Деякі європейські уряди тиснуть на Європейський Союз із вимогою призначити переговорника, який представлятиме їхні інтереси у врегулюванні війни в Україні. За даними ЗМІ, країни побоюються, що США можуть укласти угоду з Росією за їхніми спинами.
Як повідомляє Politico, прихильники цього плану, серед яких Франція та Італія, уже заручилися підтримкою Єврокомісії та ряду інших держав. Вони підкреслюють, що Європа зможе зберегти свої “червоні лінії” лише за умови наявності представника за столом перемовин.
За словами співрозмовників видання, такий безпрецедентний крок стане серйозною зміною у підході ЄС до низки двосторонніх переговорів, організованих президентом США Дональдом Трампом. Він відбувається на тлі прагнення Європи продемонструвати готовність відігравати важливу роль у будь-якому врегулюванні, яке покладе край чотирирічній війні в Україні.
Президент Франції Емманюель Макрон та прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні в останні тижні об’єднали зусилля, закликаючи до відкриття дипломатичних каналів із російським лідером Володимиром Путіним і його оточенням, зважаючи на те, що мирні переговори, схоже, продовжують буксувати.
Реалізм у дії: як ЄС захищає свій голос у переговорах
Реалізм у міжнародних відносинах – це теорія, яка пояснює, що держави діють передусім у власних інтересах, прагнучи зберегти безпеку, вплив і стратегічну автономію у світі, де немає вищого арбітра. У цьому сенсі ініціатива ЄС щодо призначення спеціального переговорника щодо України є прямим проявом прагнення Європи посилити дипломатичну вагу та брати активну участь у формуванні умов мирного врегулювання війни.
Хоча ЄС має розвинену інституційну структуру – Єврокомісію, Раду та Службу зовнішніх дій – ці органи координують політику та забезпечують механізми прийняття рішень усередині блоку. Водночас зовнішня дипломатія Європи залишається залежною від позицій окремих держав-членів, що створює ризик розпорошеності голосу ЄС на міжнародній арені, особливо у багатосторонніх переговорних процесах за участю США та Росії.
Призначення спеціального переговорника дозволяє ЄС узгоджено представляти свої інтереси на рівні міжнародних переговорів, озвучуючи «червоні лінії». Це дає змогу уникнути ситуації, коли Європа опиняється лише спостерігачем, а ключові домовленості формуються без її участі.
Одночасно такий крок створює симетричний канал комунікації з Росією і водночас дозволяє Європі впливати на американські ініціативи, формуючи власний порядок денний і пропонуючи альтернативні рішення. Призначення переговорника виступає також як стратегічний сигнал для міжнародної спільноти та Кремля, демонструючи, що ЄС здатен діяти самостійно, а не лише реагувати на ініціативи США. Це підвищує вагу Європи як суб’єкта переговорів і водночас зменшує ризик ігнорування безпекових інтересів континенту, включно з питаннями енергетичної стабільності, оборонних гарантій для сусідніх з Україною держав та контролю над військовими технологіями.
Як зазначає один із дипломатів Politico, “є деякі питання, які не можна обговорювати лише з США, коли вони мають прямий вплив на нашу безпеку як європейців” (Politico). З цієї точки зору, ініціатива ЄС щодо спеціального переговорника є стратегічним кроком для захисту інтересів Європи, зміцнення її дипломатичного впливу та забезпечення активної участі у визначенні умов майбутнього миру. Вона дозволяє блоку залишатися активним і автономним гравцем, балансуючи вплив США та Росії, і водночас демонструє готовність Європи захищати власні безпекові пріоритети.
Ліберальна дипломатія: інституційна міць ЄС у переговорах
З ліберальної точки зору, міжнародні інститути відіграють ключову роль у сприянні співпраці та зменшенні невпевненості між державами. У випадку ЄС це означає, що блок здатен не лише координувати позиції окремих країн-членів, а й виступати єдиним суб’єктом у зовнішній політиці. Призначення спеціального переговорника щодо України можна розглядати як спробу створити інституційний канал, який дозволяє Європі вести переговори більш узгоджено і водночас автономно від США. Такий крок дозволяє блоку формувати колективну дипломатичну позицію, зменшуючи ризик того, що інтереси окремих держав будуть загублені в процесі двосторонніх переговорів між Вашингтоном і Кремлем.
Через це спеціальний переговорник стає не просто представником окремої країни, а інструментом синхронізації інтересів усієї Європи, здатним оперативно реагувати на зміни у динаміці переговорів. Крім того, інституційна координація забезпечує легітимність і прозорість дій ЄС на міжнародній арені. Коли переговорник діє від імені Єврокомісії або Ради ЄС, його позиція підтримана рішенням колективного органу, а не окремого лідера. Це дозволяє Європі демонструвати світовій спільноті узгодженість і системність своєї дипломатії, а також підвищує вагу її сигналів для Росії та інших учасників переговорів.
Водночас такий інституційний підхід створює гнучкість щодо форми і моменту дипломатичних контактів. ЄС може обирати, чи формально призначати переговорника, чи делегувати повноваження діючому лідеру держави-члена, що дозволяє коригувати стратегію залежно від реакції Кремля або змін у американській позиції. Як зазначають дипломати, поки такі рішення не узгоджені, будь-які обговорення щодо кандидатів залишаються попередніми, але саме наявність інституційного механізму дає Європі шанс залишатися активним учасником переговорного процесу.
У підсумку, ліберальна перспектива показує, що призначення спеціального переговорника – це не лише питання персоналій, а інструмент інституційної координації, який дозволяє ЄС узгоджено представляти інтереси континенту, підвищувати власну дипломатичну вагу і забезпечувати прозорість та легітимність своїх дій у процесі мирного врегулювання.
Потенційні кандидати на роль переговорника
Європейські ЗМІ та дипломати називають кілька прізвищ, які можуть представляти ЄС у переговорах з Росією щодо України. Серед них виділяються колишні лідери та досвідчені дипломати, здатні одночасно утримувати контакт з Кремлем і координувати позицію всередині блоку.
Маріо Драгі (Італія) – колишній прем’єр, який уже демонстрував здатність балансувати між національними інтересами і європейською координацією. Його підтримка в Італії та авторитет у Брюсселі роблять його одним із найреалістичніших варіантів.
Александер Стубб (Фінляндія) – дипломат і колишній президент, який має досвід у питаннях безпеки на сході Європи і підтримує дружні стосунки з США, що може забезпечити канал комунікації між ЄС та Вашингтоном.
Кая Каллас (Естонія, чинна високий представник ЄС з питань зовнішньої політики) – традиційний кандидат від ЄС, що символізує узгодженість інституційної дипломатії та послідовну підтримку України.
Вибір конкретного кандидата залежатиме від того, який мандат та рівень повноважень буде надано, а також від готовності держав-членів надати підтримку його позиції.
Внутрішньоєвропейські суперечності
Незважаючи на загальну підтримку ідеї присутності ЄС за столом переговорів, серед країн-членів існують різні бачення:
Розбіжності щодо контакту з Кремлем: одні країни вважають, що будь-який канал комунікації може легітимізувати російські вимоги; інші – що відмова від контакту залишає ЄС осторонь і зменшує вплив на результат переговорів.
Мандат переговорника: суперечки щодо того, чи повинен представник говорити лише від імені ЄС, чи представляти ширшу “коаліцію охочих”, включно з Великою Британією та іншими державами.
Національні пріоритети: країни, що мають пряму прикордонну безпеку (Фінляндія, країни Балтії), виступають за більш жорсткі позиції щодо територіальної цілісності України, тоді як Франція та Італія надають більше ваги дипломатичному «балансуванню».
Ці суперечності створюють динамічне поле переговорів усередині ЄС, де узгодження спільної позиції може стати серйозним викликом.
Прогноз розвитку подій
На основі аналізу дипломатичних сигналів та теоретичних рамок можна окреслити кілька можливих сценаріїв:
Активна роль ЄС: спеціальний переговорник призначений, блоку вдається узгодити позиції, що дозволяє Європі впливати на зміст домовленостей між США і Росією.
Обмежена участь: ЄС призначає представника, але через суперечності всередині блоку його позиція обмежена, і ключові рішення продовжують формуватися у двосторонніх контактах США-Росія.
Відсутність узгодженого каналу: внутрішньоєвропейські розбіжності блокують призначення, і ЄС залишається в ролі спостерігача, що може послабити його вплив на майбутній мирний процес.
У будь-якому випадку ініціатива демонструє готовність Європи посилювати власний дипломатичний вплив, застосовуючи як інституційні, так і реалістичні підходи до міжнародних відносин. Стратегічна присутність ЄС за столом переговорів дозволяє континенту формувати власні рамки безпеки та зменшувати ризик того, що ключові рішення будуть прийняті без урахування інтересів європейських держав.
Історичні паралелі: Європа в дипломатичних кризах
Ініціатива ЄС призначити спеціального переговорника щодо України має історичні аналогії. Вона показує, що коли континент прагне зберегти власний вплив і координувати позицію держав-членів, створюються спеціальні канали представництва, які дозволяють Європі активно впливати на хід переговорів.
Балкани 1990-х:
Під час війни в Югославії ЄС використовував спеціальних представників (EU Special Representatives), щоб координувати дії країн-членів і вести переговори з усіма сторонами конфлікту. Одним із найвідоміших прикладів є Карл Більдт, колишній прем’єр-міністр Швеції, який у 1995 році виступав як спеціальний посланець ЄС до колишньої Югославії та співголова переговорів щодо Дейтонських угод, що завершили Боснійську війну. Його роль демонструє, як Європа, навіть у складному конфлікті, може створювати узгоджений канал впливу, водночас підтримуючи координацію політики всередині блоку та діючи на міжнародній арені поруч із США і Росією.
Берлінський процес та Близький Схід:
ЄС координував позиції держав-членів у мирних переговорах між Ізраїлем і Палестиною, формуючи узгоджену європейську позицію та демонструючи готовність до участі у глобальних дипломатичних процесах, навіть коли блок не був ключовим гравцем.
«Ostpolitik» Віллі Брандта:
У 1970-х Західна Німеччина проводила політику налагодження контактів із СРСР та Східною Німеччиною, зберігаючи власний порядок денний незалежно від позиції США. Сьогоднішня ініціатива ЄС щодо переговорника має подібну логіку: забезпечити автономність і можливість формувати власні рамки безпеки, навіть коли США ведуть двосторонні переговори з Кремлем.
Війна в Іраку 2003 року:
Деякі європейські країни намагалися координувати позиції через власних спецпосланців та міністрів, щоб зберегти вплив на рішення щодо вторгнення та регіональної стабільності. Відсутність узгодженої європейської позиції могла звести до мінімуму роль ЄС у прийнятті рішень – подібна ситуація зараз хвилює країни-члени ЄС у контексті переговорів щодо України.
Ці приклади демонструють: коли Європа створює узгоджені інституційні канали або призначає спеціальних представників, вона підвищує дипломатичну вагу, координує позиції країн-членів і формує сигнали для інших великих гравців. Саме це прагнення лежить у центрі нинішньої ініціативи щодо спеціального переговорника ЄС у війні в Україні.
