Народні депутати вимагають перегляду постанови уряду про закриття малокомплектних сільських шкіл

Питання збереження сільських шкіл у нинішніх умовах війни стало надзвичайно актуальним і чутливим. Для батьків учнів у селах воно набуло першорядного значення, адже йдеться не лише про якість навчання, а й про саму можливість дітей отримати освіту за місцем проживання. Сільські родини часто залишаються без підтримки: батьки воюють на фронті або працюють, щоб забезпечити сім’ю, а діти змушені пристосовуватися до нових викликів. У такій ситуації перспектива закриття школи поруч з домом сприймається як ще один удар по найвразливішій частині суспільства.

Рішення уряду і його наслідки

5 березня 2024 року Кабінет Міністрів ухвалив постанову №245, яка передбачає обмеження фінансування малокомплектних шкіл. Згідно з цим документом, з 1 вересня 2025 року освітня субвенція не надаватиметься школам (крім початкових), у яких навчається менше ніж 45 учнів. А з 2026 року планується підняти поріг до 60 учнів. Це означає, що сотні, а можливо й тисячі сільських, гірських і прифронтових шкіл опиняться перед загрозою закриття.

Наслідки такого кроку для дітей очевидні. По-перше, вони втратять можливість навчатися у школі за місцем проживання. По-друге, довезення до опорних закладів часто є нереальним через відсутність шкільних автобусів, поганий стан доріг або велику відстань. У воєнний час такі маршрути становлять ще й додаткову небезпеку.

Реакція суспільства і парламентська ініціатива

Це рішення викликало значний спротив серед батьків, педагогів і місцевих громад. Вони аргументують це тим, що позбавляти дітей доступу до освіти під час війни несправедливо і небезпечно. Саме тому у Верховній Раді з’явилася ініціатива скасувати урядові обмеження.

81 народний депутат підтримав проєкт постанови №13506, який зареєстрований у парламенті. Документ передбачає скасування норми, яка забороняє фінансування шкіл із кількістю учнів менше ніж 45. Його метою є захист конституційного права дітей на освіту та збереження мережі комунальних шкіл у громадах.

Ініціатори постанови наголошують, що обмеження прав можливе лише на підставі закону, а не підзаконних актів. Вони підкреслюють, що уряд у цьому випадку перевищує свої повноваження.

Одна з авторок постанови, народна депутатка Лариса Білозір, назвала рішення уряду злочином. Вона підкреслила:

«Діти в селах і так ростуть без батьків, бо ті воюють, захищаючи ціною свого життя та здоров’я Україну! Тому закривати сільські школи й позбавляти права на освіту дітей захисників у сільській місцевості — це злочин!».

Вона також навела приклади зі свого округу на Вінниччині, де працює багато невеликих сільських шкіл. За її словами, відсутність автобусів і поганий стан доріг фактично унеможливлюють довезення дітей на відстань у десятки кілометрів.

Подальші кроки

Разом з реєстрацією постанови народні депутати направили депутатське звернення Прем’єр-міністру Юлії Свириденко з вимогою переглянути урядове рішення. Вони наголошують, що збереження сільських шкіл — це питання не лише освіти, а й виживання громади. Без школи село швидко занепадає: батьки змушені виїжджати ближче до навчальних закладів, а діти втрачають зв’язок із рідним середовищем.

Депутати, які виступили проти урядового рішення, обіцяють інформувати громадськість про подальший розгляд ініціативи. Вони сподіваються, що уряд буде змушений піти на перегляд постанови і відновити фінансування малокомплектних шкіл.

Дискусія довкола майбутнього сільських шкіл у воєнний час виходить далеко за межі освітньої політики. Це питання про те, чи здатна держава гарантувати дітям рівні права незалежно від місця їхнього проживання. Закриття малокомплектних шкіл у нинішніх умовах означало б для багатьох дітей втрату доступу до освіти, а для цілих громад — подальше згортання життя.

Проєкт постанови у Верховній Раді став спробою захистити найвразливіших — дітей у селах, гірських і прифронтових районах. І саме від того, як влада розв’яже це питання, залежатиме не лише освітнє майбутнє, а й довіра суспільства до державних рішень у критичний період.