МОН дискримінує українських дітей за кордоном та ВПО і виштовхує їх з державної освіти: Павло Сушко

Міністерство освіти і науки України (МОН) останні роки перебуває в центрі постійної критики — як з боку політиків, так і освітян та батьків. Ця критика має не спекулятивний характер, а ґрунтується на конкретних рішеннях, які дедалі більше сприймаються суспільством як згубні. Проблема полягає не лише в окремих реформах, а в загальній траєкторії дій міністерства, яке дедалі більше віддаляється від місії підтримки та розвитку освіти, натомість — скорочує, спрощує й обмежує доступ до неї. Удару зазнають всі рівні освіти: від дошкілля до вищої школи, від загальної середньої до мистецької. Особливої гостроти набуває ситуація з українськими дітьми ВПО та тими, які опинилися за межами України через війну. МОН не просто ігнорує їхню освітню ситуацію, а лише її погіршує. Народний депутат України, заступник голови депутатської фракції партії «Слуга народу» Павло Сушко вважає, що нещодавно оприлюднений наказ МОН №1112 дискримінує українських дітей за ознакою місця перебування.

Павло Сушко вважає, що наказом №1112 МОН чітко закладено дискримінаційний підхід:
учні, які перебувають на території України, вивчають всі навчальні предмети та курси, передбачені освітньою програмою, включно з вибірковими компонентами. Натомість для дітей, які перебувають за кордоном, передбачено вивчення лише окремих інтегрованих курсів. Такий підхід, на думку депутата, є формою обмеження доступу до повноцінної української освіти.

“Наказом N°1112 МОН передбачено наступне: навчальний план дистанційного класу передбачає вивчення:

• учнями, які проживають (перебувають) в Україні, усіх навчальних предметів (інтегрованих курсів), обовʼязкових для вивчення, вибіркових (за вибором учнів) освітніх компонентів, передбачених освітньою програмою закладу освіти;
• учнями, які проживають (перебувають) за межами України, окремих
• навчальних предметів (інтегрованих курсів), передбачених типовою освітньою
• програмою для навчання дітей, які виїхали з України внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації і здобувають освіту одночасно в закладах освіти країни перебування та України, затвердженою наказом Міністерства освіти і науки України.

Цим МОН фактично обмежує доступ дітей, які були вимушені виїхати за кордон, до повноцінної української освіти. Хто дав таке право МОН — невідомо”, – наголошує Сушко.

За його словами, Міністерство не має жодного законного права позбавляти українських дітей за кордоном доступу до освіти, і незрозуміло, на якій підставі воно взяло на себе таку функцію. У реальності такий підхід означає, що діти втрачають шанс отримати системну українську освіту, підготуватися до НМТ, залишаються поза освітнім контекстом країни, до якої прагнуть повернутися.

Сушко звертає увагу на те, що міністерство ігнорує ключові аспекти — зокрема те, що в багатьох країнах перебування українських дітей немає вимоги обов’язкового навчання в місцевих школах. Тобто в таких випадках — а вони непоодинокі — дитина залишається взагалі без освіти: з одного боку, не вчиться в країні перебування, з іншого — не має змоги отримати повноцінну українську освіту через обмеження, встановлені наказом №1112.

Позиція МОН виправдовується аргументом, що дітям важко навчатись у двох школах одночасно. Але Сушко наголошує: ніхто не змушує вчитись у двох школах. Це право батьків — обирати, чи потрібне паралельне навчання, в якому обсязі, чи має дитина сили, мотивацію, потребу й можливість. Натомість для значної частини родин це не тільки можливість, а й свідомий вибір. Хтось планує повернення й не хоче втрачати зв’язок із класом, хтось бачить у дистанційному навчанні українською мовою кращу якість викладання складних предметів, хтось орієнтується на вступ до українського вишу, для чого необхідно готуватись до НМТ та мати повноцінну освіту, а не фрагменти курсів.

Місія МОН, на переконання депутата, мала би бути протилежною — підтримати цих дітей, не втрачати їх, не ламати освітні траєкторії, а гнучко підлаштовуватися до нових умов. І такі гнучкі формати справді вже з’явилися в деяких школах, які пропонують навчання у другу зміну, адаптують графіки, підходять до родин індивідуально. Проте замість заохочення таких практик міністерство створює бар’єри. Особливо небезпечною ця ситуація виглядає для випускників, які, перебуваючи за кордоном, хотіли б вступити до українського університету на бюджет. Без системної освіти вони просто не мають такої змоги. І тоді перед ними постає вибір: або не повертатись, або відмовлятися від української вищої освіти. Це не лише людська трагедія, це освітня і державна катастрофа.

Павло Сушко підсумовує: в теперішньому вигляді політика МОН виглядає так, ніби міністерство навмисне виштовхує дітей з державної системи освіти. Фактично єдиною можливістю для отримання повної освіти стають платні онлайн-школи. Нардеп ставить питання: що робити тим, хто не має змоги платити? Він вважає, що це вже відверта соціальна дискримінація. Він вважає, що право на освіту має бути гарантоване — незалежно від країни перебування дитини. І тільки батьки, а не чиновники МОН, мають вирішувати, чи потрібна дітям українська освіта і в якій формі.

“Право на доступ до української освіти має бути збереженим — незалежно від того, де перебувають наші діти. Незаконні накази МОН мають бути скасовані”, – резюмує Сушко.