Облік дітей в школах і приватність родини: чергова ініціатива МОН викликали обурення батьків та юристів

Цифровізація освіти давно вийшла за межі електронних журналів, онлайн-щоденників і базових реєстрів учнів, оскільки держава дедалі ширше переносить до електронних систем дані, які раніше зберігалися у паперових документах або взагалі не потрапляли до шкільного обліку. У такій ситуації будь-яка спроба розширити перелік відомостей про дитину і її сім’ю одразу зачіпає значно чутливішу сферу, ніж звичайна організація навчання, бо мова вже стосується меж доступу до приватної інформації, повноважень школи та ролі державних цифрових платформ у повсякденному житті родини.

Що передбачає ініціатива МОН

У Києві та в інших містах почалося активне обговорення змін до порядку обліку дітей дошкільного та шкільного віку, які запропонувало Міністерство освіти і науки України. Проєкт передбачає оновлення системи збору даних про учнів і батьків для подальшого внесення відомостей до цифрової системи АІКОМ, через яку держава хоче точніше вести облік дітей і пов’язувати дитину з її законними представниками в електронному середовищі.

Запропонований МОН порядок розширює коло відомостей, які заклади освіти зможуть отримувати від батьків або інших законних представників дитини. Серед таких даних називають реєстраційний номер облікової картки платника податків одного чи обох батьків, а для тих, хто відмовився від такого номера, — серію та номер паспорта, а також інші відомості, потрібні для ідентифікації у державних системах.

На практиці це означає, що шкільний облік може вийти за межі базового набору відомостей про дитину, клас, місце проживання і форму навчання та перейти до ширшого цифрового зв’язування членів родини через державні реєстри. Для міністерства така модель виглядає як інструмент точнішого адміністрування, тоді як для критиків вона відкриває зовсім іншу площину — збирання чутливої інформації про сім’ю через освітню систему.

Чому ініціатива МОН обурила батьків

Ініціатива МОН викликала різку реакцію частини батьків, зокрема в Києві, де тема швидко вийшла за межі суто освітньої дискусії. Обурення викликало не сама ідея впорядкувати шкільний облік, а обсяг даних, які можуть почати вимагати від сімей, а також відсутність чітких відповідей на запитання про межі використання цієї інформації.

Батьки школярів побоюються, що новий порядок обліку створить основу для цифрового профілю родини, у якому через зв’язок різних баз можуть накопичуватися відомості, значно ширші за потреби школи. Найгостріше батьки реагують на сам принцип: якщо освітня установа починає збирати і передавати дані, які відкривають доступ до інших державних реєстрів, то межа між шкільним обліком і ширшим контролем над родиною стає значно менш виразною.

Це занепокоєння посилилося через припущення, що за наявності податкового номера або паспортних даних система потенційно дає змогу пов’язувати дитину з майновими, податковими, соціальними чи медичними масивами інформації. Батьки побачили в цьому зміну самого змісту освітнього обліку: школа перестає бути простором, де фіксують навчання дитини, і наближається до ролі точки входу в ширшу систему державного збору даних.

Для Києва ця історія звучить гостріше через масштаб міської освітньої мережі, де будь-яке нововведення миттєво стосується сотень тисяч дітей, батьків, педагогів і адміністрацій закладів. Столиця має одну з найбільших концентрацій шкіл і дитячих садків, велику кількість внутрішньо переміщених родин, складніші маршрути між місцем проживання і навчанням, а також вищу суспільну чутливість до питань цифрової безпеки та доступу держави до персональних відомостей.

Окрім цього, саме в Києві будь-яка суперечка навколо освіти швидко переходить у публічну площину, де батьківські спільноти, юристи, освітні активісти та міські групи реагують значно організованіше, ніж у багатьох інших регіонах. Через це така реакція стала показовою для всієї країни: те, що в іншому місті могло залишитися в межах вузького обговорення, у столиці перетворилося на предмет широкої публічної критики.

Що вважають юристи

Юристи висловлюють зауваження до ініціативи МОН, бо вона стосується передусім права на приватність, недоторканність сімейного життя і чіткість меж, у яких державний орган може вимагати персональні відомості. Критики звертають увагу на те, що в запропонованих змінах бракує достатньо ясного опису, для чого в кожному конкретному випадку потрібні нові дані, хто отримає до них доступ, як довго вони зберігатимуться і яким чином батьки зможуть контролювати подальше використання цієї інформації.

Проблема тут полягає ще й у правовій визначеності, оскільки будь-яке розширення збору персональних даних потребує чіткої і зрозумілої рамки, без якої у батьків з’являються підстави сумніватися, чи не буде школа залучена до функцій, які виходять далеко за межі освіти. У воєнний час ці побоювання звучать ще гостріше, бо питання безпеки державних масивів даних, ризику витоків і захисту чутливої інформації сприймаються зовсім інакше, ніж у спокійніший період.

Зараз проєкт винесено на громадське обговорення, і до визначеного терміну батьки, освітяни, юристи та громадські групи можуть подавати свої зауваження й пропозиції. Це означає, що остаточне рішення ще не ухвалене, а текст змін може бути відкоригований залежно від перебігу обговорення і сили аргументів, які пролунають із різних сторін.