Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц вперше зустрівся з президентом США Дональдом Трампом у Білому домі, і зовні ця зустріч виглядала як дещо, набагато більш значуще, ніж формальні рукостискання і виходи до преси. Мерц приїхав підготовленим, маючи при собі не лише тези для переговорів, а й символічний “ключ до серця” Трампа: факсимільне свідоцтво про народження його діда, уродженця Німеччини. Лідери говорили англійською, без перекладачів, а атмосфера була незвично теплою, особливо якщо згадати, як виглядала провальна зустріч Трампа з Зеленським в Овальному кабінеті.
Обмін подарунками
Після того, як преса залишила Овальний кабінет, Мерц подарував президенту США гравійований патер із зображенням німецького та американського прапорів. Як відомо, Мерц і Трамп поділяють захоплення грою в гольф. Тож Трамп одразу ж випробував подарунок біля свого робочого столу, а команда Мерца опублікувала це фото на інстаграм-сторінці канцлера.
Зі свого боку, Дональд Трамп подарував Мерцу великоформатну копію малюнка першого літака братів Райт. Але на цьому він не зупинився: у Білому домі президент провів німецького канцлера та його команду до спеціального приміщення з фанатською продукцією із власною символікою і дозволив вільно обирати подарунки на згадку.
Першою на порядку денному Мерца – війна
Фрідріх Мерц під час свого першого візиту до Вашингтона чітко окреслив головне питання — війну Росії проти України та шляхи її припинення. Він наголосив, що, як і під час Другої світової війни, роль США як «сили порядку» є визначальною для врегулювання конфлікту. Разом з тим, видання Tageschau зауважило, що під час спільної зустрічі в Овальному кабінеті канцлер Фрідріх Мерц здебільшого залишався слухачем: приблизно 90% часу говорив президент США Дональд Трамп. Основною темою були внутрішні політичні питання США, а Німеччина та її канцлер відігравали дедалі відчутнішу другорядну роль. Цю динаміку можна було побачити наживо, адже зустріч транслювалася в прямому ефірі.
Під час зустрічі з Мерцем Трамп зробив цілу низку нових заяв, пов’язаних із російсько-українською війною і своєю здатністю цю війну завершити. Очевидно, під час останньої розмови із президентом Росії Путіним Трамп укотре переконався, що жодних реальних можливостей змусити російського президента припинити вогонь на російсько-українському фронті у нього немає. А отже, американському лідеру доводиться зберігати гарний вираз обличчя при поганій грі та власній некомпетентності.
Мерц відвідав Вашингтон з метою наблизити США до політики ЄС щодо України, пише видання Die Spiegel. Однак Трамп не виявив жодної готовності посилювати тиск на Росію.
Війна як дитяча забавка для Трампа
Непокоїть те, що Трамп дедалі вдається до неприпустимих алегорій, коли говорить про війну. Він каже, що Росія і Україна нагадують йому маленьких дітей, які б’ються між собою на дитячому майданчику, і їм, як у грі, треба дати ще кілька хвилин, щоб потім розійняти їх. Він висловив скептицизм щодо негайного досягнення миру, відзначивши, що обидві сторони страждають, і можливо, потрібно дати їм час, перш ніж розпочати мирні переговори. Трамп також виявив небажання запроваджувати нові санкції проти Росії, натякаючи на можливість введення санкцій проти обох країн, якщо конфлікт триватиме. При цьому зауважив, що все ж таки підтримує Україну, хоча б тому, що з нею підписана угода про рідкісноземельні метали. До речі, це перший випадок, коли Трамп згадав про цю вже фактично забуту в США та й у нашій країні угоду після її ратифікації українським парламентом.
Трамп, звичайно, не пояснив ані федеральному канцлеру Німеччини, ані журналістам, які зібралися в Овальному кабінеті, чому він не впроваджує санкції проти Росії, хоча обіцяв зробити це у відповідь на небажання Москви припинити війну. Трамп знову говорив, що він проти вбивства людей і що він обов’язково вдасться до санкцій, якщо побачить, що це не закінчується. Але ж і нині є очевидним, що кровопролиття не триває, тож виникає закономірне питання: який у американського президента в голові дедлайн щодо припинення вогню в Україні?
Карикатура: Нобелівська премія миру для Мерца, автор: Маріан Каменський.
Карикатура Маріана Каменського, де Мерцу вручають Нобелівську премію миру, має гірко-іронічний підтекст. Адже ні Мерц, ні Трамп не мають у руках реального інструменту для досягнення миру. Але один із них, принаймні, прагне його відшукати, а інший — розглядає війну як елемент гри, яку можна зупинити лише тоді, коли з’явиться «вигідна нагода».
Stop sanctions
Заяви Дональда Трампа під час публічних зустрічей, зокрема з лідерами інших держав, не варто сприймати як офіційні позиції чи політичні наміри. У вільному спілкуванні він часто висловлюється суперечливо, не завершує думок і легко заперечує щойно сказане. Тож серйозний аналіз його спонтанних реплік — марна справа. Реальну вагу мають лише ті його висловлювання, що оформлені у вигляді заяв, написаних промов або відредагованих публікацій, зокрема в соцмережах.
Тому нерідко перекладачам і журналістам доводиться розшифровувати той потік свідомості, який вони чують від чинного президента Сполучених Штатів, намагаючись надати йому хоч якогось сенсу.
Зі слів і дій Дональда Трампа можна зробити однозначний висновок: він усіляко прагне уникнути ситуації, яка змусила б його запроваджувати нові санкції проти Росії. Навпаки, його стратегія спрямована на поступове скасування вже чинних обмежень і налагодження економічної співпраці з Москвою. Трамп щиро не розуміє, чому Кремль не готовий прийняти цю, як йому здається, взаємовигідну пропозицію — припинення вогню в обмін на зняття санкцій. При цьому він, очевидно, не бере до уваги, що у Володимира Путіна інші пріоритети, зокрема, продовження територіальної експансії в Україні та Європі. Трамп і далі мислить у категоріях бізнес-угод, не усвідомлюючи імперської логіки, яка керує його візаві.
Показово, що перед зустріччю з Фрідріхом Мерцем, президент США поспілкувався з головою Китаю Сі Цзіньпіном — і спеціально підкреслив, що під час цієї розмови вони не торкалися ані російсько-української війни, ані питання Ірану. Хоча саме Китай міг би посприяти впливу на Путіна та іранських лідерів, з якими Трамп не знаходить спільної мови щодо ядерної програми. Проте Трамп зосередився виключно на торговельних питаннях. Схоже, що навіть ті виклики, які безпосередньо загрожують національній безпеці США, як от потенційне здобуття Іраном ядерної зброї, не викликають у нього серйозної уваги.
Аморальність як політика
Важливою рисою усіх розмов Дональда Трампа є їхня аморальність — вона стала практично культовою складовою його політики. Трамп не розрізняє жертву й агресора: він не бачить, що Україна обороняється, а Росія нападає. Українські військові операції він сприймає не як відчайдушний опір агресії, а як подальшу ескалацію конфлікту. Навіть те, що в Україні з’явилися карти — на його здивування — він сприймає з нерозумінням.
Найяскравішим прикладом цієї аморальності стала його заява, яка прямо не стосувалася України, а була пов’язана з діалогом із Фрідріхом Мерцем. Мерц наголосив на річниці висадки американських військ, але реакція Трампа вчергове показала, що для нього історичні й моральні цінності — не пріоритет.
Трамп охарактеризував Фрідріха Мерца як «чудового» представника Німеччини, але водночас визнав його “складним” співрозмовником. При цьому президент підтвердив наміри зберегти американську військову присутність у Німеччині, підкреслюючи важливість збільшення німецьких витрат на оборону. Така позиція Трампа свідчить про прагматичний підхід до трансатлантичних відносин: він визнає необхідність підтримки стратегічного партнерства, але водночас зберігає критичний тон щодо внутрішньополітичних викликів у Німеччині.
Фрідріх Мерц закликав Дональда Трампа посилити тиск на Росію, нагадуючи, що насильство, яке Трамп так критикує, є прямим наслідком агресії Путіна в Україні. Мерц підкреслив, що вони з Трампом «згодні щодо цієї війни» і вважає американського президента ключовою фігурою, яка може реально вплинути на ситуацію, посиливши тиск на Росію для припинення конфлікту.
Зустріч між Трампом і Мерцем виявила глибокі розбіжності в підходах до врегулювання війни в Україні. Позиція Трампа, що передбачає пасивне спостереження за розвитком подій, контрастує з активною позицією Мерца, який закликає до рішучих дій проти агресора. Ці розбіжності можуть вплинути на подальшу координацію дій між США та Європою щодо підтримки України та стримування Росії.
Аморальність стає новою міжнародною політикою США. Із Трампом вона втрачає ціннісні орієнтири. Якщо Обама говорив про демократію, а Байден — про глобальну коаліцію на захист свободи, то Трамп — про “угоди” й “вигоду”. Для нього немає сенсу в безпековій підтримці України, якщо з цього не випливає миттєвий зиск для американського бізнесу. Він може пообіцяти санкції, але тільки тоді, коли “перестане бачити кінець”. Це не просто дипломатичний цинізм. Це свідома відмова бачити війну як трагедію. І свідома готовність будувати політику на ілюзії, що агресора можна заохотити, а не зупинити.
