Наближається час Ч — 31 грудня 2024 року, коли припиниться транзит російського газу через територію України. Це важливий етап у перерозподілі енергетичних потоків у Європі, який змусить країни ЄС повністю переорієнтувати свої стратегії забезпечення енергетичних потреб. Європейський Союз активно працює над зменшенням залежності від російських енергоносіїв, сприяючи розвитку альтернативних маршрутів і джерел енергії. Водночас такі держави, як Словаччина та Угорщина, зберігають інтерес до збереження постачання російського газу.
Угорщина не має наміру переплачувати за газ через геополітичний контекст
Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо заявив, що його уряд веде активні переговори щодо забезпечення газових постачань на наступний рік, включно з транзитом через територію України. За його словами, обговорення на міжнародному рівні щодо постачання газу в 2025 році є надзвичайно інтенсивними. Водночас переговори ускладнюють політичні заяви української сторони, заклики до припинення транзиту газу зі Сходу на Захід і пропозиції постачань за вищими цінами. Фіцо запевняє, що Словаччина не погодиться приймати газ лише із західних джерел, адже, на його думку, немає причин переплачувати за паливо через геополітичний контекст.
Словаччина є залежною від імпорту природного газу, значна частина якого традиційно надходить із Росії через Україну. Транзит українською територією є критично важливим для енергетичної безпеки країни. Проте війна Росії проти України змінила підходи до енергетичної політики, включаючи заклики з боку ЄС до скорочення залежності від російського палива. Крім того, Україна неодноразово наголошувала на необхідності зменшення залежності Європи від російського газу через ризики, пов’язані з війною. Київ також закликав країни ЄС до активнішого переходу на альтернативні джерела енергії.
Фіцо, як відомо, вирізняється з-поміж європейських політиків своїм скептичним ставленням до антиросійських санкцій та підтримки України. Його останні заяви можуть свідчити про прагнення зберегти доступ до дешевшого російського газу, навіть якщо це суперечить загальним цілям енергетичної безпеки Європейського Союзу.
Останні роки показали, що зростання цін на енергоносії стало політично чутливим питанням у Європі. Тож словацький уряд намагається пом’якшити економічний тиск на бізнес і населення, уникаючи дорогих альтернативних маршрутів постачання.
Транзит російського газу через територію України припиниться після завершення чинного контракту 31 грудня 2024 року. Принаймні, Київ заявив, що не планує продовжувати дію цієї угоди. Відповідно, російська компанія “Газпром” у своїх планах на 2025 рік також не передбачає постачання газу до Європи через Україну.
Європейський Союз заздалегідь підготувався до такого розвитку подій, значно зменшивши залежність від російського газу. Частка російського газу в європейському енергетичному балансі знизилася до 6%, а газу, що транспортується через Україну, — до 4%. Європейська комісія вважає, що припинення транзиту російського газу через Україну з 1 січня 2025 року майже не вплине на енергопостачання регіону.
Сійярто: “Ми використовуємо однакові технології, у нас той самий головний підрядник – “Росатом”
Водночас, країни ЄС активно диверсифікують джерела енергопостачання, збільшуючи імпорт зрідженого природного газу (LNG) та розвиваючи альтернативні маршрути постачання. Наприклад, Угорщина покладається на газопровід “Турецький потік” для отримання російського газу. Таку заяву Петер Сійярто зробив на Стамбульському енергетичному форумі. Тож Угорщина, за його словами стала першою не сусідньою з Туреччиною країною, яка імпортувала звідти газ.
Угорщина та Туреччина співпрацюють у сфері атомної енергетики, і ключову роль у цьому процесі відіграє російська компанія “Росатом”. Ця співпраця включає не лише будівництво атомних станцій, а й обмін досвідом, технологіями та підготовкою кадрів. Обидві країни зацікавлені в розширенні своїх ядерних потужностей для зменшення залежності від традиційних енергоресурсів (газу, вугілля) і підвищення енергетичної незалежності. “Росатом” є ключовим підрядником для реалізації цих проєктів в обох країнах. У Туреччині будується атомна станція “Аккую”, в Угорщині — “Пакш-2”. Використання однакових технологій спрощує координацію та обмін інформацією між сторонами. Країни підтримують одна одну у навчанні ядерних інженерів та спеціалістів, що має стратегічне значення для забезпечення довгострокової експлуатації АЕС.
Хоча геополітичні інтереси Туреччини та Росії суперечать один одному в Сирії, вони демонструють готовність до співпраці у стратегічно важливих сферах, таких як енергетика. Цей підхід підкреслює прагматизм обох країн, які ставлять на перше місце національні інтереси, попри ідеологічні чи регіональні суперечності.
Таким чином, очікується, що з початку 2025 року транзит російського газу через Україну припиниться, а європейські країни продовжать адаптувати свої енергетичні стратегії до нових реалій, зменшуючи залежність від російських енергоресурсів та розвиваючи альтернативні джерела постачання.
Розірвати паливні зв’язки ЄС з Росією
У недавньому інтерв’ю для POLITICO Дан Йоргенсен, новий енергетичний комісар ЄС, пообіцяв назавжди покласти край залежності від російського палива. Європейський Союз упродовж останніх років намагався скоротити свою залежність від російських енергоносіїв, особливо після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Однак, попри значний прогрес у диверсифікації поставок газу та нафти, ця стратегія наштовхнулася на серйозні перешкоди. “Потрібні нові кроки, щоб змінити ситуацію“, — заявив Йоргенсен.
Новий комісар ЄС з питань енергетики поставив перед собою амбітне завдання — остаточно розірвати зв’язки з російськими енергоносіями, які тривалий час залишалися одним із головних джерел фінансування Кремля. У своєму інтерв’ю він наголосив, що нинішніх зусиль вже недостатньо, і потрібні кардинальні зміни у підходах.
Йоргенсен підкреслив, що ситуація вимагає не лише політичної рішучості, а й масштабних інвестицій у відновлювану енергетику, розвиток інфраструктури для транспортування скрапленого природного газу, а також підтримку країн-членів ЄС у зменшенні споживання викопного палива.
Проте, темпи переходу до енергетичної незалежності від Росії сповільнилися. Деякі країни-члени ЄС стикаються з економічними викликами, викликаними високими цінами на енергоносії та геополітичними чинниками. Водночас політичні розбіжності між державами також впливають на темпи реалізації спільної енергетичної політики. За словами Йоргенсена, “потрібні нові підходи, які б дали змогу ЄС знову стати лідером у глобальному переході до зеленої енергії“. Його заклик може стати імпульсом для посилення європейської політики енергетичної безпеки, яка не лише зменшить залежність від Росії, а й сприятиме сталому розвитку.
Як можна побачити на інфографіці, загальним трендом є стабільний спад транзиту російського газу через Україну з початку 2000-х років, що загострився після 2014 року і досяг мінімальних значень у 2020-2024 роках. Основні причини — геополітичні конфлікти, будівництво альтернативних газопроводів та зміни енергетичної політики ЄС.
На які альтернативні джерела переходять у Європі?
На зріджений природний газ (LNG), постачальниками якого є США, Катар, Алжир, Нігерія, Австралія тощо. Він зручний тим, що LNG можна транспортувати морем, це зменшує залежність від трубопроводів. Щоправда, є і недоліки. Наприклад, дорожча логістика через необхідність зберігання й транспортування в зрідженому стані, а також залежність від наявності інфраструктури LNG-терміналів. Європейські країни, зокрема Німеччина й Польща, нині активно будують нові LNG-термінали.
Використовується також трубопровідний газ з інших регіонів. Зокрема, Норвегія є одним із основних постачальників трубопровідного газу в Європу. Постачання газу також відбувається через Південний газовий коридор (Трансадріатичний та Трансанатолійський газопроводи). Планується, що потужності будуть розширені для додаткових поставок. З Алжиру йде газ до Італії та Іспанії і планується збільшення обсягів транзиту.
Відновлювана енергетика є важливим трендом “Європейського зеленого курсу”, спрямованого на досягнення енергетичної незалежності Європейського Союзу. Одними з ключових напрямів цього курсу є розвиток вітрової та сонячної енергії, частка яких швидко зростає в загальному енергобалансі ЄС. Вітрові та сонячні електростанції стають основними джерелами чистої енергії, що дозволяє знижувати залежність від викопних енергоресурсів і зменшувати викиди парникових газів.
З іншого боку, біогаз і водень також мають значний потенціал у переході на відновлювані джерела енергії. Біогаз може частково замістити природний газ, забезпечуючи більш екологічне джерело енергії для промисловості та побутових потреб. Водночас водень, особливо зелений, має великий потенціал як енергоносій майбутнього завдяки своїм високим екологічним характеристикам та здатності до зберігання енергії.
Однак, попри всі переваги, відновлювана енергетика стикається з певними труднощами. Для повної інтеграції цих джерел енергії в енергосистему ЄС необхідні значні інвестиції та час. Інфраструктура для виробництва, транспортування та зберігання енергії потребує модернізації, а процес переходу на відновлювальні джерела енергії вимагає великих фінансових та технічних зусиль.
