Трамп заявив про намір повернути афганську авіабазу Баграм: що це означає для України та НАТО (продовження)

ІА “ФАКТ” вже писало про те, що заява Дональда Трампа про бажання повернути під контроль США авіабазу Баграм в Афганістані має радше політичний, ніж практичний сенс. Насправді база повністю контролюється талібами, її інфраструктура зруйнована, а повернення вимагало б нового вторгнення з колосальними ризиками для Вашингтона. Тому більшість експертів сприймають цю ідею як елемент внутрішньої боротьби Трампа з Байденом і спосіб нагадати виборцям про хаотичний вихід американців з Афганістану у 2021 році.

Для України ця дискусія важлива як “афганський аргумент”, що постійно виникає у західних дебатах про надійність союзників. Проте ця аналогія хибна: на відміну від Афганістану, Україна має стійку державність, боєздатну армію й підтримку широкої коаліції союзників. Результат війни тут визначає безпеку всієї Європи, тому Києву варто підкреслювати відмінність своєї ситуації від афганської, щоб не допустити ототожнення з “вічними війнами”.

“Баграм-2” і європейська стратегічна автономія: як заява Трампа підштовхує ЄС до більш самостійної оборонної ролі

У союзників у НАТО та ЄС ідея “Баграму-2” викликає настороженість. У Берліні, Парижі, Брюсселі та Римі пам’ятають політичну й людську ціну тієї кампанії, а також дефіцит консультацій із Вашингтоном у 2021-му. Це підживлює дискусії про “стратегічну автономію ЄС” – здатність Європи діяти без постійної залежності від США, щоб уникати болісних сюрпризів.

Для європейського балансу можливе повернення США до Афганістану означало б ризик розпорошення уваги Вашингтона між Європою та Азією і, як наслідок, додатковий стимул для ЄС швидше розвивати власні оборонні ініціативи, фонди допомоги Україні та кооперацію оборонних промисловостей.

Водночас у Брюсселі й Лондоні сприймають заяву Трампа радше як політичний маневр, ніж план дій: нове вторгнення навряд чи підтримають європейські парламенти, чи суспільства. Для України це подвійний сигнал: Європа може посилити власну роль у підтримці Києва, але від США варто очікувати більшої вибірковості й прагматизму.

Баграм як геополітичний вузол: втрата бази і послаблення позицій США проти Китаю, Ірану та Росії

Коли йдеться про Баграм, мається на увазі не лише Афганістан. Його розташування робило базу геополітичним вузлом між Сходом і Заходом. Менше ніж година льоту до китайських ядерних об’єктів у Сіньцзяні перетворювала базу на потенційний майданчик для спостереження, дронових операцій і, за потреби, швидкого реагування. Для Пакистану присутність США на північ від Кабула означала контроль над прикордонням і важіль тиску в питаннях антитерору, що стримувало надмірне зближення Ісламабаду з талібами або Пекіном.

Поблизу східного кордону Ірану Баграм створював для Тегерана постійну змінну у безпековому рівнянні. Для Росії це був подразник у Центральній Азії: американська база в “задньому дворі” Кремля зменшувала простір впливу Москви на пострадянські республіки. Саме тому втрата бази сприймається як геополітична поразка, що позбавила Вашингтон важливої карти одразу проти кількох суперників.

Уроки Баграму для Києва: як перетворити афганський прецедент на стратегію стійкості України

Навіть часткове повернення США в Афганістан позначилося б на підтримці України. Операція вимагала б великих коштів, людей і інфраструктури, а отже перерозподілу оборонного бюджету на тлі вже наявної конкуренції між європейським і азійським напрямами. Політично афганська тема має в США емоційний заряд: противники закордонних кампаній у Конгресі використають її для ширшого наступу на зовнішні витрати, ставлячи допомогу Україні “в один ряд”.

Дипломатично новий фронт відволікатиме увагу Вашингтона, навіть якщо фінансування формально не зменшиться. Водночас існує протилежний ефект: якщо Баграм розглядатимуть як інструмент одночасного стримування Китаю і Росії, підтримка України може стати частиною демонстрації, що США здатні діяти на кількох театрах одразу. Це робить необхідною ще активнішу роботу Києва з адміністрацією і Конгресом, аби нагадувати, що Україна –  ключ до безпеки Європи і не може бути ототожнена з “афганським проєктом”.

Очевидно, що афганський вихід – попередження, яке Україна має конвертувати у стратегію стійкості. Союзники не завжди діють передбачувано, тож необхідна власна оборонна спроможність: нарощування виробництва БПЛА, ППО, ракет і боєприпасів, довгі контракти з приватним сектором, державні резерви критичних компонентів і пального, навчання великого резерву з прозорою системою ротацій.

Паралельно потрібні максимально прозорі оборонні закупівлі з незалежним аудитом, аби відрізати корупцію від фронту. Підтримку союзників слід юридично і політично “цементувати” в багаторічні рамкові угоди й міжурядові контракти, прив’язувати виробництво озброєнь до кооперації зі США та ЄС, вибудовувати стійкі двопартійні канали у Вашингтоні та інституалізувати механізми допомоги, які важко швидко скасувати. (Висновки випливають із позицій союзників і дебатів у США щодо Баграму.)

Внутрішня політична стійкість – ключ до недопущення “кадрів безпорадності”. Україні потрібна єдність у базових питаннях безпеки, мінімізація корупційних ризиків у ВПК та логістиці, прогнозована мобілізаційна політика, гідне забезпечення військових і підтримка сімей, безперервність державного управління з дублюванням критичних функцій і планами на випадок масованих ударів по столиці.

Енергетична та міська витривалість – ще один важливий рубіж завдяки розосередженій генерації, швидким ремонтам, мобільним джерелам живлення для критичної інфраструктури, автономним системам зв’язку та оповіщення, публічним протоколам дій для громадян під час тривалих відключень і комбінованих атак.

І, звичайно, не менш важливий інформаційний фронт. Кадри хаосу руйнують підтримку швидше, ніж статистика втрат. Потрібен проактивний, чесний і дисциплінований наратив: оперативні пояснення рішень, визнання проблем і демонстрація способів їх вирішення, захист від дезінформації, постійне підкреслення відмінності між українською війною за європейську безпеку й афганським кейсом. Міжнародна аудиторія має бачити результат, контроль ресурсів і стратегічний план, що виходить за рамки прохання “ще трохи допомоги”.

Баграм як політичний сигнал і геополітичний урок

Отже, Баграм можна розглядати як дзеркало ризиків і попередження. Він нагадує, що стабільність союзницьких обіцянок залежить не лише від союзників, а й від нашої власної сили, інституційної якості та здатності тримати ситуацію під контролем. Якщо США справді дивитимуться на Афганістан як на частину боротьби з Китаєм, Україні слід наполегливо нагадувати про те, що центральний фронт цієї глобальної конфронтації – війна проти Росії в Європі.

Падіння Києва завдало б Заходу удару значно більшого, ніж падіння Кабула, бо підірвало б архітектуру європейської безпеки. Сума запропонованих кроків – не “страхування від Кабула”, а шлях до суб’єктності: що більше власної спроможності, політично зафіксованих союзницьких механізмів і стратегічної комунікації матиме Україна, то менше шансів, що будь-яка зміна курсу у Вашингтоні чи Брюсселі перетворить столицю на картинку розгубленості. Треба, щоб навіть за найгірших сценаріїв жоден зовнішній чи внутрішній шок не зміг зламати здатність держави діяти, битися і перемагати.

Щодо дискусії навколо Китаю та Баграму варто додати, що Талібан публічно заперечував присутність КНР на базі й спростував заяви про “китайський контроль” над об’єктом; фактчекери також не знаходили підтверджень повідомленням про “передачу” бази США у 2025-му.

…Отже, трампівська риторика про Баграм – не стратегія, а радше черговий політичний реквізит, і справжній виклик для України полягає в тому, щоб не дати ворогам прирівняти її війну за виживання Європи до чужих і програних “вічних воєн”.

Тетяна Вікторова