Телефонна розмова між президентом Франції Емманюелем Макроном та самопроголошеним президентом Білорусі Олександром Лукашенком стала першим офіційно підтвердженим прямим контактом між ними від лютого 2022 року – періоду, коли російське вторгнення в Україну лише починалося, а Захід намагався зрозуміти, чи наважиться Мінськ вступити у війну власною армією.
Ініціатором нинішньої розмови, за версією Мінська, стала французька сторона. Єлисейський палац спочатку не коментував дзвінок, однак згодом французькі медіа з посиланням на оточення Макрона повідомили деталі розмови. Париж фактично підтвердив: головною темою були ризики втягування Білорусі у нову фазу російської війни проти України.
Французький телеканал TF1 із посиланням на джерела в оточенні президента повідомив, що Макрон наголосив Лукашенку на небезпеці для самої Білорусі у разі більш глибокого залучення до російської агресії. Окремо французький президент закликав Мінськ “зробити необхідні кроки” для покращення відносин із Європою.
Білоруська сторона водночас обмежилася максимально загальною формулою про «регіональні проблеми» та відносини Білорусі з ЄС і Францією.
Чому ця розмова відбулася саме зараз
Телефонний контакт стався на тлі різкого зростання напруги навколо північного кордону України. Упродовж останніх тижнів Київ дедалі частіше заявляє про загрозу нової російської активності з території Білорусі.
Президент Володимир Зеленський повідомляв про будівництво доріг у прикордонні, підготовку артилерійських позицій та “специфічну активність” з боку Білорусі. Українська розвідка попереджала, що Москва намагається втягнути Мінськ у нові агресивні операції – або проти України, або на одному з напрямків НАТО.
Додаткове занепокоєння викликали спільні російсько-білоруські навчання із відпрацюванням застосування ядерної зброї, про які 18 травня повідомило білоруське Міноборони. На цьому тлі головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський заявив, що можливість наступальних дій із території Білорусі є «цілком реальною».
Особливо показовим виглядає те, що дзвінок Макрона відбувся після чергового масованого російського удару по Україні із застосуванням балістичної ракети “Орешник”, яку Росія раніше розмістила на білоруській території. Саме цей фактор французькі медіа пов’язують із рішенням Парижа терміново відновити прямий контакт із Лукашенком.
Париж намагається стримати Мінськ
Французька дипломатія фактично повертається до підходів початку 2022 року, коли європейські столиці ще сподівалися переконати Лукашенка зберегти хоча б часткову дистанцію від Кремля.
Після початку повномасштабного вторгнення Макрон уже телефонував Лукашенку. Тоді французький президент вимагав виведення російських військ із білоруської території та попереджав, що Білорусь не повинна ставати співучасником війни.
За чотири роки ситуація суттєво змінилася. Росія значно посилила військову присутність у Білорусі, інтеграція безпекових структур двох держав поглибилася, а розміщення російської ядерної зброї остаточно закріпило залежність Мінська від Кремля.
Втім, у Європі досі припускають, що Лукашенко намагається уникнути прямого вступу білоруської армії у війну. Саме тому Макрон, схоже, вирішив використати канал особистого контакту, попри токсичність Лукашенка для більшості західних лідерів після подій 2020 року та репресій у Білорусі.
Як це трактують медіа та експерти
Білоруська служба Radio Free Europe/Radio Liberty назвала дзвінок «сигналом тривоги». У матеріалах медіа акцентують увагу на двох деталях: ініціатором розмови був Париж, а сам контакт відбувся у вихідний день, що зазвичай свідчить про терміновість ситуації.
Французький телеканал TF1 подає розмову насамперед у контексті ризику втягування Білорусі у війну та розгортання російського ракетного потенціалу на білоруській території.
Франкомовний телеканал TV5Monde безпосередньо пов’язує дзвінок із новими російськими ударами по Україні та використанням ракети “Орешник”. Видання наголошує, що Париж намагається запобігти подальшій ескалації на північному напрямку.
Німецький ресурс ORF акцентує на іншому аспекті: розмова Макрона з Лукашенком відбулася після попереджень Києва про можливу нову наступальну операцію з боку Білорусі. Саме тому матеріал супроводжується інформацією про посилення українських оборонних заходів на кордоні.
Українські медіа також трактують контакт як ознаку серйозного занепокоєння Заходу. Зокрема, “Дзеркало тижня” звертає увагу, що попередні розмови Макрона і Лукашенка теж відбувалися у критичні дні – безпосередньо перед початком вторгнення та одразу після нього.
Між стримуванням і дипломатією
Для Макрона ця розмова є частиною більш масштабної стратегії прямої комунікації з потенційно небезпечними для Європи режимами. Французький президент неодноразово наполягав, що навіть у період війни канали переговорів мають залишатися відкритими.
Втім, нинішній контакт із Лукашенком демонструє й іншу тенденцію: у Європі дедалі серйозніше сприймають можливість нового загострення на північному напрямку України. Якщо у 2023–2025 роках білоруський фактор часто розглядали переважно як інструмент психологічного тиску, то тепер у заявах української влади та реакціях західних столиць дедалі більше ознак того, що сценарій нової військової активності більше не вважають малоймовірним.
Від ізоляції до “управління ризиками”: як у Європі змінюється ставлення до Лукашенка
Телефонна розмова Емманюеля Макрона з Олександром Лукашенком важлива не лише через безпековий контекст довкола України. Вона також демонструє поступову зміну підходу Європи до самого білоруського режиму.
Ще у 2020 році Лукашенко для більшості європейських столиць був насамперед символом внутрішніх репресій. Після масових протестів у Білорусі, жорстких розгонів і хвилі арештів Європейський Союз фактично перестав визнавати його легітимність. Тоді Макрон публічно заявляв, що Лукашенко має піти, а Париж підтримував політику санкцій та дипломатичної ізоляції Мінська.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії ситуація стала іншою. Білорусь уже розглядали не лише як авторитарну державу, а як прямого учасника російської військової кампанії. Саме з білоруської території російські війська наступали на Київ у лютому 2022 року, звідти ж здійснювалися ракетні удари по українських містах. Згодом на території Білорусі з’явилася російська тактична ядерна зброя, а військова інтеграція Москви й Мінська вийшла на новий рівень.
У результаті Лукашенко для Заходу поступово перестав бути окремою політичною фігурою. Його дедалі частіше сприймали як елемент російської воєнної системи та залежного союзника Кремля, який значною мірою втратив простір для самостійної зовнішньої політики.
Саме тому нинішній дзвінок Макрона є показовим. Йдеться не про політичну реабілітацію Лукашенка і не про спробу повернути Білорусь до діалогу з Європою у звичному дипломатичному сенсі, а скоріше про повернення до прямої комунікації в умовах, коли ризик нового етапу ескалації стає для європейських столиць важливішим за попередню стратегію повної ізоляції Мінська.
Фактично Париж проголошує, що навіть обмежений вплив на Лукашенка зараз розглядають як цінний, якщо він здатен знизити ймовірність нового удару по Україні з півночі або глибшого втягування Білорусі у війну.
У цьому сенсі дзвінок Макрона порушує ще одне питання, яке в Європі тривалий час намагалися не артикулювати публічно: чи готовий Захід знову, принаймні тактично, розділяти Лукашенка і Путіна. Не як союзників із різними цінностями, а як двох гравців із різним рівнем зацікавленості у прямому вступі Білорусі у війну.
Останні роки показували, що Лукашенко намагався балансувати між демонстрацією повної лояльності Кремлю та небажанням відправляти білоруську армію в Україну. Саме на цій межі, схоже, і намагається працювати французька дипломатія.
Для Європи це означає помітну зміну підходу. Якщо раніше головним інструментом була політична ізоляція Мінська, то тепер дедалі більше значення має управління безпековими ризиками, навіть якщо для цього доводиться відновлювати прямі контакти з режимом, який ще недавно вважали повністю токсичним для будь-якого діалогу.
Як дзвінок Макрона сприймають у Східній Європі
Для частини східноєвропейських союзників України сама поява прямого контакту між Парижем і Мінськом може виглядати неоднозначно. Особливо у Польщі та країнах Балтії, де Лукашенка вже давно не сприймають як самостійного політичного актора.
У Варшаві, Вільнюсі чи Ризі домінує інше бачення Білорусі, ніж у частини західноєвропейських столиць. Там вважають, що після 2022 року межа між російською та білоруською воєнною політикою значною мірою стерлася. Розміщення російських військ, ядерної зброї та ракетних систем у Білорусі лише посилило переконання, що Мінськ став елементом російської стратегічної інфраструктури.
Саме тому будь-які прямі контакти із Лукашенком у східноєвропейських безпекових колах часто викликають настороженість. Не через сам факт дипломатії, а через ризик політичних наслідків. У регіоні побоюються, що Кремль може використати такі розмови як доказ поступового руйнування міжнародної ізоляції Білорусі.
Для Москви це важливо і символічно, і практично. Після 2020 року Лукашенко залишався одним із найбільш ізольованих європейських лідерів. Тому навіть обмежене відновлення контактів із великими державами ЄС автоматично створює для російської пропаганди можливість говорити про “повернення Мінська до діалогу із Заходом”
Окремий аспект – українське сприйняття. У Києві традиційно дуже обережно ставляться до будь-яких спроб шукати у Лукашенка простір для автономної політики. Українські військові та спецслужби виходять із того, що Білорусь залишається потенційним джерелом загрози незалежно від того, чи готовий сам Лукашенко до повноцінного вступу у війну.
Водночас навіть у східноєвропейських столицях розуміють логіку Парижа. Якщо існує хоча б мінімальна можливість вплинути на рішення Мінська щодо участі у новій ескалації, частина європейських урядів готова використовувати прямі канали комунікації. Особливо в умовах, коли ризик нового удару з півночі знову повернувся у порядок денний європейської безпеки.
Саме тут і проявляється одна з головних внутрішніх дискусій у Європі: де проходить межа між необхідною дипломатією та небезпечним розмиванням політики ізоляції союзників Кремля.
