Лише 3% українських біженців, які перебувають в Австрії, хочуть повернутися додому

Майже чотири роки після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну сотні тисяч громадян змушені були шукати безпечний притулок за кордоном. Вони опинилися в новому середовищі, де змушені адаптуватися до незнайомих умов, навчатися жити в суспільстві з іншою мовою, культурою та економічними реаліями. Для багатьох біженців початкові очікування, що перебування в Європі буде тимчасовим, поступово змінюються під впливом можливостей інтеграції. В Австрії цей процес проявляється особливо чітко: свіжі дані демонструють, що лише невелика частина українців має конкретні плани повернення, тоді як більшість перебуває в стані невизначеності або взагалі не планує повертатися.

Динаміка настроїв серед українців в Австрії

Опитування Австрійського інтеграційного фонду показує, що на початок 2026 року лише 3% українських біженців хочуть повернутися додому. Це різко контрастує з початковими прогнозами, коли у 2022 році близько 30% респондентів висловлювали намір повернутися в Україну, а у 2023 році таких було 13%.

Понад половина опитаних зазначає, що не планує повертатися взагалі, а майже третина ще не визначилася щодо свого майбутнього. Ця статистика свідчить про суттєве переосмислення поняття тимчасовості перебування, яке у перші місяці війни було домінуючим у свідомості більшості біженців.

Зміни в настроях не можна пояснити лише затягуванням бойових дій. Важливу роль відіграє поступова інтеграція в нове суспільство, яка створює відчуття стабільності та нових можливостей. Наявність роботи, стабільного доходу та доступу до освіти для дітей часто формує у біженців відчуття, що тимчасовий прихисток може перетворитися на тривале, а іноді й постійне місце проживання.

Інтеграція та економічні фактори

Дослідження показує, що майже половина українців в Австрії вже працевлаштовані. Особливо помітні зміни серед жінок, які складають більшість серед біженців: їхня зайнятість зросла у кілька разів порівняно з 2022 роком. Стабільний дохід дозволяє не лише забезпечувати базові потреби сім’ї, а й створює умови для освітнього та соціального розвитку дітей.

Ця економічна стабільність робить проживання в Австрії більш прогнозованим та безпечним, порівняно з невизначеністю в Україні, де тривають бойові дії та непередбачувані економічні коливання.

Робота і соціальна адаптація також формують психологічну прив’язаність до нового середовища: знайомства з місцевими громадами, участь у навчанні дітей та доступ до медичних послуг поступово перетворюють початково тимчасовий прихисток на простір, який біженці починають сприймати як частину свого життя.

Умови для можливого повернення

Попри зміни у соціальній та економічній інтеграції, частина опитаних українців продовжує розглядати можливість повернення за умови суттєвого покращення безпекової ситуації вдома. Проте навіть серед тих, хто зберігає цю перспективу, переважає обережність. Невизначеність щодо фронту, економічної стабільності та політичного майбутнього країни змушує відкладати остаточні рішення на невизначений термін, а деякі респонденти відчувають необхідність спостерігати за розвитком подій протягом кількох місяців або років.

Ця ситуація демонструє, що питання повернення українців не зводиться лише до логістики або бажання «повернутися додому». Воно тісно пов’язане із соціально-економічними факторами, доступом до освіти, зайнятістю та безпековою ситуацією. Відсутність стабільності вдома та наявність можливостей у країні перебування створюють складну динаміку прийняття рішень, яка відображає реалії війни та міграції.

Психологічний та соціальний вимір

Відкладення рішення про повернення також має психологічні причини. Біженці, особливо ті, хто перебуває за кордоном тривалий час, починають адаптуватися до нових умов, формують соціальні зв’язки і будують плани на майбутнє в приймаючій країні. Цей процес інтеграції створює змішане відчуття приналежності: з одного боку, люди зберігають емоційний зв’язок з Україною, з іншого — нові соціальні та економічні реалії формують прагматичне сприйняття життя поза батьківщиною.

Більш того, тривала невизначеність впливає на покоління дітей, які ростуть у новому середовищі, відвідують австрійські школи та формують свою ідентичність із урахуванням нових соціальних норм. Для багатьох сімей питання повернення стає не просто фізичним переміщенням, а складною задачею адаптації інтересів усіх членів сім’ї, особливо дітей, які вже встигли інтегруватися в нову систему освіти та соціального життя.

Тривале перебування українських біженців в Австрії демонструє, як війна і соціальна адаптація змінюють уявлення про майбутнє. Статистика свідчить про різке падіння відсотка тих, хто планує повернутися в Україну, і про збільшення частки людей, які залишаються в стані невизначеності. Основними факторами цього процесу є економічна стабільність, працевлаштування, доступ до освіти та соціальна інтеграція. Водночас навіть у ситуації адаптації залишається значущим емоційний та психологічний зв’язок із батьківщиною, що формує складний баланс між бажанням повернення та прагненням забезпечити стабільне життя сім’ї.