Під час повномасштабної війни, яка триває понад два роки, увага до безпеки дітей повинна бути щоденною й максимально відповідальною. У період постійного стресу, обмеженого простору для ігор, частої зміни середовища та нестачі кваліфікованої опіки, дитяча поведінка може бути непередбачуваною, а уразливість — максимальною. Зокрема, це стосується дітей, які перебувають на прифронтових територіях і знаходяться під опікою або виховуються у будинках сімейного типу. У таких обставинах навіть звичайна гра може перетворитися на ситуацію загрози. Події, що сталися на Харківщині 1 червня, яскраво засвідчують цю тривожну реальність.
Про зникнення повідомили у поліції Харківщини 2 червня. Увечері першого дня літа в селі Бунаковому Лозівського району Харківської області зникли троє дітей. Це сталося близько 17:00 під час гри в хованки на території будинку сімейного типу. За офіційною інформацією, яку оприлюднила поліція Харківської області 2 червня, йдеться про зникнення трьох неповнолітніх: 11-річної Аліни Терехової, 12-річного Дениса Українцева та 13-річної Наталії Українцевої.
Зникнення було виявлено одразу, однак самостійні пошуки не дали результату, тож уранці наступного дня було оголошено офіційний розшук. Поліція надала повні прикмети дітей і закликала всіх, хто міг бачити їх у районі села або має будь-яку інформацію, негайно звертатися за контактними номерами поліції.
Прикмети дітей, що зникли у Лозівському районі:
– Денис Українцев, 12 років: зріст 150 см, коротке темне волосся, середньої статури. Востаннє був одягнений у блакитні шорти, сіру футболку та сірі кросівки.
– Аліна Терехова, 11 років: зріст 160 см, довге русяве волосся, середньої статури. Була в чорних шортах і чорній футболці.
– Наталія Українцева, 13 років: зріст 160 см, довге русяве волосся, середньої статури. Востаннє її бачили в жовтих шортах, жовтій футболці та синіх капцях.
На оприлюднених фото з камер спостереження та архівних кадрах, які надала поліція, видно, що діти виглядають охайно, впевнено, не мають зовнішніх ознак травм або дезорієнтації. Усі вони були знайомі між собою і перебували під опікою в одному будинку.
За даними Суспільного Харків, діти були вихованцями сімейного типу. Інформації про конфлікти в родині або спроби втечі раніше не надходило. Утім, з огляду на вікові особливості, психологи зазначають, що вік 11–13 років — один із найбільш складних у формуванні емоційного сприйняття реальності, особливо в умовах війни, переїздів, втрати звичного середовища.
Можливі ризики: ігри в умовах небезпеки
Гра в хованки є однією з найбільш поширених форм дозвілля серед дітей підліткового віку. Проте в умовах села, особливо в регіоні, що потерпає від регулярних обстрілів або перебуває неподалік зони бойових дій, така гра може стати небезпечною.
З огляду на структуру сільської забудови, діти могли піти до закинутих будівель, лісосмуги, полів або споруд, які не мають контролю й можуть бути замінованими. Поліція Харківщини вже неодноразово попереджала про наявність вибухонебезпечних предметів навіть на відносно безпечних територіях.
Крім того, не виключено, що діти могли вирушити в бік найближчого населеного пункту або намагатися дістатися певної мети самостійно — наприклад, у результаті емоційного імпульсу. Війна спричинила хвилю дитячих розладів: тривожні стани, порушення сну, відчуття втрати контролю, бажання «сховатися» або «зникнути» можуть мати реальні, небезпечні прояви. Особливо якщо поруч немає стабільного дорослого авторитету, до якого дитина має довіру.
Що можуть зробити небайдужі
Поліція закликає всіх жителів Лозівського району та навколишніх територій уважно придивлятися до дітей, які можуть відповідати опису. Якщо є найменша підозра, варто повідомити за телефонами: (057) 452-29-59, (066) 708-49-60 або на лінію 102.
Кожна хвилина зволікання зменшує шанси на швидке повернення дітей. Особливо критичними є перші 24–48 годин після зникнення, коли діти ще можуть перебувати в межах району або бути поміченими випадковими перехожими.
Зникнення трьох дітей з однієї родини, нехай навіть тимчасово опікунської, не може сприйматися як виняткова ситуація. Це дзеркало реальності, в якій живе воєнна Україна. Навіть за відсутності активних бойових дій у конкретному населеному пункті, діти залишаються у вразливому стані — фізичному, психологічному, соціальному. Вони потребують щоденного супроводу, постійної присутності дорослих, уважності до змін настрою, до ризикованої поведінки, до дрібниць, які раніше могли видаватися незначними.
Особливо це стосується родин, які перебувають у прийомній формі виховання. Діти, які вже мають досвід втрати, сирітства чи зміни опікунів, можуть несвідомо або імпульсивно вдаватися до втеч, самоізоляції або тривалого зникнення без попередження.
Усі служби — поліція, соціальні служби, освітяни, психологи — мають діяти злагоджено. Але першими, хто може запобігти трагедії, завжди залишаються дорослі поруч. Їхня уважність, стабільність, прогнозованість — це те, на чому тримається безпека дитини в умовах невизначеного часу.
Ця публікація створена для того, щоб привернути увагу не лише до конкретного випадку, а й до системної проблеми. Увага до дітей є не епізодом, а постійною вимогою часу війни. Якщо ви побачили дитину без супроводу дорослих у незвичному місці, не проходьте повз. Це може врятувати її життя.
