Нова українська школа (НУШ) є реформою, яку свого часу зустрічали з великими сподіваннями. Вона мала стати ковтком свіжого повітря для застарілої системи освіти. Але сьогодні НУШ більше нагадує корабель, що тоне, ніж флагман змін. Замість модерних класів — нестача підручників, замість автономії вчителів — бюрократія, яка душить будь-які ініціативи. Але чомусь чиновники з МОН продовжують випускати нові ідеї, немов гарячі пиріжки, зовсім не роблячи роботу над помилками. Проаналізуємо, де насправді тріщить наша освітня реформа і чи є шанс її ще склеїти.
Система, що не виправдала сподівань
Коли Нова українська школа стартувала у 2018 році, вона стала символом надії на оновлення української освіти. Нові методики, більше свободи для вчителів і учнів, орієнтація на компетенції замість сухого зубріння — все це звучало багатообіцяюче. Але зараз, через кілька років після старту реформи, ми спостерігаємо зовсім іншу картину: НУШ тріщить по швах, і кожна з цих тріщин відкриває хронічні проблеми системи.
Взагалі, злощасну освітню реформу можна сміливо порівняти з возом із байки Крилова: ідея наче чудова, але тягне її хто куди. Лебідь мріє підняти реформу до небес: сучасні методики, інноваційні технології, простір для творчості. Щука рветься у воду — до бюрократії, перевірок і старих підходів, які тягнуть реформу назад. А рак взагалі тягне у бік бездіяльності: “Давайте залишимо все як є, бо змінювати нічого не хочеться”. У результаті, як і в байці, віз стоїть на місці. А в ньому — українські школярі, які так і не отримали обіцяної якісної освіти.
Лебідь символізує ніщо інше, як амбіції НУШ. Реформа починалася красиво: нові методи навчання, інтегровані уроки, STEM-лабораторії, свобода для вчителів. Це все звучало, як той самий політ лебедя. Але реальність виявилася іншою.
Активно розпочалася кампанія з тренування вчителів майбутнього, або як їх охрестили в МОН “агентів змін”. Затурканих педагогів масово відривали від занять і відправляли на курси підвищення кваліфікації. Незлічені тьютори та коучі, як зараз прийнято називати методистів, просто повторювали, як мантру, зазначену інформацію. Склалося враження, що на всіх рівнях провели низку заходів “для галочки” – провели і забули, а не з метою зрозуміти, розібратися та втілити на практиці. Жодного кроку було зроблено, щоб вмотивувати педагогів для проходження таких курсів.
Цікаво, що в самих закладах вищої освіти, де готують майбутніх педагогів, досі не було переглянуто застарілі методи підготовки освітян і не розроблено жодної освітньої програми, яка б готувала фахівців, спираючись на Концепцію НУШ.
Як результат, у суспільстві ще довго обговорювався той факт, що 40% вчителів під час опитування “Нова українська школа” в 5–6-х класах: виклики впровадження” не змогли пояснити різницю між НУШ та попереднім підходом до освітнього процесу. Та чи вина в цьому вчителів, що до державних стандартів щоразу додається тільки більше нових термінів, а сам зміст не змінюється вже роками? От і товчемося на одному місці, а віз і нині там. Без достатнього фінансування, обладнання і підготовки вчителів лебідь лише марно махає крилами, залишаючи реальні зміни у мріях.
Щука — це про любов до паперової тяганини і перевірок. Замість свободи для педагогів — нескінченні звіти, нові інструкції та накази, які часто суперечать одне одному. Вчителі більше часу витрачають на документи, ніж на творчий підхід до уроків. Щука вперто тягне реформу на дно, де панує рутина і страх. Затиснуті у лещата паперової рутини, непомірних вимог, гніту відповідальності та низької заробітної плати, вчителі масово йдуть з професії. Лише в одній столиці наразі налічується 1 371 вакансія. В селах ситуація набагато складніша і вчителів катастрофічно не вистачає. Там один педагог вимушений вести заняття не лише зі свого предмета, а й з тих, фахівцем з яких він не являється. І все це б’є по якості освіти та ще й в умовах дистанційного навчання, коли не всі діти мають стабільний доступ до Інтернету через постійні обстріли.
А спеціалісти МОН, замість того, щоб розібратися у проблемі та спробувати зупинити відтік кадрів, подарували педагогам ще одну “їжу для роздуму” у вигляді нового професійного стандарту. Мовляв, ви, педагоги, просто недостатньо професійні і “забуксували” освіту, як стверджує сам міністр освіти і науки Оксен Лісовий.
Та, якщо порівняти мету нового стандарту з попереднім, побачимо наступну картину:
“Мета професійної діяльності вчителя полягає в організації навчання та виховання здобувачів освіти під час здобуття ними повної загальної середньої освіти (далі – здобуття освіти) шляхом формування у них ключових компетентностей і світогляду на основі загальнолюдських і національних цінностей, а також розвитку інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, необхідних для успішної самореалізації та продовження навчання”. (Текст взято із нового професійного стандарту “Учитель закладу загальної середньої освіти” – Ред.)
“Мета професійної діяльності вчителя полягає в організації навчання та виховання учнів під час здобуття ними повної загальної середньої освіти (далі – здобуття освіти) шляхом формування у них ключових компетентностей і світогляду на основі загальнолюдських і національних цінностей, а також розвитку інтелектуальних, творчих і фізичних здібностей, необхідних для успішної самореалізації та продовження навчання”. (Текст взято із професійного стандарту за професіями “Вчитель початкових класів закладу загальної середньої освіти”, “Вчитель закладу загальної середньої освіти” “Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста”, що втратив актуальність – Ред.)
Ми бачимо, учнів замінили на здобувачів освіти, а деякі визначення із документа взагалі прибрали. Вчителю пояснюють, як він має спілкуватися, коли і з ким під час виконання своїх обов’язків, а також перелічують за що він відповідальний. Автономія, як завжди, має умовний характер, бо добір усіх необхідних матеріалів треба ще десять разів обговорити та узгодити. Та і коли бідолашному вчителю шукати всі необхідні і найбільш корисні матеріали, коли на вивчення лише однієї такої таблиці компетентностей та вимог знадобиться не одна безсонна ніч після повноцінного робочого дня? А на додачу МОН, нібито прагнучи допомогти, ще хоче видати цілий пакет із кіпою анкет для самооцінювання. Це, мабуть, на перервах, між перевірками зошитів, вчителі мають їх заповнювати.
Постійний професійний розвиток є важливою складовою будь-якої професії, особливо в умовах, коли світ і технології швидко змінюються. Однак учителі часто не мають можливості для повноцінного підвищення кваліфікації, адже це потребує часу і фінансування. Навчання новим методикам, адаптація до сучасних умов потребує інвестицій, які освітня система не готова зробити. Це призводить до того, що вчителі працюють за старими схемами, не встигаючи за сучасними вимогами, що лише поглиблює кризу освіти. А постійні відвідування педагогічних курсів зводяться до звичайних нудних лекцій, що повторюються з року в рік та завершуються стандартним тестуванням, яке не дає можливості дійсно перевірити рівень знань та умінь педагога, а лише додає більше стресу у життя і без того затурканих проблемами вчителів.
І такий підхід протягом всього процесу реформування. Насправді, вся Концепція НУШ мало чим відрізняється від всього того, що було застосовано в освіті раніше. Але водночас вся інформація переповнена незрозумілими педагогам поняттями, які були запозичені у зарубіжних країн. Ми стаємо спостерігачами сумного процесу, коли реформи просто насаджуються силоміць, а слухняні вчителі не мають можливості висловити свою експертну думку, нароблену роками їхнього досвіду, аби вказати на сильні та слабкі сторони реформи та методи навчання, що підходять саме нашим школярам. Бо вчителів просто використовують, як безсловесних виконавців, а не як важливих учасників освітнього процесу.
Досі згадати зміни до оцінювання навчальних досягнень учнів, які внесли МОН, знову ж таки, знехтувавши думкою вчителів, які потім же мають це оцінювання здійснювати. Візьмемо для зразку англійську мову, предмет, який мав особливий підхід оцінювання 4 видів мовленнєвої діяльності – аудіювання, читання, письма та говоріння. З легкої руки чиновників з МОН було змішано різні навички і створено 3 групи результатів, які частково перегукуються та ще й трактуються неоднозначно. А перевірка знань з граматики та лексики взагалі вилучена, як недоречна. Поточні оцінки взагалі перестали мати значення. Тобто учень може просто вдало списати кілька контрольних робіт і цього вже достатньо для встановлення рівня його знань. Напевно, що такий підхід взагалі знищить мотивацію школярів до вивчення предмету, який і так через свою особливість, дається нелегко.
Рекомендації до викладання предметів, завжди падають на голову педагогів, як сніг серед ясного неба в середині вересня та ще й з нечіткими формулюваннями, що змушує методичні об’єднання ще декілька місяців розбирати їх значення.
Рак в цій реформі символізує частину освітньої системи, яка опирається змінам. “Раніше ж працювало, то й зараз буде”. Це про відсутність бажання розвиватися і працювати інакше. Застарілі підходи, закостенілі методи, які начебто всі критикують, але насправді продовжують застосовувати, просто називаючи їх сучасними англомовними термінами.
Щороку освітянська спільнота обирає підручники за якими має навчати школярів. Щороку видавництва передруковують наявні видання та швиденько роздруковують нові. Змінюються обкладинки та обсяг сторінок, а от зміст не покращується. Багато підручників надруковані із відвертим порушенням санітарних вимог. Пригадаймо підручники з історії для п’ятикласників. Ну навряд чи дитина 10 років запам’ятає увесь матеріал, що викладено, немов науковий журнал, з безліччю текстів, не виділених ніяким шрифтом та з майже відсутніми ілюстраціями. А що говорити про підручники з іноземної мови, де що не сторінка, то цілий набір слів, немов взятих просто із словника та ще в такій кількості, що учні фізично не можуть запам’ятати. Вправ на практичне відпрацювання майже немає. І, що не урок, то новий набір слів.
В свою чергу, сама управлінська система освіти, немов вставляє палиці у колеса освітнього процесу, буквально засипаючи педагогів непотрібними звітами та неактуальними заходами. Радянська система, що базувалася на паперах, а не на реальних результатах і досі продовжує існувати в освіті. Адже саме такий підхід гальмує свободу педагогів, здійснює неефективний нагляд над закладами освіти, замість повноцінного моніторингу, з метою виявлення проблем та їх розв’язання.
Чи є шанс на порятунок освітньої реформи
Проблема НУШ у тому, що всі три герої байки намагаються реалізувати власне бачення, замість працювати разом. Щоб віз зрушив, потрібна спільна мета, злагоджені дії та рух всієї команди в одному напрямку. Фахівцям МОН варто перестати робити гучні заяви, а визначити реальні пріоритети і не розпорошуватися на формальності. Давно пора зрозуміти, що важливіше: папери чи діти. Треба дати педагогам можливість просто виконувати свою роботу, фокусуючись на навчанні, а не на “красивих” звітах.
Поки на освіті економлять, вона так і залишатиметься візком на трьох різноспрямованих тяглових тваринах. НУШ — це не перша реформа, що зіткнулася з труднощами. Проте її провал стане ударом по довірі до будь-яких змін у майбутньому. Якщо зараз визнати помилки і зосередитися на реальних кроках, замість створення “картинки”, то у реформи є шанс. В іншому випадку НУШ ризикує стати черговою недолугою спробою змінити систему, яка цього так і не відчула.
НУШ починалася як реформа, яка мала вивести українську освіту на новий рівень. Але замість цього вона стала черговим прикладом того, як гарні ідеї розбиваються об реалії нашої системи. Брак фінансування, надмірна бюрократія, перевантаження вчителів і ігнорування реальних потреб шкіл стали тріщинами, які ледь не зруйнували все. Але не все ще втрачено, і освітня реформа, яка так активно обговорюється і досі, має шанс на порятунок. НУШ може стати успішною реформою, якщо українська освіта відмовиться від чергового візка. Їй потрібен міцний і швидкий автомобіль, який точно знає, куди прямує. Але поки що лебідь, щука і рак продовжують тягнути кожен у свій бік, а наші діти залишаються на місці у світі, що стрімко розвивається.
