Війна змушує мільйони українців залишатися за кордоном та продовжувати покидати рідну країну, залишаючи позаду звичний ритм життя, роботу та соціальні зв’язки. Масштабні переміщення населення охопили всі регіони країни, сформувавши нові демографічні реалії як всередині України, так і за її межами. Аналіз останніх даних про виїзд громадян і розселення за кордоном дозволяє оцінити не лише чисельність біженців, а й склад тих, хто залишив країну, а також зрозуміти вплив цього процесу на економіку, соціальні структури та майбутнє дітей, які змушені жити в умовах війни далеко від дому.
Динаміка виїздів та основні маршрути
За даними останньої хвилі моніторингу Центру економічної стратегії (ЦЕС), на кінець 2025 року за межами України перебуває близько 5,6 мільйона громадян. Переважна частина з них перетнула західні кордони країни, а решта виїхала транзитом через сусідні держави або оселилася у Росії та Білорусі. Ці цифри наближаються до оцінок ООН, що фіксує майже 5,9 мільйона українських біженців у світі, з яких понад 90% перебувають у європейських країнах.
З початку повномасштабної війни до кінця 2025 року через український кордон на виїзд пройшло понад 60 мільйонів осіб, тоді як на в’їзд – 56,3 мільйона. Різниця приблизно у 4 мільйони відповідає числу тих, хто виїхав і не повернувся. Близько 4 мільйонів громадян залишили країну через західні кордони, ще майже 277 тисяч перетнули кордони транзитом через Росію або Білорусь, а понад 1,3 мільйона залишилися зареєстрованими як біженці у цих країнах.
Навіть при уповільненні темпів міграції загальна кількість українців за кордоном продовжувала зростати: порівняно з кінцем 2024 року приріст склав близько 400 тисяч осіб. Це відображає поєднання масових евакуацій 2022 року та стабільних виїздів у наступні роки, які відбувалися повільніше, але систематично.
Демографічні характеристики біженців
Серед українських біженців переважають жінки та діти, причому жінки становлять близько 40% від всіх осіб, які виїхали, а діти – майже третину. Чоловіки віком понад 18 років складають лише 29% мігрантів. При цьому дві третини біженців складає працездатне населення у віці 18–65 років, а молодь до 35 років становить понад половину. Частка старших людей зменшилася, що свідчить про більшу готовність цієї групи повертатися до країни.
Родини з дітьми займають значну частину мігрантів: понад третина біженців – це повні сім’ї з дітьми до 18 років, які у 2025 році виїжджали навіть активніше, ніж у попередні роки. Водночас після пом’якшення обмежень на виїзд значно зріс відтік юнаків 18–22 років, що свідчить про специфічну тенденцію щодо молодого чоловічого населення.
Серед європейських держав найбільшими приймаючими країнами для українських біженців залишаються Німеччина та Польща. За даними ЦЕС, найбільша частка українців, які перебувають за кордоном, зосереджена саме в Німеччині (23%) та Польщі (19,5%), що становить мільйони людей; разом ці дві країни прийняли понад 40% усіх мігрантів з України. Німеччина приваблює здебільшого молодих українців віком до 35 років, тоді як серед старших (35+) їх значно менше. Польща, навпаки, є більш привабливою для представників середнього покоління: 24% українців віком 35–49 років обрали саме цю країну для тимчасового проживання. Інші європейські держави, серед яких Чехія, Італія, Іспанія та Угорщина, прийняли менші групи українських мігрантів.
Офіційні дані УВКБ ООН підтверджують значний приплив українців до Польщі – близько одного мільйона осіб. До початку 2026 року Польща прийняла приблизно стільки ж біженців, скільки будь-яка інша країна світу. Серед інших великих приймаючих держав можна виділити Угорщину та кілька західноєвропейських країн, проте жодна з них не наближається до масштабів, які мають Німеччина та Польща.
Намір повернутися та вплив на Україну
Однією з ключових тем залишається питання намірів українських біженців щодо повернення додому. За даними опитування Центру економічної стратегії (ЦЕС), лише 43% респондентів висловили намір повернутися в Україну, тоді як 36% не планують цього робити. Серед тих, хто прагне повернутися, майже 80% уточнюють, що зроблять це лише після завершення війни та відновлення цивільного авіасполучення. Найбільшу готовність до повернення демонструють так звані «класичні воєнні біженці» – люди, які залишали свої домівки через активні бойові дії у регіоні проживання; серед них 63% мають намір повернутися найближчим часом або ймовірно це зроблять.
До чинників, що сприяють поверненню, дослідники відносять наявність у країні родичів і можливість працевлаштування. Наприклад, присутність партнера (чоловіка чи дружини) в Україні значно підвищує шанси на повернення. Крім того, дистанційна робота або навчання, а також регулярні грошові перекази родичам підтримують зв’язок із країною і мотивують розглядати повернення як реальний варіант.
Аналітики ЦЕС попереджають, що навіть за поміркованого сценарію війни до України повернуться лише близько 1,6 мільйона осіб, а за песимістичного – близько 1,3 мільйона. Це означає, що у 2027 році за кордоном залишатиметься від 2,1 до 3 мільйонів українців, що створює ризики для економіки через втрату кваліфікованих кадрів. За оцінками ЦЕС, наслідком цього «відтоку» може стати зниження ВВП країни від 2% до 9,5% щороку.
Особливо гостро постає проблема «витоку мізків», адже більшість біженців мають вищу освіту: 71% раніше працювали на посадах із середнім або високим рівнем доходу. На сьогодні близько 1,7 мільйона дорослих українців вже інтегрувалися у ринки праці західних країн. З одного боку, це дає можливість здобути незалежність і стабільний дохід за кордоном, з іншого – після завершення війни в Україні може відчутися дефіцит кваліфікованих фахівців, що ускладнить відновлення економіки та державного управління.
