Між здоров’ям, економікою та символізмом: що вважають політики і експерти про переведення стрілок годинників
Щороку в останню неділю жовтня країна знову переживає знайоме відчуття часової розгубленості. О четвертій ранку стрілки годинників традиційно відсуваються на одну годину назад, і українці прокидаються «раніше», ніж напередодні. Попри багаторічні спроби припинити сезонні маніпуляції з часом, Україна досі не визначилася з остаточним рішенням. Закон, ухвалений парламентом у липні 2024 року, яким передбачалося закріплення постійного зимового часу, вже понад рік очікує на підпис президента. Тим часом політики, експерти та представники енергетичного сектору продовжують сперечатися, чи дійсно країна потребує цього переходу, чи, навпаки, виграє від його збереження.
Українська дискусія: політика, географія та вплив на здоров’я
В Україні питання часу має не лише практичне, а й символічне значення. Законопроєкт №4201, ухвалений у другому читанні 16 липня 2024 року, передбачає закріплення зимового часу (UTC+2) як постійного для всієї території держави. Автор документа, тодішній перший заступник голови парламенту Руслан Стефанчук, пояснював ініціативу турботою про здоров’я громадян. На його думку, регулярне переведення годинників призводить до порушення біологічних ритмів, погіршення самопочуття та зниження працездатності.
У пояснювальній записці до законопроєкту йшлося також про питання національної єдності: оскільки на тимчасово окупованих територіях діє московський час, встановлення єдиного київського часу символічно підкреслює цілісність країни.
Політичні коментатори вбачають у цьому спробу поєднати адміністративну логіку з ідеологічним підтекстом — створити «часову ідентичність», спільну для всієї території України.
Економічна доцільність переведення годинників в якості головного аргументу його прибічників упродовж десятиліть поступово втратила актуальність. Експерти наголошують, що сучасна структура енергоспоживання докорінно відрізняється від тієї, яка існувала у другій половині ХХ століття, коли практика сезонного часу вважалася виправданою.
Економіст Борис Кушнірук зазначає, що «зараз споживання електроенергії визначається не сонячними циклами, а способом життя та технологічним розвитком. Побутові прилади, системи опалення й кондиціювання, робота підприємств — усе це створює стабільне навантаження незалежно від зміни годинників».
Водночас дослідження чеських вчених Томаша Гавранєка та Зузани Іршової підтверджує, що ефект енергозбереження від переходу на літній час становить лише близько 0,34% річного споживання електроенергії, що фактично лежить у межах статистичної похибки. Отже, економічний аргумент, який колись виправдовував сезонні зміни, сьогодні вже не витримує перевірки практикою.
Позиція уряду України: між традицією та міжнародними стандартами
Міністерство економіки продовжує посилатися на чинну міжнародну практику, зазначаючи, що запровадження літнього часу допомагає ефективніше використовувати світлу частину доби. Водночас у міністерстві визнають, що зимовий час є природним для України з точки зору її географічного положення.
Таким чином, уряд намагається балансувати між прагненням до європейської уніфікації й потребою внутрішньої стабільності. Представники Кабміну у приватних коментарях визнають, що будь-яке радикальне рішення — чи то повне скасування переходів, чи фіксація зимового часу — може вимагати синхронізації з ЄС, аби уникнути розбіжностей у транспортних графіках, ділових комунікаціях і прикордонних операціях.
Президентський «часовий парадокс»
Попри те, що законопроєкт був переданий на підпис президенту України ще 21 серпня 2024 року, документ досі залишається без руху. Термін для накладення вето вже сплив, однак підпис під законом відсутній. Джерела багатьох ЗМІ пояснюють це прагненням уникнути конфлікту з головою парламенту Русланом Стефанчуком, який ініціював закон.
Водночас в урядових колах звучать припущення, що утримання від підпису пов’язане з побоюваннями можливих економічних наслідків. Один з чиновників у коментарі BBC News Україна визнав, що «в Офісі Президента прораховували варіанти впливу на енергетичний баланс, і за деякими оцінками, різка відмова від сезонного часу могла б створити додаткові витрати для державного сектору».
Як повідомляє The Page, президент України утримується від накладення вето, однак і не ставить свій підпис під законом, залишаючи країну у своєрідній «часовій невизначеності» між європейськими стандартами, економічними аргументами та політичними розрахунками.
Думка політиків, експертів і громадськості
Ряд політологів вважає, що проблема переходів на літній і зимовий час стала заручницею політичних процесів, оскільки кожна гілка влади прагне використати тему для демонстрації своєї позиції щодо «європейськості» України. Їх позиція зводиться до такої::
«Це питання давно вийшло за межі енергетики чи біології — воно стало частиною політичного символізму».
Експертка з питань трудової психології Марина Коваленко додає, що адаптація організму до нових ритмів дійсно потребує часу, але сама по собі зміна години не має катастрофічного ефекту, якщо людина дотримується стабільного режиму сну й праці. На її думку, проблема в іншому: «Щорічні дискусії створюють у суспільстві відчуття невизначеності, коли навіть час стає предметом політичного рішення».
Натомість народний депутат Олексій Мовчан наголошує на економічній складовій, він пояснює, що літній час дозволяє зменшити витрати на електроенергію в домогосподарствах, хоча експерти з енергетики вже неодноразово спростовували цю тезу.
Водночас головним аргументом прихильників скасування сезонного переведення годинників залишається втрата будь-якої економічної доцільності цього процесу. Як наголошує голова експертно-аналітичної ради «Українського аналітичного центру» Борис Кушнірук, перехід на зимовий та літній час колись мав на меті економію електроенергії, проте сьогодні він втратив будь-який практичний сенс.
На думку економіста, структура споживання енергії за останні десятиліття докорінно змінилася. Якщо раніше вирішальним фактором були години природного освітлення, то нині побут, виробництво і комунікації функціонують у цілодобовому режимі. «Сучасна економіка не реагує на схід чи захід сонця, — пояснює Кушнірук. — Люди користуються побутовими приладами, комп’ютерами, системами опалення й кондиціювання, які споживають електроенергію незалежно від часу доби. Головним споживачем є не вуличні ліхтарі, як колись, а енергоємні підприємства та домашні пристрої, що працюють постійно».
Опитування соціологічної групи «Рейтинг» у 2024 році засвідчило, що 55% українців виступають за скасування сезонних переведень годинників, тоді як 39% висловлюються проти. Така майже рівновага свідчить, що суспільство, попри втому від традиційних переходів, не готове до одностайного рішення. Для багатьох це не питання біології, а радше звички — символ циклічності року, який важко уявити без традиційного осіннього «подарунку» години сну.
Європейський контекст: як континент шукає спільний час
Європейський парламент ще 2019 року схвалив пропозицію про відмову від сезонного переведення годинників. Після громадського опитування, у якому понад 80% мешканців ЄС висловили втому від дворазових на рік «хронологічних стрибків», очікувалося, що реформа буде впроваджена вже у 2021 році. Проте пандемія, енергетична криза та розбіжності між державами-членами відклали реалізацію рішення.
Європейські політики, зокрема фінська депутатка Анна-Мая Генрікссон, у червні 2025 року знову нагадали Єврокомісії про необхідність ухвалення остаточного рішення. Комісар Апостолос Ціцікостас відповів, що ЄС розпочне нове дослідження, аби врахувати географічні та економічні відмінності між країнами. Адже питання не обмежується лише комфортом — воно має вплив на логістику, енергетичні ринки та міжнародні перевезення.
Європейські експерти попереджають, що перехід на різні часові режими в межах ЄС може створити «мозаїку» часових поясів, що ускладнить синхронізацію транспорту, торгівлі та комунікацій. Іспанський економіст Пабло Сервера зазначає, що «різниця навіть у одну годину може дезорганізувати графіки залізничних і авіамаршрутів між сусідніми країнами, які досі координуються за єдиним розкладом».
Отже, Україна опинилася в ситуації, коли навіть час став політичним фактором, який потребує зважених рішень. Законодавча ініціатива, покликана синхронізувати країну з європейськими тенденціями, виявилася замороженою між різними інтересами — парламенту, уряду, президента і бізнесу. Поки остаточне рішення не прийняте, країна продовжує жити за звичним сценарієм: двічі на рік переводити стрілки, обговорювати доцільність цього ритуалу й очікувати, що наступна осінь або весна нарешті принесуть визначеність не лише у часі, а й у державних пріоритетах.
