Мільярди за кордоном: як витрати українців підживлюють економіки ЄС і послаблюють Україну

Українські кошти дедалі частіше залишаються за кордоном, підживлюючи економіки інших країн. Мільярди доларів витрачаються на житло, продукти, освіту та медицину – ці витрати не повертаються в український внутрішній попит, бюджет чи податкову систему. За перше півріччя 2025 року обсяг приватних переказів в Україну склав 4,18 млрд доларів, що на 14% менше, ніж за аналогічний період минулого року. Зокрема, зарплатні трансферти скоротилися на 18,1% – до 2,25 млрд, а інші перекази – на 8,8%, до 1,94 млрд.

Для порівняння, як раніше вже повідомляло ІА “ФАКТ”, у січні-травні загальний обсяг переказів становив 3,5 млрд доларів, що на 15,4% менше, ніж торік. До повномасштабної війни річні надходження сягали 15 млрд доларів, а торік знизилися до 9,6 млрд. Це означає, що фінансова підтримка українських родин з-за кордону стрімко скорочується, а кожен долар, що не доходить додому, – це втрата для бюджету та сигнал про те, що тимчасова міграція дедалі більше перетворюється на постійну.

Нацбанк між лібералізацією й контролем: як обмеження ріжуть “картковий туризм”, але живлять нові схеми

Нацбанк намагається протидіяти “картковому туризму”. Рік тому запроваджено ліміт у 500 000 гривень на місяць із валютних карток для оплати послуг агентів і менеджерів нерухомості. Цьогоріч у травні його поширили одразу на вісім додаткових категорій: рекламу, консалтинг, юридичні, бухгалтерські, державні та індивідуальні сервіси. Важливо, що ліміт сумується для всіх цих категорій, а не діє окремо. Ще одна лінія контролю – обмеження на P2P-перекази. З жовтня минулого року встановили ліміт у 150 000 гривень на місяць, щоб стримати “дроп-схеми”, але з 1 квітня 2025-го його скасували. Деякі банки добровільно знизили планку до 50 000 гривень, підписавши меморандум про прозорість.

10 травня набрала чинності постанова №53, яка відкрила “інвестиційний ліміт” для компаній з іноземними інвестиціями, але водночас заборонила банкам закривати валютний нагляд за операціями через лоро-рахунки нерезидентів. Це поєднання лібералізації та контролю. Обмеження справді скорочують валові витоки, але водночас стимулюють пошук обхідних шляхів – криптовалюти чи альтернативних каналів. Політика НБУ – боротьба з втратами, яка дає результат частково, але відкриває простір для нових схем.

Українські громади в Європі: економічний драйвер для Польщі й Німеччини, виклики інтеграції в Чехії

Лідерами серед країн витрат українців стали Польща, Німеччина та Іспанія. У Польщі проживає понад 1,2 млн українців, у Німеччині – близько 1,2 млн, в Іспанії – понад 270 тисяч. За даними НБУ, на Польщу припадає 20 % усіх закордонних витрат українців, на Іспанію – 8 %. Німеччина, попри те що прийняла п’яту частину мігрантів, формує лише 10 % карткових витрат, що свідчить про нижчу економічну активність громади.

Польща стала головним центром грошових потоків, але водночас зростає роль Чехії, Італії, Ірландії, Нідерландів, Великобританії та США. Особливо виділяється Чехія з високою часткою українців у структурі населення ЄС.

За даними Deloitte та UNHCR, у 2023 році українці принесли Польщі від 0,7 % до 1,1 % ВВП, а у 2024-му цей показник становив 2,7 %. Податкові надходження від українців торік сягнули 1,65 млрд злотих (≈ 414 млн доларів), що на 27 % більше, ніж роком раніше. Понад 80 % доходів залишаються в польській економіці, формуючи стабільну податкову й споживчу базу. Українці активно інтегрувалися у ринок праці як наймані працівники й підприємці, посилюючи продуктивність і попит. Кожна десята нова компанія, зареєстрована в Польщі минулоріч, – українського походження. Отже, українці підтримують економіку не лише податками, а й створенням нових бізнесів.

На кінець травня в Німеччині перебуває близько 1,2 млн українців – це найбільша громада у ЄС. Прискорена інтеграція на ринок праці суттєво сприяє економіці, хоча точні показники внеску у ВВП менш деталізовані, ніж у Польщі. Аналітики використовують індикатор Gross Community Product: внесок українців у Німеччині оцінюється у близько 52 млрд доларів, тоді як у Польщі – майже 17 млрд. Попри економічний ефект, у країні точаться політичні дискусії: частина консерваторів критикує масштаб соціальних виплат для українців, але уряд дотримується курсу на інтеграцію.
У Чехії під тимчасовим захистом перебуває понад 370 тисяч українців. Економічний ефект менш виражений у статистиці, але аналітика свідчить: українці активно працюють, споживають і стимулюють продуктивність. Водночас понад половина з них стикалися з вербальною агресією через національність. Це створює виклики для довготривалої інтеграції: навіть за наявності економічного внеску суспільний спротив може знижувати ефективність включення українців у ринок праці та соціум.

Витрати за кордоном змінюють стиль життя українців. За перші три місяці цього року середньомісячні витрати у роздрібному секторі становили 485 млн доларів проти 550 млн у минулому, але це значно більше, ніж 157 млн у 2021-му. Це свідчить про інтеграцію в приймаючі суспільства. На початку війни 28 % українців змушені були економити або позичати гроші навіть на одяг, а наприкінці 2024-го таких було лише 7 %. Ті, хто працює, можуть відкладати, але багато хто живе “від зарплати до зарплати”. У Польщі відкрита зайнятість стимулює накопичення, у Німеччині вагомі соціальні виплати формують стабільне, але малоресурсне життя. Чехія показує змішану картину: економічна користь поєднується з соціальними бар’єрами.

Тимчасовий захист перетворюється на довгострокову інтеграцію: економічний зиск для Європи й демографічна втрата для України

Тимчасовість все більше виглядає як довгострокова інтеграція. Україна ж переживає демографічну кризу: чисельність населення впала нижче 33 млн проти 42,8 млн до війни, і навіть за оптимістичними прогнозами до 2040 року не перевищить 35 млн без масового повернення. Це ризики для ринку праці, соціальної системи, пенсійного забезпечення. Якщо мільйони інтегруються в Європі, Україна втратить не лише трудовий ресурс, а й перспективу відбудови.

Бюджет українських родин за кордоном є щоденним викликом. У Польщі комфортне життя обходиться в 5000–6000 злотих для однієї людини та 7000–8000 для сім’ї з двох. Найбільше витрачають на житло: оренда однокімнатної квартири коштує 2300–2900 злотих. Додаються транспорт, комунальні, харчування – і вже формується рахунок у понад 6000 злотих. Збільшують навантаження медицина та освіта: приватні садки й школи коштують сотні чи тисячі злотих. При зарплаті у 6000–7000 злотих після податків майже весь дохід іде на базові витрати, без можливості накопичень. Це життя “від зарплати до зарплати”, де наші співвітчизники намагаються бодай зберегти стабільність і гідність.

Польща, Німеччина й Чехія демонструють три різні моделі інтеграції українців. У Польщі вони стали потужним економічним чинником, що забезпечує стабільні податки, приріст ВВП і нові бізнеси. У Німеччині українці створили значний економічний потенціал, який обчислюється у десятках мільярдів доларів, але політичні дискусії зосереджені на балансі між вигодами й соціальними витратами. Чехія, попри економічну користь, зіштовхується з проблемами суспільного прийняття, що ставить під питання довготривалі перспективи.

… Українці стали драйвером економік ЄС, але ці ж мільярди відтягують ресурс у самої України, перетворюючи тимчасову міграцію на довгострокову втрату людей, податків і перспектив відбудови.

Тетяна Вікторова