Пенсії класу A і пенсії класу D: чому Сінгапур старіє гідно, а Індія – бідно, і де тут Україна
У країні, де більшість людей не впевнені, чи вистачить пенсії навіть на їжу, ліки та комунальні послуги, чужі рейтинги раптом стають дуже особистою темою. Сінгапур вперше піднявся до елітної групи найкращих пенсійних систем світу за версією Mercer CFA Institute, тоді як Індія опинилася на дні рейтингу. І цей контраст показовий не лише для аналітиків, а й для кожного українця.
Глобальне змагання за стійкі пенсії показує: країни, які роками впроваджують непопулярні реформи, формують захищену старість для своїх громадян. Ті, що відкладають складні рішення, ризикують перетворити старість на зону бідності. Для України, де солідарна система тріщить під тиском війни, демографії та міграції, цей рейтинг звучить як холодний сигнал: пенсійна безпека не падає з неба, її конструюють політичними рішеннями, інституціями і особистими фінансовими звичками.
“Міжнародне ЗНО” для пенсій: що вимірює індекс Mercer CFA
Mercer CFA Institute Global Pension Index – це, по суті, міжнародний “контрольний зріз” для пенсійних систем. Щороку аналітики Mercer разом із CFA Institute та дослідниками університету Monash беруть десятки країн (цьогоріч – вже 52, які разом охоплюють 2/3 населення світу) й дивляться не просто на розмір пенсій, а й на те, як вся конструкція працює в комплексі.
Кожну систему оцінюють за трьома великими блоками. Перший – adequacy, тобто “наскільки ці пенсії дозволяють реально жити сьогодні”: який відсоток зарплати пенсія заміщує, чи є базові гарантії для бідних, як індексуються виплати. Другий – sustainability: чи витримає система старіння населення, економічні кризи, борги й демографічні ями протягом наступних 20–30 років.
Третій – integrity: чи можна взагалі довіряти цій системі, наскільки вона прозора, як регулюється, які там витрати, чи захищені учасники від зловживань. У загальній оцінці ці три “кошики” важать по-різному: 40 % припадає на adequacy, 35 % – на sustainability і 25 % – на integrity, і ці пропорції не змінюються ще з 2009 року, відколи існує індекс. Ідея проста: якщо ти сьогодні щедро роздаєш пенсії, але завтра система розвалиться, це не плюс, так само як і “залізна стійкість” без мінімальної гідності для літніх людей.
У звітах Mercer вказують, що індекс використовує понад 50 показників і замислюється як глобальний бенчмарк для урядів: його результати охоче цитують як для самопіару, так і як аргумент “нам потрібна реформа”.
Сінгапур: як побудувати пенсійну систему класу “A”
Отже, цьогоріч Сінгапур уперше стрибнув у топ-клас Mercer CFA Institute Global Pension Index, отримавши оцінку “A” з загальним балом 80,8 і ставши першою азіатською країною в елітному клубі поруч із Нідерландами, Ісландією, Данією та Ізраїлем. За даними звіту, його пенсійна система має 79,4 бала за “адекватність”, 75,5 – за “стійкість” і аж 90,4 – за “надійність і прозорість”, що є одним із найкращих показників у світі.
Ключ до успіху – у конструкції навколо Central Provident Fund (CPF): усі працюючі сингапурці до 55 років автоматично відраховують 37 % своєї зарплати в систему (20 % працівник, 17 % роботодавець), і значна частина цих коштів реально працює як довгострокові пенсійні накопичення. Наразі у CPF зібрано близько 635 млрд сінгапурських доларів на понад 4 млн рахунків – сума, співмірна з ВВП країни.
Ці гроші професійно інвестуються, держава гарантує мінімальну дохідність, а в старості накопичений капітал через програму CPF Life перетворюється на довічний дохід.
Індія: економічний гігант з пенсійною “сліпою зоною”
Водночас Індія в Mercer CFA Institute Global Pension Index опиняється майже на протилежному кінці шкали, ніж Сінгапур, отримавши близько 43,8 бала, “D”-клас і фактично останні рядки рейтингу. Сам Mercer пояснює, що такі системи мають окремі плюси, але настільки глибокі провали, що без термінових реформ вони не витримають навантаження. Парадокс у тому, що економіка Індії росте й країна вже в топ-5 за ВВП, але це майже не перетворюється на нормальну пенсійну старість для більшості людей.
Головний “вузол” зав’язаний у ринку праці: 85–90 % працівників зайняті в неформальному секторі, тобто працюють без нормального контракту, соцпакета і, головне, без автоматичних внесків у пенсійні програми. Формальні схеми – Employees’ Provident Fund, National Pension System та окремі програми для бідних – охоплюють лише частину робочої сили, іноді говорять про 10–25 % залежно від методики. Решта працює все життя, але майже не робить системних внесків у пенсійну систему, а в старості залежить від дітей або виживає на мізерних регіональних соціальних пенсіях.
У мовній логіці індексу це дає слабку “adequacy” (пенсій не вистачає навіть на базові потреби), проблемну “sustainability” (населення старіє, а довгих накопичень майже немає) і хаотичну “integrity” (різні схеми з різними правилами, в яких пересічна людина губиться). Ланцюжок простий і важливий для розуміння: гігантський неформальний сектор, у якому мало людей реально робить внески, закономірно, що більшість стареньких живуть або за рахунок родини, або в бідності, а політики рано чи пізно змушені або заливати систему бюджетними грошима, або запускати болючі, запізнілі реформи “під тиском”.
Україна у дзеркалі кращих і гірших пенсійних систем: реальний стан речей
Якщо уявити, що Україну вже сьогодні “додали” до індексу Mercer CFA Global Pension Index, навряд чи ми б опинилися поруч із Нідерландами чи Сінгапуром. Швидше за все – в нижній частині таблиці, серед країн, де старість означає бідність.
В Україні зараз складна ситуація з пенсіями: у кінці минулого року було близько 10,2–10,3 млн пенсіонерів, середня пенсія становила 5 800–5 900 грн, при цьому третина отримує не більше 3 000 грн, багато хто – 4–5 тис.грн (~70–130 €) на місяць. Інфляція торік склала ~12 %, індексація – лише ~7,5 %, тож реальна купівельна спроможність пенсій впала.
За оцінками Світового банку та ОЕСР, до війни коефіцієнт заміщення зарплати пенсією був лише ~28–32 % – тоді як в багатьох країнах ОЕСР він сягає 50–60 %. Це означає, що пенсія майже не покриває витрати на житло, комуналку, ліки, їжу, і “нормальне” життя в старості залишається за допомогою родини чи підробітків.
Що стосується стійкості системи, ситуація ще гірша. Практично на одного пенсіонера припадає один зайнятий: маємо 10 млн пенсіонерів та 10–11 млн працюючих. При цьому майже кожен четвертий пенсіонер змушений працювати. Відомо, що солідарна система розрахована на 3 – 4 працюючих на одного пенсіонера.
Війна лише поглибила проблему: кількість працездатних впала майже на 40 % (з 17,4 млн до 12,5 млн), з можливим падінням до 11,7 млн. Додамо до цього 5,7–6,2 млн українців за кордоном і 3,6–3,7 млн переселенців – багато з них або не платять внески, або роблять це нерегулярно. У 2023 році витрати на пенсії склали ~11 % ВВП: ~7 % ВВП через внески ЄСВ і ~4 % – з бюджету. Це означає, що система давно живе не за власні внески, а на дотації бюджету, залежні від зовнішньої допомоги. У термінах Mercer це гарантує низький бал за стійкість: система більше залежить від політичної волі та зовнішніх факторів, ніж від нормальної внутрішньої математики.
Щодо прозорості, формально Україна має непоганий рівень: статистика доступна, правила призначення пенсій обговорюються. Але є два великих “але”. Перше: тіньова економіка, яка до війни становила чверть офіційного ВВП (за даними НБУ і Ernst & Young), а за деякими оцінками – до ~40 % і більше. Це означає, що сотні тисяч наших співвітчизників працюють “підпільно” і не платять внески, тож розраховувати на них як майбутніх пенсіонерів ризиковано.
Друге: політичність системи. Правила індексації, пільги, спецрежими частіше змінюються перед виборами, ніж слідують довгостроковій логіці. ОЕСР вказує на те, що головні ризики української моделі – вузька база внесків через тіньову економіку і політичне втручання в параметри системи.
Якщо не змінити систему, кожна нова пільгова пенсія, новий статус інвалідності чи виплата за втратою годувальника стане ще одним тягарем для Пенсійного фонду. Далі два шляхи: або витрати на пенсії підуть вгору й витіснятимуть інші видатки (оборону, освіту та медицину), або пенсії просто “заморожуватимуться” у реальних цінах – цифра залишатиметься, але інфляція її з’їсть. Обидва варіанти означають масове збіднення людей старшого віку.
Тетяна Вікторова
