Парламент Бельгії схвалив урядову ініціативу, спрямовану на обмеження можливостей для возз’єднання родин біженців

Упродовж останніх років Бельгія залишалась для багатьох українців однією з країн, де можна було знайти прихисток від війни, інтегруватися в соціальну систему й поступово будувати умови для об’єднання родини. Від початку повномасштабного вторгнення українські біженці мали змогу оформлювати тимчасовий захист, користуватися базовими гарантіями держави та подавати заявки на возз’єднання з найближчими членами родини. Проте влітку 2025 року бельгійський уряд ухвалив пакет законодавчих змін, який суттєво ускладнює цей процес. Механізм сімейного возз’єднання, що раніше розглядався як один із ключових інструментів інтеграції мігрантів, зазнав не лише технічної, а й концептуальної трансформації.

Тимчасові рамки, які визначають долю родини

Парламент Бельгії схвалив урядову ініціативу, спрямовану на обмеження можливостей для возз’єднання родин. Йдеться про механізм, який дає право іноземцям із легальним статусом у країні подавати запити на приїзд близьких родичів. Про це повідомляє Euronews.

Одним з ключових пунктів нової редакції закону стало суттєве обмеження в часі: тепер біженці мають лише шість місяців, аби подати заяву на возз’єднання з родиною. Це означає, що особа, яка отримала статус міжнародного захисту на території Бельгії, має пів року, щоби зібрати всі документи, організувати контакти з консульством, пройти через систему попередніх погоджень, підтвердити фінансові умови та подати формальний запит.

Нові норми вводять обмеження, які фактично зменшують коло осіб, здатних скористатися своїм правом на об’єднання з рідними. Водночас для самих українців ці зміни означають зростання навантаження — як емоційного, так і бюрократичного. Ідеться не лише про збільшення строків очікування чи ускладнення процедур, а про більш глибокий процес — переосмислення самого принципу захисту: від ідеї гуманітарної підтримки до політики стримування. Зрозуміти наслідки нововведень можна лише в контексті конкретних вимог, які уряд висунув до біженців.

У випадку, якщо йдеться не про особу зі статусом біженця, а про так званого одержувача «додаткового захисту» — наприклад, за процедурою тимчасового гуманітарного прийому — термін очікування на можливість подати заяву зростає до двох років. Такий підхід автоматично створює нерівність між категоріями осіб, які фактично перебувають в однаковому правовому середовищі й втекли від однієї й тієї ж війни.

Ці часові межі мають конкретні наслідки. Особа, яка запізнилася з подачею документів через хворобу, відсутність офіційного доходу або тривалий пошук орендованого житла, втрачає можливість на законне об’єднання зі своєю сім’єю. Таким чином, навіть короткотривале відхилення від ідеального бюрократичного графіку може зруйнувати життєво важливий план.

Фінансові вимоги, які стають бар’єром

Одночасно з часовими рамками бельгійська влада ввела нову планку фінансової спроможності заявника. Відтепер, щоби подати заяву на возз’єднання, потрібно заробляти щонайменше 2 300 євро чистими на місяць. Ця сума вже на 200 євро перевищує попередній поріг. Крім того, для кожного додаткового члена родини вводиться надбавка у розмірі 10%. Якщо особа хоче привезти партнера та двох дітей, її дохід має сягати щонайменше 2 700 євро нетто.

Ця сума не є символічною — у самому бельгійському суспільстві вона розцінюється як важкодосяжна. Представник неурядової організації Vluchtelingenwerk Vlaanderen Томас Віллекенс прямо заявив, що навіть середній бельгійський працівник не заробляє стільки. Тобто біженець, який упродовж першого року перебування в країні тільки починає адаптуватися, опановує нову мову, шукає легальну роботу й налагоджує побут, має демонструвати фінансову стабільність, яка фактично недосяжна навіть для місцевих мешканців.

Слід окремо наголосити, що йдеться не про сумарний дохід родини, а саме про чистий індивідуальний дохід заявника, підтверджений офіційними джерелами. Умовна підробітка, готівкова допомога родичів або непостійні контракти не враховуються. Це означає, що більшість українців, які працюють у секторах із мінімальною оплатою — прибирання, логістика, догляд, сільське господарство — не мають шансів відповідати цим вимогам.

Інституційне ускладнення

На тлі змін до процедури возз’єднання сімей уряд також переглянув інші аспекти міграційної політики, зокрема умови натуралізації. Плата за подання заяви на отримання бельгійського громадянства зросте відразу більш ніж у шість разів: з 150 до 1 000 євро. Цей крок свідчить про намір скоротити кількість претендентів, зокрема серед мігрантів, які розглядають Бельгію як постійну країну проживання.

Таким чином, Бельгія встановлює чіткий бар’єр: шлях до стабільного статусу в країні відкритий лише для тих, хто не лише витримує психологічні й культурні виклики адаптації, а й демонструє високу економічну самодостатність.

Міністр у справах притулку та міграції Аннелін Ван Боссюїт, яка просувала ці зміни, заявила, що суспільство більше не може нести цей тягар. На її думку, приплив мігрантів має бути скорочений. Законодавча ініціатива спрямована на стримування однієї з найбільш поширених ліній прибуття до країни — саме через схему возз’єднання сімей.

За офіційними даними бельгійського управління у справах іноземців, лише минулого року понад 20 тисяч осіб із країн поза межами ЄС отримали візи за цією процедурою. Це число розцінюється владою як критичне — з огляду на навантаження на інфраструктуру, житловий фонд, систему охорони здоров’я та освіти. Водночас у публічному просторі дедалі частіше звучить теза про те, що сама структура соціальної підтримки не витримує нових викликів і потребує ревізії.

Що це означає для українців

Для українських громадян, які перебувають у Бельгії на підставі тимчасового захисту або статусу біженця, ці зміни створюють нову реальність. Якщо раніше головним викликом було зібрати документи й дочекатися рішення, то тепер до цього додається вимога стабільного й високого доходу, чітко обмежені строки подачі та дедалі вища плата за подальші юридичні кроки. Особливо вразливими стають родини, у яких частина осіб перебуває ще на території України або іншої третьої країни. Очікування, що було питанням часу, тепер стає залежним від доходів і точності в термінах.

У ситуації, коли війна триває, а українці продовжують розриватися між фронтом, евакуацією та побудовою тимчасового побуту в Європі, зміни, запропоновані бельгійським урядом, сигналізують про нову логіку — посилення відбору замість розширення підтримки. Бельгія дедалі більше позиціонує себе як держава, яка обирає політику «селекції ресурсів», а не «відкритих дверей». Це не скасовує гуманітарного захисту, але робить будь-який рух до стабільності — родинної, фінансової, правової — значно складнішим. Для багатьох українців це означає потребу у формуванні нових стратегій виживання, у тому числі — переосмислення самого маршруту міграції та ролі країни-приймача.