Два дні переговорів у Женеві обійшлися без гучних заяв, але окреслили реальні рамки процесу. Після інтенсивних зустрічей стало очевидно: сторони готові рухатися вперед у технічній площині – обговорювати механізми припинення вогню, моніторинг і процедури подальших консультацій. Водночас політичний блок – статус територій, гарантії безпеки, формула завершення війни – фактично заблокований.
Другий день перемовин, що стартував у середу, завершився достроково. Після двох годин дискусії головний російський переговірник Володимир Мединський через російські ЗМІ оголосив про завершення зустрічі. Західні агентства, зокрема Agence France-Presse, повідомляють: обговорення просувалися важко і без відчутного результату. Сторони погодилися передати напрацьовані позиції своїм лідерам, однак до спільних рішень не дійшли.
Формат за участі України, США та Росії дозволив розвести дискусію на два напрями – військовий і політичний. У першому є обережний рух до конкретики. У другому – жорстке протистояння. Позиції залишаються несумісними, а компроміс виглядає суто гіпотетичним. За неофіційними оцінками, російська делегація наполягала на вимогах, які партнери вважають нереалістичними, і апелювала до ідеологічних аргументів, що звужувало простір для домовленостей. На цьому тлі американський представник Стів Віткофф говорив про “значний прогрес” і наголошував на ролі президента США Дональда Трампа у просуванні мирного треку. Втім, відсутність спільної заяви, конкретних домовленостей чи графіка наступних кроків не свідчить про прорив.
Максималістська позиція Росії, внутрішні розбіжності в українському таборі та поспішність Вашингтона зробили переговори за посередництва США складними. Перспектива мирного врегулювання залишається відкритою, але чітких контурів наразі немає.
Військовий трек: обмежений поступ без гарантій
За підсумками зустрічей сторони зблизили позиції щодо технічних параметрів можливого припинення вогню та його моніторингу. Ідеться про участь американської сторони у верифікації режиму тиші – ініціатива, яку підтримав президент Зеленський.
Однак ключове слово тут – “можливого”. Формула контролю ще не перетворена на юридично зобов’язувальний механізм. Відсутні відповіді на базові питання: хто нестиме відповідальність за порушення; чи передбачені санкційні тригери; який формат міжнародної присутності буде прийнятним для всіх сторін.
З огляду на це стає зрозумілим, що риторика Віткоффа стосується суто процедурних, а не стратегічних зрушень. Військовий трек показує: сторони здатні домовлятися про інструменти, але не про політичний зміст миру.
Територіальний бар’єр: головний вузол
Окремою лінією проходить питання тиску на Україну. Зеленський публічно заявив, що Вашингтон очікує від Києва поступок задля досягнення миру. Водночас українська позиція залишається незмінною: будь-яке відведення військ має бути дзеркальним і супроводжуватися реальними гарантіями безпеки. Ідея демілітаризованої зони, що обговорюється кулуарно, передбачає синхронне відведення сторін на однакову відстань. Проте без механізму контролю та міжнародних гарантій така модель ризикує залишитися декларативною. Саме тому Зеленський наполягає: якщо йдеться про політичний прорив, він можливий лише на рівні особистої зустрічі з Володимиром Путіним, а не в форматі технічних переговорів із делегованими представниками.
За словами Томаса Гремінгера, виконавчого директора Женевського центру політики безпеки, прориву на політичному напрямку й не очікували — надто великі розбіжності. Натомість “технічний прогрес” був можливий у військових та економічних питаннях.
Однак повернення Мединського – помічника Путіна з виразним ідеологічним бекграундом – могло змінити динаміку. Якщо в Абу-Дабі сторони просунулися у військових деталях, то в Женеві на стіл знову винесли чутливі політичні теми – від статусу російської мови до ролі Російської православної церкви. Це різко знизило шанси на швидкі домовленості.
Показовий приклад – ідея створення вільної економічної зони на Донбасі. Москва розглядала її лише за умови повного виведення українських військ. Київ категорично відкинув таку формулу.
Гуманітарний трек: чи є вікно можливостей?
Зеленський напередодні переговорів наголосив, що гуманітарні питання – обмін полоненими та звільнення цивільних – залишаються пріоритетом. Це одна з небагатьох сфер, де сторони раніше досягали конкретних результатів. Саме тут технічні групи продовжили роботу навіть після дострокового завершення політичної частини.
Також позитивним сигналом стала попередня згода, що будь-який механізм моніторингу припинення вогню має передбачати участь США.
Під час Женевської сесії Володимир Зеленський дав 37-хвилинне інтерв’ю виданню Axios, у якому озвучив ключові труднощі переговорного процесу, свою позицію щодо можливих компромісів і запропонував шлях до прямого діалогу на найвищому рівні.
Основні тези Зеленського з інтерв’ю Axios
Пряма зустріч із Путіним. Зеленський запропонував провести особисту зустріч із президентом Росії Володимиром Путіним у Женеві, підкресливши, що тільки прямий діалог лідерів може дати шанс вирішити територіальні розбіжності та просунути мирний процес.
Скептичне ставлення до американського тиску. За словами Зеленського, американські посередники – спецпредставник Стів Віткофф та Джаред Кушнер – переконували його, що Росія нібито готова завершити війну. Втім, президент попередив, що просувати українцям мир, який вони сприймуть як поразку, – марна праця.
Референдум як вирішальний чинник. Будь-яку мирну угоду Зеленський наполягає винести на загальнонаціональний референдум. Він категорично виключає варіант передачі територій Росії: “Емоційно люди цього ніколи не пробачать. Ніколи. Вони не пробачать ні мені, ні [США]”. За його словами, українці не можуть зрозуміти, чому їх змушують відмовлятися від власної землі: “Це частина нашої країни – наші громадяни, наш прапор і наша земля”.
Умови відведення військ. Росія наполягає на повному виведенні українських військ із Донбасу, включно з районами, які вона фактично не контролює. Зеленський готовий обговорювати відведення сил лише за умови дзеркальних кроків з боку Москви. При цьому він категорично відкинув претензії РФ на суверенітет над територіями Донбасу.
Підтримка населення. Президент допустив, що українці можуть підтримати варіант із фіксацією лінії фронту на нинішніх позиціях – без юридичного визнання втрати територій: “Якщо в документі буде записано, що ми залишаємося там, де стоїмо, думаю, люди підтримають це на референдумі”.
Перемир’я і вибори. Зеленський назвав абсурдною пропозицію Москви погодитися на перемир’я лише на один день голосування, тоді як для підготовки виборів потрібно щонайменше 60 днів без бойових дій. Він також не виключає власного висування на наступні вибори, за умови стабільності ситуації: “Усе залежатиме від людей. Подивимось, чого вони хочуть”.
Критика переговорного процесу. Зеленський підкреслив, що зміна глави російської делегації і постійні історичні та філософські дискусії Мединського відволікають від вирішення ключових питань: “У нас немає часу на все це… Нам потрібно зупиняти війну”.
Внутрішні розбіжності в українській делегації: ускладнення для миру
Женевські переговори продемонстрували, що крім зовнішнього тиску з боку Росії та США, ключовою перепоною для України є внутрішній розкол делегації.
За даними видання The Economist, делегація розділилася на дві групи:
Сторона Кирила Буданова, колишнього керівника розвідки Зеленського, підтримує прагматичний підхід. Вона вважає, що навіть частково несприятлива угода може бути кращою за втрату вікна можливостей для миру, і прагне до швидкого рішення.
Сторона під впливом Андрія Єрмака, колишнього керівника Офісу президента, займає більш жорстку позицію. Вона відкидає компроміси, які можуть сприйматися як поступка Москві, і наполягає на максимальному захисті територіальної цілісності.
Президент Володимир Зеленський змушений балансувати між цими течіями, що ускладнює оперативне ухвалення рішень і знижує гнучкість делегації.
Ці внутрішні суперечності, разом із затягуванням переговорів та зовнішнім тиском, віддаляють момент настання миру, за який щодня платять життями українці. Кожна затримка, кожна внутрішня суперечка відсуває реальну можливість покласти край війні, підкреслюючи, що для України критично важливо поєднувати внутрішню єдність із зовнішньою дипломатичною активністю.
Таким чином, розкол всередині делегації не лише ускладнює переговори на дипломатичному рівні, а й реально відображається на людських втратах – і це додає додаткової ваги вимозі про швидкий і ефективний мирний процес.
Чого очікувати далі
Найімовірніший сценарій розвитку Женевського процесу – продовження консультацій у розширеному форматі з активною участю європейських партнерів. Українська сторона наполягає на їх більшій ролі, адже це може змістити баланс впливів за столом переговорів і посилити позицію Києва.
Втім, навіть за умови технічного прогресу у військових чи гуманітарних питаннях, жодна з домовленостей не перетвориться на справжній мир без політичного рішення щодо територіального питання. Женевський процес підтверджує класичну логіку складних конфліктів: припинити стрілянину значно легше, ніж домовитися про майбутнє, а внутрішні розколи та затримки у переговорній групі лише відсувають настання довгоочікуваного миру, за який щодня віддають життя українські військові й цивільні.
