МВФ прогнозує Україні щорічне зростання на 3,8%: економічний ривок чи відновлення після обвалу (продовження)

ІА “ФАКТ” вже писало, що прогнозоване МВФ середньорічне зростання української економіки на 3,8% до 2031 року залежить від перебігу війни, стабільності зовнішнього фінансування й темпів відбудови. Але цей прогноз мають перевести у реальність конкретні рішення всередині країни: уряд повинен вивести з тіні більше економіки, спростити й зробити більш передбачуваними правила для бізнесу, а також створити механізми страхування воєнних ризиків і доступу до довгого капіталу. Без цього реконструкція залишатиметься переважно справою бюджету та донорів.

Другим критичним ресурсом є люди. За кордоном перебувають мільйони українців, і кожен новий рік війни зменшує шанси на їх повернення. Без інвестицій не буде робочих місць, без робочих місць – повернення, без людей – самих 3,8%. Тому прогноз МВФ показує не готовий результат, а масштаб завдання для держави, бізнесу й суспільства на найближчі роки.

Прогноз, написаний умовним способом

У стабільних країнах прогнози часто різняться на кілька десятих відсотку. Українська траєкторія залежить від подій, здатних повністю змінити її напрям. Між хорошим і поганим сценаріями тут лежить війна – її тривалість, інтенсивність ударів, масштаби мобілізації, доступність портів, електроенергії та страхування.

У червні МВФ знизив очікуване зростання України на поточний рік до 1–1,6%, пославшись на тривалий вплив російської агресії та зовнішні шоки. Водночас Фонд підтвердив домовленість про наступний транш у межах програми розширеного фінансування й наголосив, що макрофінансова стабільність зберігається завдяки поєднанню внутрішньої політики та масштабної зовнішньої підтримки.

Європейський банк реконструкції та розвитку очікує – за умови послаблення бойових дій і початку масштабної реконструкції  – 2,2% зростання у 2026 році й прискорення до 4% у 2027-му. Ще у лютому банк прогнозував 2,5% на 2026 рік. За кілька місяців оцінку довелося знизити через удари по енергетиці, промислові та логістичні збої й дефіцит працівників.

Ці перегляди пояснюють природу цифри 3,8% краще за будь-який рейтинг. Це не швидкість, яку українська економіка вже набрала. Це результат моделі, де воєнний тиск слабшає, реконструкція розгортається, приватні вкладення зростають, частина людей повертається, а продуктивність поступово підвищується.

У базовому сценарії МВФ середньо- й довгострокове зростання після війни становить близько 3,5% на рік. За такої траєкторії реальний обсяг економіки у 2035 році досягне приблизно 111% рівня 2021 року. Сприятливий сценарій передбачає трендове зростання близько 4% і вихід на 122% довоєнного показника.

Негативний сценарій виглядає зовсім інакше. За триваліших бойових дій економіка зростає лише на 1% у 2027 році та на 0,5% у 2028-му. Помітне пожвавлення відкладається до 2029 року. Різницю створюють міграція, доступ до робочої сили, обсяг капіталу, швидкість реконструкції та продуктивність.

У цей прогноз вбудоване і зовнішнє фінансування. Європейський банк реконструкції та розвитку оцінював дефіцит бюджету України без урахування грантів у 23,6% економіки у 2025 році та 19,3% у 2026-му. Понад €110 млрд уже погодженого фінансування на 2026–2027 роки зменшує короткостроковий ризик касового розриву.

Щоб одночасно утримувати оборону, соціальну систему, державні послуги й масштабну реконструкцію, власних доходів Україні поки не вистачає,. Тому прогноз МВФ є водночас оцінкою українського потенціалу й припущенням щодо політичної витривалості партнерів.

У цій конструкції є важлива подвійність. Українська економіка вже довела, що здатна пережити шок, зберегти банки, бюджетну систему й базове виробництво. Майбутні 3,8% залежать від процесів, які лише мають розпочатися або досягти потрібного масштабу. Стійкість під час війни ще не дорівнює готовності до тривалого інвестиційного підйому.

Ціна красивої цифри

Найжорсткіша частина прогнозу міститься далеко від заголовків. Для середнього зростання приблизно на 3,5% у 2027–2035 роках Україні потрібно інвестувати близько $63 млрд щороку, або 24% ВВП. Сприятливий сценарій вимагає приблизно $74 млрд на рік, що дорівнює 27% економіки.

У 2024 році загальний обсяг інвестицій становив близько $35 млрд, або 19% ВВП. Отже, сильна траєкторія потребує майже подвоєння щорічного інвестиційного потоку порівняно з 2024 роком і збереження такого рівня протягом багатьох років. Одного післявоєнного будівельного сплеску буде замало.

Основна частина капіталу має прийти з приватних джерел. У сприятливому сценарії МВФ приватні вкладення перевищують державні приблизно у 4,7 раза. Накопичення капіталу повинно забезпечити близько 60% майбутнього зростання, ще 40% мають дати технології, конкуренція, управління та більш ефективне використання ресурсів.

Саме тут проходить межа між реконструкційним бумом і стійким розвитком. Зовнішні кошти можуть різко підняти попит, забезпечити контракти й на кілька років прискорити ВВП. Якщо більша частина обладнання надходитиме з-за кордону, а проєкти залишатимуться залежними від бюджету, імпульс ослабне разом зі скороченням реконструкційних витрат.

МВФ закладає зростання сукупної факторної продуктивності з довоєнного середнього рівня близько 1% до 1,5% у базовому сценарії та до 2% у сприятливому. Це найскладніша частина моделі. Гроші можна виділити політичним рішенням. Міст можна звести за кілька років. Продуктивність виникає повільніше – через тисячі рішень у судах, банках, компаніях, університетах, регуляторах і на виробництві.

Не лише скільки, а й куди

Навіть потрібний обсяг капіталу не гарантує потрібного результату. Вирішальним стане те, чи зможе Україна швидко перетворювати гроші на підготовлені, економічно обґрунтовані проєкти. Для цього громадам і державним компаніям потрібні якісні техніко-економічні обґрунтування, земельні рішення, підключення до мереж, прозорі закупівлі та команди, здатні супроводжувати будівництво від заявки до введення в експлуатацію. Без такої спроможності частина коштів зависатиме між політичним рішенням і реальним активом.

Не менш важливо, яка частка кожного інвестиційного долара залишиться всередині країни. Імпорт турбін, локомотивів чи складного обладнання часто неминучий, але довгостроковий ефект буде значно вищим, якщо поруч з іноземними підрядниками зростатимуть українські виробники компонентів, інженерні бюро, сервісні компанії та банки. Тоді один проєкт створюватиме не лише відновлений об’єкт, а й ланцюг замовлень, компетенцій і податкових надходжень.

Отже, вузьким місцем може стати не дефіцит оголошених мільярдів, а здатність країни якісно їх засвоювати. Саме вона визначить, чи відбудова підніме власне виробництво, чи переважно оплатить імпорт і тимчасову зайнятість.

Навіть сприятлива траєкторія не дає швидкого входження до заможної частини Європи. Реальний дохід на душу населення до 2035 року може зрости приблизно на 50%, але Україна все одно залишатиметься нижче рівня найбідніших членів Євросоюзу. За оцінкою МВФ, для досягнення показника, який Болгарія мала у 2025 році, успішний темп довелося б підтримувати ще близько 6 років після 2035-го.

Ось справжній масштаб прогнозу: десятиліття дорогого відновлення, після якого українська економіка нарешті стане більшою за довоєнну й досі зберігатиме значну дистанцію до європейських доходів. Це був би великий результат. Економічним дивом він стане лише у газетному заголовку.

Україна справді може кілька років зростати швидше за більшість Європи. Для цього доведеться щороку знаходити десятки мільярдів доларів, переводити державну й донорську підтримку в приватні вкладення, повертати людей, підвищувати продуктивність і витримувати війну, здатну за одну ніч знищити результат кількох років інвестицій.

Складніше випробування почнеться після завершення найбільш інтенсивної реконструкції та щедрої фази зовнішньої допомоги. Саме тоді з’ясується, чи 3,8% були початком нового економічного циклу, чи лише швидкістю, з якою Україна повертала зруйноване.

Тетяна Вікторова