Непрофесіонали в органах державної влади: як безглузді рішення і поради впливають на долі українців (відео)

Україна давно вже опинилася в парадоксальній ситуації: у критичні моменти, коли від ефективності управління залежить життя мільйонів людей, на ключові посади призначають керівників зі скандальним бекграундом, шоу-бізнесовим минулим, без досвіду та розуміння державних процесів. Урядові та місцеві структури, відповідальні за безпеку та критичну інфраструктуру, залишаються без фахового управління, що призводить до експериментальних, небезпечних рішень і відверто дурних порад замість реальної стратегії розвитку держави на всіх рівнях.

На прикладі висловлювань радниці секретаря РНБО Ольги Бабій та ініціатив керівника Деснянської РДА Максима Бахматова стає очевидним, що державна влада формує сценарії виживання для населення на довгі десятиліття вперед. Офіційні заяви про навчання дітей, онуків, правнуків жити без світла та тепла поєднуються з пропозиціями рити вигрібні ями і робити туалети у столичних дворах. Це свідчить про наміри не закінчити війну і розвивати країну, а поступово повертати українців у цивілізацію минулого століття, де відсутність базових умов життя подається як норма.

Життя в темряві та холоді: таке майбутнє пропонує радниця секретаря РНБО

Радниця секретаря РНБО Ольга Бабій в своєму інтерв’ю заявила, що навіть після завершення активної фази війни загроза повторних атак Росії на українську критичну інфраструктуру збережеться на все життя. Вона підкреслила, що суспільство має бути готовим і готувати майбутні покоління до існування в умовах можливих відключень електроенергії, тепла та водопостачання.

За словами Бабій, поки Україна має такого сусіда, як Росія, ризик ударів по її критичній інфраструктурі не зникне навіть у разі завершення бойових дій. Вона зазначила:

«Ми маємо бігти довгий марафон. Навіть якщо закінчиться активна фаза війни, навіть якщо будуть зафіксовані певні кордони і ракети перестануть летіти, загроза все одно залишиться. Вона триватиме доти, доки поряд з нами буде такий сусід».

Водночас Бабій акцентувала увагу на необхідності змінювати підхід до безпеки і навчати дітей, онуків і правнуків виживати в нових умовах:

«Ми маємо навчитися самі й навчити дітей, онуків, правнуків жити в умовах, коли в будь-який момент може зникнути світло, тепло чи вода. Це наше нове життя, це наші нові правила».

Формулювання цього підходу радниці секретаря РНБО Ольги Бабій викликає глибоке занепокоєння, оскільки воно відображає не стратегічне мислення представниці вищих щаблів влади про завершення війни і відновлення країни та забезпечення базових потреб громадян, а логіку пожиттєвого виживання українців в умовах постійного дефіциту.

Розмірковуючи над цими словами, складно не помітити, що вони фактично легітимізують ідею постійного обмеження базових благ людей. Пропозиція «навчати дітей, онуків і правнуків жити без світла, тепла та води» виглядає як відмова держави від системної роботи з енергетичною та інфраструктурною безпекою. Вона ніби передбачає, що проблеми не можна вирішити, їх треба прийняти як нову норму життя. При цьому відсутній будь-який критичний аналіз, як ці базові потреби можна стабілізувати чи захистити від атак, а не просто змиритися з їхньою відсутністю.

Якщо порівняти такий підхід з міжнародними практиками, можна побачити суттєву різницю. Країни, які стикалися з постійними загрозами — Ізраїль, Південна Корея чи країни Балтії — не готували населення до життя без базових ресурсів. Вони інвестували у стійку інфраструктуру, резервні системи та цивільну підготовку так, щоб у разі загрози люди могли продовжувати жити з базовим рівнем комфорту.

Однак представниця державної влади, замість того, щоб концентруватися на відбудові, надійній енергетичній системі та захисті критичної інфраструктури, обирає психологічну підготовку українців до блекаутів як основний стратегічний курс. Це не є планом стійкості, це є стратегією поступового зниження очікувань суспільства.

Особливо критично виглядає заклик до «виховання поколінь, які зможуть жити без благ цивілізації». Така логіка лише деморалізує населення, а також створює культурну і психологічну норму обмеженості. Радниця секретаря РНБО, замість того щоб зміцнювати потенціал країни, пропонує передавати насильницький сценарій у спадок, ніби визнаючи неможливість відновити нормальне життя. Таким чином в суспільстві формується пасивність: проблема не вирішується, її треба витримати та прийняти, і це стає «новим правилом».

Найбільш вражаючим аспектом цієї позиції є її довгостроковий вплив на громадську свідомість. Якщо діти ростимуть з думкою про те, що світло, тепло та вода є привілеєм, який завжди може бути відібраний, вони адаптуватимуться до обмеженості замість того, щоб вимагати реальних змін. Тобто пропозиція радниці РНБО виглядає як своєрідна легалізація бездіяльності держави: немає сенсу будувати нові електростанції, модернізувати мережі, відновлювати водопостачання чи утеплювати будинки, якщо «нові правила» життя вже передбачають їхній дефіцит.

Альтернативою такого мислення могла би стати стратегія, за якої держава інвестує у захист критичної інфраструктури, навчання населення механізмам забезпечення життєвих благ навіть в кризові моменти та відповідальне управління ресурсами. Діти й онуки замість того, щоб готуватися до виживання в умовах відключень, мають знати, що держава здатна їх захистити і гарантувати базові потреби. Вони мають розуміли, що цивілізоване життя не є розкішшю, а є обов’язком влади.

Отже, позиція, озвучена Ольгою Бабій є нерозумною і демонструє вкрай вузьке, інфантильне бачення ситуації з боку державних посадовців. Вона також є психологічним інструментом пристосування населення до бідності та обмежень і фактично закладає ідею, що майбутнє українців — це життя в жаху та дефіциті, яке необхідно сприймати як даність. Державі слід будувати для громадян та їхніх дітей повноцінне цивілізоване майбутнє, а не лякати жахіттями.

Вигрібні ями в столиці: ініціатива голови Деснянської районної державної адміністрації

Після масованого удару 24 січня 2026 року Деснянський район Києва фактично опинився в умовах глибокої комунальної кризи. Найбільш критична ситуація склалася на Троєщині, де внаслідок серйозних пошкоджень інфраструктури майже 600 багатоповерхових будинків одночасно втратили доступ до електроенергії, водопостачання та тепла. У відповідь міська влада була змушена в екстреному порядку розгортати додаткові пункти обігріву, які мають працювати безперервно.

На лівому березі столиці стан критичної інфраструктури досі залишається вкрай складним. Після виведення з ладу ТЕЦ-6 внаслідок атаки 24 січня житловий масив Троєщина залишився без централізованого опалення. У цих умовах голова Деснянської районної державної адміністрації Києва Максим Бахматов додав до безглуздих порад радниці секретаря РНБО свої радикальні сценарії дій на випадок тривалої відсутності водопостачання та роботи каналізації.

Він розповів про поточну роботу району в умовах блекауту та відсутності тепла і води, а також заявив, що розглядає можливість рити вигрібні ями на Троєщині та перекривати їх дошками для того, щоб люди могли користуватися ними в разі повного руйнування водогону та каналізації внаслідок обстрілів.

«Що робити в короткий термін, коли ситуація критична? Риється яма, накривається, зверху дірка — все. Будемо робити туалети, як у селі», – повідомив Максим Бахматов.

Слід зазначити, що Троєщина є єдиним районом Києва, який на 100% залежить від ТЕЦ-6 для опалення. Це спальний район з населенням від 300 до 500 тисяч людей, що робить будь-яку кризу системи теплопостачання та водовідведення критичною. На даний час ситуація з резервним живленням піднасосних груп водогону та Бортничів не вирішена, хоча рішення про закупівлю додаткових джерел енергії було прийнято ще в жовтні минулого року, але постачання досі не здійснені.

Однак пропозиція голови Деснянської райдержадміністрації рити ями для туалетів во дворах столичних будинків, висловлена, до того ж, у фривольній формі, виглядає, не менш безглуздою, ніж поради Ольги Бабій. Уявімо реалізацію ідеї Бахматова в масштабах однієї 16-поверхівки на понад 380 квартир: у дворі риється траншея, сколочується дерев’яний барак, зверху робиться дірка, і сотні людей користуються таким «туалетом» під час лютих морозів. При чому проблеми з доступністю до них для людей з інвалідністю, малих дітей, хворих і людей похилого віку, які мають спускатися сходами з верхніх поверхів (бо ліфт не працює), залишаються повністю невирішеними.

Крім того, питання логістики очищення таких ям, які швидко заповняться, взагалі не має відповіді. Рити окремі ями для кожного двору на Троєщині з її сотнями багатоповерхівок взагалі виглядає нереалістично, а наслідки для гігієни та екології стають критичними: у теплу пору року фекалії можуть забруднити ґрунтові води і потрапити до Дніпра. Це створить реальну загрозу поширення інфекційних хвороб, таких як гепатит А, холера чи дизентерія.

Максим Бахматов намагається пояснити ситуацію як вимушений крок у кризовий момент, але на практиці це означає, м’яко кажучи, нерозумне рішення та відмову від базових санітарних норм і елементарної гігієни. Його висловлювання і дії формують парадоксальний меседж: катастрофу з водопостачанням і опаленням можна вирішувати «тимчасовими» вигрібними ямами, нехтуючи здоров’ям і безпекою мешканців. Такий підхід не є продуманим планом цивільної стійкості, а нагадує просто емоційну реакцію за відсутності будь-якої стратегії відновлення критичної інфраструктури.

Крім того, висловлювання Бахматова «будемо робити туалети, як у селі» обурили багатьох українців, бо більшість з них мають цивільні туалети не гірше, ніж в місті.

Отже, ініціатива голови Деснянської райдержадміністрації демонструє небезпечну логіку: замість того, щоб приймати розумні рішення, влада розглядає як норму в ХХІ столітті встановлення во дворах жилих столичних будинків дерев’яних туалетів з вигрібними ямами.

Комік у кабінеті влади: скандальний бекграунд Максима Бахматова

Слід зазначити, що призначення Максима Бахматова головою однієї з найбільших райадміністрацій Києва викликало в суспільстві неоднозначну реакцію. Він народився у 1978 році в Усть-Камчатську, Камчатського краю РРФСР, і до приходу до державної служби був відомий як телеведучий, автор, продюсер і резидент українського Comedy Club під творчим псевдонімом «Ледокол Бахматов». Його студійна діяльність у КВК та комедійних клубах формувала репутацію людини, яка вміє привертати увагу, але в першу чергу як артист і шоумен.

До керівництва районом Бахматов мав різноманітний бізнесовий і адміністративний досвід: він деякий час був радником Київського міського голови з питань стратегічних інвестицій і диджиталізації, а також керівним партнером інноваційного парку UNIT.City, гендиректором ВДНГ, головою правління корпоративного акселератора Radar Tech, а також керівником спілки стартапів Techosystem. Він створював IT-компанії, займався просуванням комп’ютерних ігор і продюсував український Comedy Club. Як бачимо, його досвід у творчо-розважальній сфері не має нічого спільного з держуправлінням і господарською діяльністю.

Крім того, його публічні висловлювання і поведінка часто мали скандальний характер. Так, у серпні 2025 року під час звіту в приміщенні РДА відбувся його конфлікт із заступницею голови КМДА Ганною Старостенко, внаслідок якого поліція відкрила кримінальне провадження проти Бахматова за застосування фізичної сили проти жінки. Цей інцидент викликав критику навіть від військових, зокрема головного сержанта роти ударних БПЛА Єгора Фірсова, який підкреслив, що посадовці, особливо під час війни, повинні тримати планку і поводитися гідно, а не демонструвати «циркову» поведінку.

В інтерв’ю Бахматов відкрито демонструє хамські, нецензурні висловлювання та амбіції, заявляючи, що завдяки своєму минулому в Comedy Club він навчив людей «правильно лаятися українською» та не приховує свого прагнення стати мером Києва. У розмові з журналістами щодо його манери спілкування він визнає, що використовує грубі слова на публіці, порівнюючи їх з тактикою американського політикуму для отримання медіапокриття, і не бачить у цьому перешкод для політичного росту.

Призначення Бахматова на керівну посаду активно лобіював народний депутат Михайло Радуцький, що відображає боротьбу за бюджетні ресурси Деснянського району, включно з земельними ділянками та двома оптовими ринками, де щодня проходять великі об’єми готівки, а також плани забудови нових торгових центрів і житлових комплексів. Його публічні заяви часто мають театралізований характер, він порівнює себе з Моїсеєм, який «веде народ Деснянського району на землю обітовану», демонструючи хайп, який не корелюється з поведінкою держслужбовця.

Цей бекграунд посадовця демонструє системну проблему в державі: на ключові керівні посади призначають випадкових людей, а не тих, хто має професійні управлінські компетенції в сфері життєзабезпечення та критичної інфраструктури. Такі призначення призводять до того, що українці страждають від помилкових рішень, хамської поведінки та експериментів, які несуть реальні загрози їхньому здоров’ю, безпеці та комфорту. Під час війни у кризових ситуаціях — від енергетичних блекаутів до загрози санітарної катастрофи — страждають ті, хто не має ані ресурсу, ані повноважень захистити себе.

Отже, невдалі кадрові призначення демонструють системну проблему державного управління. Завдяки кумовству та корисним зв’язкам до органів влади потрапляють випадкові люди, спортсмени, шоумени, особи з сумнівною репутацією, але не професійні фахові спеціалісти. Через це багато сучасних посадовців не вміють організувати систему управління в господарчій сфері, дають безглузді поради і приймають невдалі рішення. Невідповідність посад вимогам та компетенціям призводить до кризи інфраструктури, хаосу в управлінні, втрати довіри українців до влади й загалом до поступового занепаду державних інституцій.