У сучасних війнах найменш захищеними завжди залишаються ті, хто не має ні зброї, ні голосу у світовій політиці. Діти, які народилися у війні або переживають її з ранніх років, опиняються у світі, де слова “безпека” й “нормальне життя” втрачають будь-який сенс. Вони бачать те, що не повинна бачити дитяча свідомість — руйнування домівок, лікарень, шкіл і власного світу, який ще вчора здавався звичним. Щоденні повідомлення про атаки на житлові квартали, школи, дитсадки та лікарні показують, що дитина в Україні більше не захищена навіть у місці, призначеному для лікування чи навчання.
Обстріл дитячої лікарні у Херсоні
29 жовтня 2025 року Херсон прокинувся від звуків чергового російського артилерійського удару. Цього разу він прийшовся на дитячу лікарню, в якій перебували маленькі пацієнти, їхні батьки та лікарі. Як повідомляє голова Херсонської ОВА Олександр Прокудін, постраждали дев’ятеро осіб — серед них четверо дітей і троє медпрацівників. При цьому будівля лікарні зазнала серйозних руйнувань, а вибухова хвиля пошкодила довколишні споруди.
Серед поранених виявилася дев’ятирічна дівчинка, яка отримала мінно-вибухову травму та уламкове поранення ноги. Медики, які щодня рятують інших, цього разу самі стали жертвами війни: вони дістали поранення різного ступеня тяжкості. Один з медиків перебуває у тяжкому стані, ще двоє знаходяться в стані середнього ступеня тяжкості. Всі постраждалі отримують необхідну медичну допомогу.
Прокуратура Херсонської області розпочала розслідування за статтею 438 Кримінального кодексу України — “порушення законів і звичаїв війни”. Слідчі разом з прокурорами фіксують наслідки удару, збирають докази ще одного воєнного злочину, який доповнює довгий список злочинів проти цивільного населення.
Руйнування лікарень як спосіб терору
Обстріл дитячої лікарні у Херсоні є непоодиноким випадком. За даними Міністерства охорони здоров’я, від початку повномасштабного вторгнення знищено або пошкоджено понад 1 700 медичних закладів по всій Україні, з них близько сотні — дитячі лікарні, пологові будинки чи відділення, де лікувалися діти. Такі атаки суперечать основоположним нормам міжнародного гуманітарного права, яке забороняє завдавати шкоди цивільним об’єктам, особливо тим, що пов’язані з лікуванням та порятунком життів.
Дитячі психіатри та психологи фіксують у дітей, які пережили обстріли, ті самі симптоми, що спостерігаються у дорослих ветеранів бойових дій: розлади сну, панічні атаки, відчуття постійної небезпеки, втрату віри у стабільність світу. Для багатьох з них звуки сирени чи грому перетворилися на тригери, що викликають страх і фізичну реакцію — сльози, тремтіння, бажання сховатися.
За даними ЮНІСЕФ, понад 1,7 мільйона українських дітей були змушені залишити свої домівки, а ще сотні тисяч живуть поблизу лінії фронту. Вони ростуть серед руїн і чують слова “укриття”, “евакуація” та “обстріл” частіше, ніж “свято” чи “канікули”. У деяких регіонах діти не бачили своїх шкіл понад два роки — навчання відбувається онлайн або в тимчасових укриттях. І хоча вчителі й волонтери роблять усе можливе, щоб зберегти дитинство, воно все одно відбувається у тіні війни.
Реакція світу і потреба у відповідальності
Міжнародне співтовариство неодноразово засуджувало удари Росії по цивільних об’єктах, але механізм притягнення винних до відповідальності досі не працює належним чином. Кожен такий обстріл стає частиною майбутніх судових досьє, однак правосуддя, навіть якщо воно колись відбудеться, не поверне дитинства тим, хто пережив війну.
Україна документує кожен злочин, сподіваючись, що міжнародне право не залишиться формальністю. Адже обстріл дитячої лікарні — не військова помилка і не “побічний збиток”, а свідоме порушення Женевських конвенцій, у яких захист дітей і медичного персоналу визначено як абсолютний пріоритет.
Війна колись закінчиться, але її наслідки залишаться на десятиліття. Лікарня у Херсоні буде відбудована, однак діти, які почули вибухи у стінах цього закладу, збережуть їх у пам’яті.
