Побратими загиблого батька вручили восьмирічній волонтерці з Рівного відзнаку за її допомогу

У сучасній Україні, де війна увірвалась у життя мільйонів людей, не лише дорослі, а й діти стали частиною національного руху спротиву. Восьмирічна Іринка Васильєва з Рівного є прикладом того, як навіть найменші українці можуть робити великі справи. Її історія — це поєднання дитячої щирості, неймовірної сміливості та величезної сили волі. Попри втрату батька, Іринка не лише зберегла його пам’ять, але й продовжила його справу, допомагаючи військовим його бригади. Її прагнення допомогти захисникам України та щира відданість ідеї перемоги не залишилися непоміченими. З нагоди Дня волонтера дівчинку відзначили побратими її загиблого батька, що стало зворушливим моментом у житті як самої Іринки, так і всіх, хто стежить за її шляхом.

Восьмирічна волонтерка: історія маленького великого серця

Іринка Васильєва — звичайна дівчинка з Рівного, але її життя кардинально змінилося після початку війни. У 2022 році її батько, 32-річний Олександр Васильєв, загинув, захищаючи Миколаївщину. Попри свою скорботу, Іринка не здалася та вирішила продовжити його справу, допомагаючи військовим з 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, де служив її батько. Свою волонтерську діяльність дівчинка почала з того, що плела віночки та продавала їх на благодійних ярмарках. Зібрані кошти вона спрямовувала на купівлю необхідного для бригади: від машин і планшетів до антидронових рушниць.

Її внесок виявився неоціненним. За час своєї діяльності Іринка передала захисникам десять дронів і навіть змогла зібрати кошти на п’ять нових. Цей результат є не просто показником дитячої активності, а символом неймовірної сили духу, який надихає дорослих. Окрім цього, дівчинка мріє зібрати гроші на Javelin — мрію, яка ще раз доводить її цілеспрямованість і рішучість.

Волонтерська діяльність Іринки почалася задовго до початку повномасштабного вторгнення. Її мати, Вікторія Васильєва, розповіла, що ще з чотирьох років дівчинка брала участь у благодійних поїздках до дитячих будинків. Це було її власним бажанням, адже Іринка завжди проявляла небайдужість до тих, хто потребує допомоги. З початком війни вона плела маскувальні сітки, а згодом розширила свою діяльність, організовуючи благодійні акції для підтримки військових.

Її зусилля були неодноразово відзначені: Іринка отримала нагороди від Міністерства оборони України, Рівненської міської ради, а військові навіть подарували їй форму з шевроном “найкращий командир”. Однак для неї найважливішою залишається підтримка її батьківської бригади, з якою вона зберігає тісний зв’язок.

Визнання від військових

11 грудня, з нагоди Дня волонтера, Іринка отримала відзнаку від 14-ї окремої механізованої бригади. Ця нагорода, затверджена командиром бригади, зазвичай вручається найкращим військовослужбовцям та волонтерам, які роблять вагомий внесок у спільну перемогу. Нагородження Іринки стало визнанням її наполегливої роботи та вдячністю за підтримку військових, які продовжують боронити Україну.

Для дівчинки ця нагорода стала несподіванкою. Її вручили прямо під час уроку, що зробило момент ще більш емоційним. Іринка розповіла, що для неї це велика честь і водночас важливий стимул не зупинятися на досягнутому.

Начальниця служби зв’язків з громадськістю бригади Надія Замрига зазначила, що Іринка є прикладом цілеспрямованості та внутрішньої сили. Попри свій вік, вона діє як справжній воїн, прагнучи допомогти захисникам України і помститися за свого батька. Її історія — це нагадування про те, як навіть маленькі дії можуть мати величезний вплив. Її відданість і віра в перемогу надихають не лише військових, але й тисячі інших українців.

Історія Іринки Васильєвої є прикладом того, як одна дитина може стати символом боротьби, незламності й любові до рідної землі. Дівчинка, яка втратила батька на війні, не лише не здалася, а й знайшла спосіб продовжити його справу, допомагаючи тим, хто залишився на передовій. Її внесок у спільну справу наближає перемогу України, і це заслуговує на повагу та захоплення.

Іринка не зупиняється, мріючи зробити ще більше. Її бажання допомагати та підтримувати військових є справжнім прикладом того, що навіть у найскладніших обставинах можна знайти силу діяти. Її історія — це нагадування про важливість єдності та підтримки, які допомагають Україні вистояти в ці важкі часи.