П’ята річниця COVID-19. Не хочеться пафосно іменувати це ювілеєм, але маємо привід згадати ті страшні зміни, які принесла коронавірусна хвороба планетарного масштабу у людське життя. Хтось протягом цих п’яти років втратив близьких, хтось і досі відчуває вплив наслідків ковіду на стан здоров’я і працездатність. Згідно з останнім звітом ВООЗ, через вплив пандемії COVID-19 середня тривалість життя та тривалість здорового життя у світі повернулися до рівня десятирічної давнини.
Коли у березні 2020 року ВООЗ оголосила COVID-19 пандемією, інфопростором прокотилася хвиля тривоги й жаху. Тоді здавалося, що ні війн, ані інших конфліктів на земній кулі більше не буде. Адже у людства з’явився надпотужний ворог, один на всіх, – смертельна хвороба, що не знає кордонів. Услід за пандемією прокотилася хвиля інфодемії, яка засвідчила, наскільки ми є вразливими до дезінформації. Навіть розвинуті країни продемонстрували низьку медичну грамотність серед пересічних громадян і нерозвиненість критичного мислення. Впливовими виявилися ковід-дисиденти та антивакцинатори, що гуртували довкола себе прихильників теорії змов та обивателів, не чутливих до коронавірусних фейків.
Тоді ж у березні 2020-го ми вперше дізналися, що таке локдаун і як це – тижнями не виходити з дому, навчатися й працювати онлайн. Потім почалася масова вакцинація із погрозами звільнення з роботи тих, хто не убезпечив себе від ковіду. У лютому 2022-го війна витіснила його далеко на периферію наших переживань і уявлень про зло. Однак COVID-19 усе ще залишається з нами.
Початок хвороби, що нагадувала запалення легень
Як відомо, 12 грудня 2019 року в китайській провінції Хубей, у місті Ухань, у групи пацієнтів з’явилися симптоми незвичного захворювання, схожого на пневмонію, яке не піддавалося стандартним методам лікування. Зараз лікарі згадують, наскільки серйозною була небезпека, з якою людство стикнулося тоді, у грудні 2019 року.
У випуску програми “Кабінет експертів” лікарка-інфекціоністка Ольга Голубовська визнає: “Ні я, ні мої колеги такого раніше не бачили. Востаннє дещо подібне сталося під час пандемії іспанського грипу, який вирував у 1918-1919 роках. Тоді масштаб і тяжкість захворювання були навіть більшими, але прирівнювати COVID-19 до звичайної ГРВІ абсолютно неприпустимо. Це складна, серйозна і, головне, тяжка хвороба”.
Лікарка наголошує, COVID-19 — це не просто захворювання легенів, як багато хто думає. Це системна хвороба, яка уражає різні органи і системи. До появи варіанту “Омікрон” найважчі ускладнення спостерігалися саме через її системний вплив. Ми досі вивчаємо цю хворобу, тому важливо розуміти її складність.
Система охорони здоров’я була на межі колапсу
Колапс системи охорони здоров’я на початку пандемії, згадує Ольга Голубовська, був безпрецедентним. Бракувало персоналу, обладнання, ресурсів. Згадаємо Італію та Іспанію — після того самого матчу, який назвали біологічною бомбою, лікарі були змушені повертати на роботу пенсіонерів, бо просто не вистачало рук. І якщо лікар є стратегічною фігурою, без середнього і молодшого медичного персоналу також не обійтися. Цей досвід був жахливим.
Для Ольги Голубовської як інфекціоністки COVID-19 був вже другою пандемією. Першою с грип H1N1. Але порівнювати грип і COVID-19, переконана вона, неможливо. Грип має блискавичний перебіг: за перші п’ять діб від початку захворювання людина може померти. Летальність під час піку грипу у 2009-2010 роках була найвищою серед молодих людей віком 25-49 років. COVID-19 має інший характер — його перебіг більш тривалий, найважчий період припадає на другий тиждень. Люди залишаються в стаціонарах місяцями, що створює колосальне навантаження на систему охорони здоров’я.
Найбільше ж вразила Ольгу Голубовську не сама хвороба, а те, що відбувалося навколо. Засилля політики, популізм і боротьба за рейтинги. Дуже мало хто з політиків тоді реально думав про людей.
Чи можна адаптуватися до COVID-19 та інших вірусів?
Як зазначає Ольга Голубовська, ми живемо в епоху еволюції та адаптації. Це стосується і збудників хвороб. Ми тиснемо на них за допомогою вакцин, антибіотиків, противірусних засобів, а вони, своєю чергою, адаптуються. Всесвітня організація охорони здоров’я нещодавно опублікувала звіт, згідно з яким ми вступили в еру вірусних інфекцій.
Чому це настільки небезпечно? У нас майже немає специфічних засобів терапії для боротьби з вірусами. Хоча антибіотики ефективні проти багатьох бактерій, противірусних препаратів із чітко спрямованою дією існує обмаль.
Впливати на віруси надзвичайно складно, адже вони перебувають на межі між живим і неживим. Вірус активізується лише в організмі “хазяїна”. Чим простіший організм, тим важче ним керувати. Віруси, хоч і вважаються неживою природою, мають вражаючу здатність адаптуватися.
Окрім вірусів, існують віріони – це генетичний матеріал без оболонки, який є ще небезпечнішим для людини.
Захворювання COVID-19 уперше з’явилося наприкінці 2019 року. В Україні його почали ідентифікувати пізніше, коли в країні ввели карантинні обмеження. Перші випадки описували як запалення легенів.
Класичний COVID уражає легені за двома механізмами. Перший – вірусний, який спричиняє пневмонії помірної тяжкості. Іноді може виникати дихальна недостатність, хоча зазвичай вона не є критичною. Небезпечнішою є друга фаза – імунопатологічна, відома як цитокіновий шторм. У цій фазі уражаються не лише легені, а й увесь організм.
Штучний чи природний?
Щодо походження вірусу, спочатку припущення про його штучну природу відкидали. Однак зараз дедалі більше доказів свідчать про те, що він міг бути створений у лабораторії.
Цікаво, що у медичній спільноті часто плутають спеціальності мікробіологів, вірусологів, імунологів, епідеміологів і молекулярних біологів. Як клініцист, можу погодитися: у природі майже не трапляються збудники, які викликають настільки різнопланові зміни в організмі.
Нобелівський лауреат Люк Монтаньє одним із перших припустив, що вірус має штучне походження. За його словами, дослідження проводилися в межах створення вакцин проти ВІЛ. Ці висновки, на жаль, добре узгоджуються з клінічною картиною COVID-19.
Яких фатальних помилок припустилися у лікуванні?
Чому противірусні препарати слід застосовувати на ранніх етапах хвороби, а не в реанімації? Це питання, як зізнається Ольга Голубовська, часто ігнорувалося. Не потрібно бути великим фахівцем чи закінчувати медичний університет, щоб зрозуміти, що ефективність лікування вірусних захворювань залежить від того, на якому етапі ми починаємо терапію. Принцип будь-якого інфекційного лікування полягає в тому, щоб не допустити стану, коли пацієнт потрапить до реанімації. Чим раніше розпочати лікування, тим менше ресурсів буде потрібно для боротьби з хворобою.
Під час пандемії спостерігалися різні спроби лікування, і навіть препарати, такі як ремдесивір, потрапляли до протоколів лікування. Спочатку цей препарат використовували згідно з китайськими стандартами, однак протоколи не мали достатньої доказової бази. Супрун, обійнявши посаду міністра, ліквідувала багато стандартів медичної допомоги, зосередившись на протоколах ВООЗ. Але вони тоді не включали достатньо доказів щодо застосування таких ліків.
У світі в той час почали використовувати так звану “терапію співчуття” — якщо лікар вважав, що препарат, навіть без доказової бази, може допомогти, він міг його призначити. В Україні ж був відсутній такий механізм. У нас діяли лише затверджені протоколи, що ускладнювало прийняття рішень.
Особливий момент стався 15 жовтня, коли ВООЗ оголосив, що ремдесивір не має впливу на летальність і не рекомендується для лікування COVID-19. Однак уже через тиждень, 22 жовтня, FDA в США затвердив його як перший препарат для лікування коронавірусної хвороби. Це змінило ситуацію, оскільки виробники ремдесивіру переглянули дизайн своїх досліджень і почали використовувати препарат не в реанімації, а на ранніх етапах хвороби, що значно підвищило ефективність.
Подумайте, закликає Ольга Голубовська, скільки життів можна було б врятувати, якби цей препарат використовували на початкових стадіях хвороби, а не тоді, коли пацієнти вже потрапляли до реанімації. Це питання, на яке варто відповісти тим, хто не врахував ці прості принципи.
Подальші труднощі виникли через застосування нового препарату, тоцилізумабу – травматологічного засобу, який вводить в імуносупресію. Він також був включений до протоколів, але не всі фахівці підтримували його використання, вважаючи, що він не дає очікуваного ефекту.
Нещодавні публікації професорів США, які написали книгу про пандемію COVID-19, підкреслюють, що в багатьох країнах була плутанина і розчарування щодо стратегії лікування. Вони визнають, що це не просто серйозні помилки, а й трагедії, коли лікарям не дозволяли застосовувати ефективні методи лікування на тяжких етапах хвороби.
Вакцинація поза здоровим глуздом
Висловила свою точку зору Ольга Голубовська і на вакцинацію.
Нагадаємо, що наприкінці 2020 року з’явилася перша вакцина, її примусово нав’язували всім, а тих, хто сумнівався, дискримінували.
Вакцинація, на думку лікарки, завжди була найкращим засобом попередження захворювань, але те, що відбувалося з вакцинацією проти коронавірусу, не мало наукового підґрунтя. Примусова вакцинація через 28 днів після захворювання суперечить здоровому глузду. Ми бачили, згадує О.Голубовська, як люди, які нещодавно вийшли з реанімації, плачучи йшли вакцинуватися, хоча їхній титр антитіл був достатньо високим. Але їх без довідки про вакцинацію не пускали на роботу, тож доводилося робити таке безглуздя.
Якщо людина перехворіла і не захворіла знову, це означає, що вона імунна. Тому вакцинуватися в такому випадку не має сенсу. Вірус мутує, і нові вакцини не завжди ефективні. Всі ці дії виглядали як безглузда політика, а деякі лікарі не мали належної підготовки для адекватної оцінки ситуації. На жаль, це призвело до трагедій.
