їх хтось замінить. На цьому тлі змінюється і суспільне ставлення до мобілізації: якщо у 2022 році для багатьох вона була відповіддю на пряму загрозу, то тепер все частіше сприймається як вхід у систему, з якої людина може не вийти роками.
У матеріалі The Independent мобілізаційна криза подана як поєднання кількох процесів, які підсилюють один одного. З одного боку, країна потребує постійного поповнення армії, бо бойові дії набули затяжного і виснажливого характеру. З іншого боку, дедалі більше чоловіків уникають призову, а серед тих, хто вже служить, зростає кількість випадків самовільного залишення частин.
Журналісти пов’язують цю ситуацію також із зовнішнім тлом, яке для України стає дедалі складнішим. У тексті згадується попередження Володимира Зеленського про те, що затяжний конфлікт на Близькому Сході ускладнює українські зусилля у війні проти Росії. Окремо зазначено, що адміністрація Трампа в останні тижні перемкнула увагу з України на конфлікт з Іраном, тоді як мирні переговори зайшли в глухий кут, а Володимир Путін розпочав весняний наступ. Тому питання мобілізації перестає бути внутрішньою темою кадрового забезпечення війська. Воно стає вузловим елементом загальної стійкості держави, оскільки брак людей на фронті безпосередньо впливає на можливість утримувати позиції, проводити ротації і зберігати боєздатність підрозділів.
Одним з головних аргументів у матеріалі стали озвучені раніше оцінки міністра оборони України Михайла Федорова. За його словами, в Україні є 2 мільйони “ухилянтів”, а ще сотні тисяч людей перебувають у СЗЧ.
Крім того, тему самовільного залишення частин доповнюють дані прокуратури. Як стверджується у виданні, від 2022 року було порушено близько 290 000 справ проти солдатів за самовільне залишення своїх частин. Така цифра показує вже не окремі порушення дисципліни, а глибоку кадрову кризу, яка накопичувалася впродовж тривалого часу і тепер стала публічною.
Окремий штрих до цієї картини дають повідомлення про втечі через Карпати до сусідніх країн. У публікації згадується, що деякі військовослужбовці записували й публікували відео своєї втечі від призову або служби. Подібні історії мають не лише побутовий вимір, бо вони формують у суспільстві відчуття розламу між обов’язком, страхом, виснаженням і недовірою до правил.
Одним з ключових питань матеріалу є зміна психологічного сприйняття служби. На початку повномасштабної війни для багатьох українців вступ до війська був реакцією на небезпеку, яка стояла біля дверей. У теперішніх умовах, за спостереженнями співрозмовників видання, мотивацію підточує зовсім інше відчуття: люди не бачать зрозумілого механізму повернення, заміни або хоча б передбачуваного терміну служби.
Голова Комітету Верховної Ради України у закордонних справах Олександр Мережко в матеріалі пояснює цю зміну дуже чітко: “Люди сприймають службу в армії як квиток в один кінець, бо не бачать ротацій”. Він деталізує цю думку ще виразніше:
“Якби вони знали, що воюватимуть один рік, і на цьому все, і зможуть відпочити, то вони були б більш схильні вступати до армії. Це питання психологічне, бо якщо подивитися на кількість чоловіків, у нас достатньо людських ресурсів, щоб продовжувати боротьбу протягом 10 років і навіть більше. Ключова проблема полягає в тому, як керувати цими ресурсами та як створювати психологічні стимули, бо якщо ви побачите армію ухилянтів від призову, вам самим не захочеться воювати”.
У цій оцінці зібрано головний мотив усього матеріалу: суспільство бачить не лише ризик загинути або бути пораненим, але й відсутність зрозумілого горизонту служби. Саме через це мобілізація дедалі частіше пов’язується з виснаженням без терміну завершення.
The Independent також наводить персональну історію 37-річного Дениса, який ухиляється від призову. Його слова важливі тим, що вони показують зміну настроїв у людині, яка на початку війни мала зовсім іншу позицію.
«На початку війни я сам пішов до призовного пункту. Тоді всі йшли і казали: „Беріть нас!“ Я був таким самим. Мені сказали: „Ти нам ще не потрібен, йди додому, ми тебе покличемо“.
Пізніше я побачив все, що відбувалося — несправедливість, безліч людей, які відкуплюються, недоторканні, а інших запихають в бус, незважаючи на хвороби. Зараз у мене хворий батько, і я маю про нього піклуватися. Якщо я втрачу руку чи ногу, я більше нікому не зможу допомогти. Але якщо росіяни знову опиняться під Києвом, і всі служитимуть — тоді я теж поїду”, — додає Денис.
Ще одну площину кризи The Independent показує через розмови з військовими, які вже тривалий час перебувають на фронті. Розвідники, за даними публікації, говорять про виснаження, однак розуміють, що їх не поспішають змінювати через їхню користь для підрозділів.
Неподалік Запоріжжя пілот безпілотника розповів, що перед переходом на управління дронами він три роки без перерви перебував на передовій як піхотинець. Така деталь у матеріалі важливе значення: армія тримається на людях, які воюють значно довше за той строк, який суспільство психологічно готове прийняти як посильний.
Через таку тривалість служби проблема мобілізації вже не обмежується питанням, скільки людей можна призвати. На перший план виходить інше: чи здатна система забезпечити ротацію, відновлення і відчуття прогнозованості для тих, хто вже воює.
Окремий блок у матеріалі стосується зловживань у підрозділах. У Слов’янську майор піхотного батальйону розповів, що його командир брав хабарі за надання людям відгулів, завищував ціну за можливість не йти на передову і продавав пайки та інші ресурси, виділені солдатам, які дезертували.
Такі епізоди пояснюють, чому тема мобілізації все частіше сприймається через призму недовіри. Коли суспільство бачить, що хтось має змогу відкупитися, отримати поблажки або уникнути фронту за гроші, готовність приймати ризик служби різко слабшає. У такій атмосфері навіть обов’язок, який для багатьох на початку війни був беззаперечним, починає розглядатися крізь питання справедливості й рівності правил.
The Independent підкреслює, що важливою причиною цієї кризи стала зміна самого характеру бойових дій. Початок повномасштабного вторгнення був пов’язаний з відчайдушною обороною, високою мобілізацією суспільства і відчуттям екстреної необхідності. Згодом війна перетворилася на виснажливий конфлікт, де фронтова рутина складається з тривалих навантажень, обмежених ротацій і слабкої певності, що відправлена на позиції людина повернеться до цивільного життя у зрозумілі строки.
Отже, мобілізаційна криза постає в матеріалі як наслідок затяжної війни, кадрового виснаження, суспільної втоми, корупційних історій і розриву між потребами фронту та очікуваннями тих, кого держава прагне залучити до війська. Саме тому служба дедалі частіше сприймається як «квиток в один кінець» — вислів, який у публікації став найточнішим означенням загального настрою довкола призову.
