Переїзд з прифронтових територій до західних областей для багатьох дітей означає різку зміну звичного середовища, розрив з попередньою школою, складну психологічну адаптацію і потребу заново вбудовуватися в нову громаду. У таких обставинах частина родин обирає дистанційне навчання, частина відкладає перехід до місцевої школи, а частина стикається з кількома проблемами водночас, серед яких є стан дитини після переїзду, втрата зв’язку з домом, труднощі з включенням у новий клас і небажання остаточно обривати попередню освітню траєкторію. На цьому тлі будь-яка публічна розмова про дітей-ВПО швидко стає предметом гострих реакцій, особливо якщо вона відноситься до їх мовного цькування.
Чому розгорівся скандал в соцмережах
Резонанс у соцмережах спричинив уривок з інтерв’ю освітньої експертки Іванни Коберник, у якому прозвучала теза про те, що з 50 тисяч дітей-ВПО, які живуть у безпечних регіонах України, лише 10 тисяч навчаються у місцевих школах, тоді як решта залишаються на дистанційному навчанні, зокрема через мовні труднощі та насмішки через слабше володіння українською.
Після появи уривка в мережі його користувачі телеграм-каналів і X, обурилися через нібито системну дискримінацію дітей зі сходу та півдня України в західних областях.
Окремий розголос ця історія отримала після того, як її винесли на англомовну аудиторію. Серед тих, хто поширив цей сюжет у X, була Марта Гавришко, а її допис зібрав понад 300 ретвітів і хвилю реакцій, у яких тему швидко підхопили коментатори з відверто проросійськими тезами про “дискримінацію”, “ненависть” і “турботу” Росії про дітей з окупованих територій.
Як пояснила свої слова Іванна Коберник
Після того як уривок почали використовувати як самодостатній доказ, Іванна Коберник заявила, що її слова вирвали з контексту. За її поясненням, у повному інтерв’ю мова згадувалася як одна з причин, через які дітям складно інтегруватися в нових громадах, проте весь коментар стосувався значно ширшого кола проблем, через які діти-ВПО часто залишаються в ізоляції та продовжують навчатися дистанційно.
У своєму коментарі Коберник говорить і про те, що “дітей активно утримують в дистанційній школі вчителі з попереднього місця проживання, для яких перехід дітей в очну місцеву школу — це втрата роботи”. Окремо вона наголосила, що “мова є однією з, але не єдиною і не головною проблемою чи перешкодою інтеграції дітей в громади”, а також підкреслила, що “українська — єдина державна мова, українізація є незворотною і має такою залишатися”.
Також експертка визнала, що мовне цькування може стосуватися різних дітей, якщо вони опиняються в меншості у своєму середовищі. У фокусі її інтерв’ю була підтримка дітей-ВПО, яким після переїзду потрібні допомога, включення в громаду і нормальні умови для навчання, а не спрощена схема, зведена до одного пояснення.
Як на допис Коберник відреагували у Львові
Після хвилі публікацій на поширення уривка відреагував очільник департаменту освіти та культури Львівської міської ради Андрій Закалюк. У своєму коментарі він зазначив, що випадки цькування через мову в школах Львівщини трапляються, проте мають поодинокий характер і не дають підстав говорити про суцільну картину.
У своєму дописі Закалюк погодився з тим, що причини, через які частина дітей не переходить до місцевих шкіл, значно глибші.
“Частина дітей справді не відвідує львівські школи – але зовсім не через вигадані масові цькування. Хтось залишається на дистанційному навчанні у своїх школах, щоб не втрачати зв’язок із домом. Комусь потрібен час на психологічну адаптацію. І це нормальні процеси в умовах війни. Ненормально — вигадувати історії про “системне цькування”. Бо давайте чесно: не можуть цькувати в школі тих, хто туди жодного дня не ходив”, — написав він.
