Ормуз: Трамп втрачає терпіння, ОАЕ прискорюють будівництво альтернативного нафтового маршруту
Країни Перської затоки почали пришвидшувати будівництво нових нафтопроводів, які мають дозволити експортувати нафту в обхід Ормузької протоки. Після фактичного блокування морського коридору Іраном Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та інші експортери дедалі активніше обговорюють створення сухопутної мережі маршрутів через увесь Аравійський півострів – від узбережжя Перської затоки до Червоного моря та Оманської затоки.
Найактивніше зараз діють ОАЕ. Абу-Дабі оголосив про прискорення будівництва нового трубопроводу до порту Фуджейра, який має подвоїти експортні можливості країни в обхід Ормузу вже до 2027 року. Саудівська Аравія водночас різко наростила використання свого трубопроводу “Схід–Захід”, через який нині проходить основна частина саудівського експорту нафти.
Ще кілька років тому подібні проєкти вважали надто дорогими й політично складними. Але війна між США, Ізраїлем та Іраном змінила оцінки ризиків у регіоні. Для монархій Затоки питання альтернативи Ормузу перетворюється з економічної дискусії на питання стратегічної безпеки.
Як відомо, Ормузька протока давно була одним із найвразливіших вузлів світової економіки. Через вузький морський прохід між Іраном та Оманом у мирний час проходила майже п’ята частина глобальних поставок нафти та значна частина світового експорту зрідженого газу.
Після початку бойових дій навесні 2026 року Тегеран фактично перекрив головний енергетичний коридор Перської затоки. Судноплавство там різко скоротилося, а нафтові ринки відреагували стрибком цін. Brent і WTI за кілька тижнів зросли більш ніж наполовину, а побоювання нової інфляційної хвилі знову повернулися у світову економіку.
Навіть короткочасне перемир’я не змінило головного висновку для експортерів нафти: Ормуз більше не сприймається як гарантовано відкритий маршрут. Саме це і підштовхує країни регіону до масштабної перебудови енергетичної інфраструктури Близького Сходу.
Від танкерів — до сухопутних коридорів
Перші ознаки цього розвороту з’явилися ще до нинішньої війни. Саудівська Аравія десятиліттями інвестувала у свій трубопровід “Схід–Захід”, побудований у 1980-х роках під час ірано-іракської війни. Сьогодні він став фактично головною артерією саудівського нафтового експорту.
Трубопровід простягається більш ніж на тисячу кілометрів через увесь Аравійський півострів – від нафтових родовищ на узбережжі Перської затоки до порту Янбу на Червоному морі. Після фактичного закриття Ормузу саме через нього Ер-Ріяд зміг зберегти більшу частину свого експорту. Глава Saudi Aramco Амін Нассер назвав його “критично важливим рятівним маршрутом”.
Тепер схожим шляхом ідуть і Об’єднані Арабські Емірати. У травні 2026 року влада країни оголосила про прискорення будівництва нового нафтопроводу до порту Фуджейра на узбережжі Оманської затоки. Він має подвоїти експортні можливості ОАЕ в обхід Ормузу вже до 2027 року. Ідеться не лише про економіку. Після атак дронів на танкери та нафтову інфраструктуру в районі Фуджейри Абу-Дабі дедалі відвертіше говорить про необхідність мінімізувати залежність від морського маршруту, який Іран може перекрити практично в будь-який момент.
Чому Ормуз став важелем Ірану
Для Тегерана контроль над Ормузькою протокою – це не просто військовий інструмент, а ключовий елемент регіонального впливу. Географія працює на Іран: у найвужчому місці протока має лише трохи більше тридцяти кілометрів ширини, а судноплавні коридори – лише кілька кілометрів. Судна проходять буквально вздовж іранського узбережжя та островів.
Навіть без повноцінного флоту Іран здатен створювати постійну загрозу для судноплавства. Корпус вартових ісламської революції використовує швидкісні катери, морські дрони, міні-субмарини та ракети берегового базування. У нинішньому конфлікті Тегеран пішов ще далі, фактично розширивши зону, яку вважає своїм “операційним контролем”, далеко за межі самої протоки
Для країн Перської затоки це стало сигналом: навіть якщо нинішня війна завершиться, ризик нової блокади нікуди не зникне. Ормуз перестає бути просто морським маршрутом і перетворюється на постійний інструмент геополітичного тиску.
Великий проєкт перебудови Близького Сходу
Сьогодні в регіоні дедалі частіше говорять уже не про окремі трубопроводи, а про створення великої мережі сухопутних енергетичних коридорів. Аналітики вважають, що йдеться фактично про нову інфраструктурну карту Близького Сходу.
У перспективі такі маршрути можуть поєднати нафтові родовища Перської затоки з портами Червоного моря, Середземномор’я та Індійського океану. Разом із нафтою ними можуть транспортувати газ, нафтохімічну продукцію, контейнери й навіть електроенергію.
Для монархій Затоки це означає значно більше, ніж захист експорту. Вони намагаються зменшити власну стратегічну залежність від Ірану та водночас перетворитися на головні транзитні вузли між Азією, Африкою та Європою.
Цей процес частково перегукується з іншими мегапроєктами останніх років – від індійсько-арабсько-європейського транспортного коридору IMEC до китайської “Однієї смуги – одного шляху”. Але тепер рушієм стає не стільки торгівля, скільки безпека постачання енергії.
Нафтопроводи не гарантують безпеки
Втім, сама по собі поява альтернативних маршрутів не означає зникнення ризиків. Війна вже показала, що нова інфраструктура теж легко стає мішенню.
Порти Фуджейра та Янбу, які мали стати безпечними альтернативами Ормузу, вже зазнавали атак. Саудівський трубопровід “Схід–Захід” раніше атакували єменські хусити. Дрони та ракети роблять надзвичайно вразливими навіть об’єкти, розташовані за сотні кілометрів від фронту.
Крім того, будівництво нових магістралей вимагатиме колосальних інвестицій. Йдеться про десятки мільярдів доларів, роки будівництва та складні політичні домовленості між державами, які нерідко мають суперечливі інтереси.
Саме тому деякі експерти вважають, що повністю замінити Ормузьку протоку неможливо. Її значення може зменшитися, але глобальна енергетика ще довго залишатиметься прив’язаною до цього вузького проходу між Іраном та Оманом.
Ормуз як глобальний нерв: чому Китай вимагає відкрити протоку
Китай виступає за якнайшвидше відновлення вільного проходу через Ормузьку протоку без будь-яких обмежень, зборів чи військового контролю, заявив представник США з торговельних питань Джеймісон Ґрір у коментарі Bloomberg News після переговорів у Пекіні між Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном.
За його словами, під час зустрічі американської та китайської сторін у Пекіні представники КНР наголосили, що для Китаю критично важливо, аби Ормузька протока залишалася відкритою та безперешкодною. Вашингтон трактує це як сигнал, що Пекін зацікавлений у зниженні напруженості в регіоні та не підтримуватиме кроки, які можуть посилити конфлікт або обмежити судноплавство.
У Білому домі також заявили, що США розраховують на прагматичну позицію Китаю щодо Ірану, оскільки Пекін є одним із головних покупців іранської нафти. Американська сторона вважає, що Китай не зацікавлений опинитися в ситуації, яка погіршить його відносини із Заходом або дестабілізує енергетичні ринки.
Міністерство закордонних справ Китаю зі свого боку закликало до деескалації конфлікту та якнайшвидшого відновлення безпечного судноплавства. У Пекіні підкреслили, що затягування війни шкодить усім сторонам і глобальній економіці, а відновлення стабільності в регіоні відповідає інтересам не лише США та Ірану, а й світу загалом. Окремо Ормузька протока в заяві прямо не згадувалася, але Китай традиційно наполягає на збереженні її відкритості.
Ормузька протока залишається одним із найважливіших енергетичних коридорів світу: у звичайних умовах через неї проходить близько п’ятої частини глобальних поставок нафти та зрідженого газу.
Ормуз між Вашингтоном і Пекіном: Трамп втрачає терпіння щодо Ірану
Президент США Дональд Трамп заявив, що його терпіння щодо Ірану “вичерпується”, водночас заперечивши, що просив Китай про будь-які посередницькі послуги у врегулюванні кризи навколо Ормузької протоки.
За його словами, під час переговорів із головою КНР Сі Цзіньпіном сторони погодилися з необхідністю відновити вільне судноплавство через протоку. Водночас Трамп наголосив, що не звертався до Пекіна з проханням чинити додатковий тиск на Тегеран, пояснивши це небажанням створювати взаємні зобов’язання у форматі “послуг за послуги”.
Виступаючи на борту літака Air Force One після візиту до Пекіна, він також заявив, що США не прагнуть, аби Іран отримав ядерну зброю, і наполягають на відкритті Ормузу. Трамп додав, що не виключає подальших дій проти Ірану, якщо той не погодиться на домовленість.
Китайська сторона, за підсумками переговорів, не підтвердила досягнення конкретних домовленостей щодо тиску на Іран. Міністерство закордонних справ КНР лише повторило позицію про те, що конфлікт не повинен був починатися і має бути якнайшвидше згорнутий.
Іран, зі свого боку, заявляє про готовність до переговорів, але продовжує наполягати на своїх умовах і не відмовляється від ядерної програми. Тегеран підкреслює, що нормалізація ситуації в Ормузькій протоці можлива лише в разі ширшої політичної домовленості зі США.
На тлі заяв сторін ціни на нафту зросли приблизно на 2% і досягли близько 108 доларів за барель через побоювання затяжної кризи. Аналітики також відзначають зростання напруги на фінансових ринках, де інвестори закладають ризик тривалої дестабілізації енергетичних маршрутів.
Світ після Ормузу
Події 2026 року можуть стати переломним моментом для всієї енергетичної архітектури Близького Сходу. Поки Захід упродовж десятиліть говорив про диверсифікацію енергетичних маршрутів, держави Перської затоки фактично жили з переконанням, що Ормуз, попри всі кризи, залишатиметься відкритим.
Тепер це переконання зникло.
Війна показала, наскільки крихкою є глобальна система поставок енергії. Один вузький морський коридор виявився здатним впливати на інфляцію, ціни на пальне, роботу промисловості та політичну стабільність далеко за межами Близького Сходу.
І саме тому нині в пустелях Аравійського півострова починають проєктувати не просто нові трубопроводи. Там будують спробу створити світ, у якому Ормуз більше не зможе тримати глобальну економіку в заручниках.
