Питання законності мобілізації залишається одним з найпоширеніших предметів судових спорів від початку повномасштабної війни. Особливо гостро воно постає у випадках, коли громадяни мали передбачене законом право на відстрочку, однак були призвані до війська. Саме така справа стала підставою для розгляду у Верховному Суді, який детально визначив різницю між правом на відстрочку від мобілізації та підставами для звільнення з військової служби. Постанова фактично окреслила підхід до ситуацій, у яких людина оскаржує свій призов уже після того, як стала військовослужбовцем.
Позиція Верховного Суду щодо права на відстрочку
Підставою для судового розгляду стало звернення шкільного вчителя, мобілізованого у 2022 році. На момент призову він належав до категорії педагогічних працівників, для яких закон передбачав право на відстрочку від мобілізації.
Чоловік оскаржив дії територіального центру комплектування та соціальної підтримки, вважаючи свій призов незаконним. Під час розгляду справи суди встановили, що під час мобілізації справді були допущені порушення. Водночас навіть після такого висновку питання про звільнення зі служби не було вирішене на користь позивача. Саме ця обставина стала ключовою для подальшого аналізу Верховного Суду, який мав визначити, чи може незаконність призову автоматично створювати право на припинення військової служби.
Особи, які відповідно до законодавства могли отримати відстрочку від мобілізації, але не скористалися цим правом до призову, не набувають автоматичного права на звільнення з військової служби навіть у разі встановлення порушень під час мобілізації. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 травня, де наголошується, що право на відстрочку та підстави для припинення військової служби належать до різних правових механізмів і регулюються окремими законодавчими нормами.
У судовому рішенні опинилося розмежування двох правових статусів, які часто помилково сприймають як єдину систему. Як зазначили в суді, до моменту мобілізації громадянин має статус військовозобов’язаного. Саме на цьому етапі він може скористатися передбаченими законом гарантіями, зокрема оформити відстрочку від призову. Таке право регулюється законодавством про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Втім, після зарахування до військової частини ситуація змінюється. Особа вже не перебуває в статусі військовозобов’язаного, а стає військовослужбовцем. Від цього моменту її права, обов’язки та умови проходження служби визначаються зовсім іншим законодавством — законом про військовий обов’язок і військову службу. Саме ця зміна статусу стала основою для висновків суду.
Позиція Верховного Суду ґрунтується на тому, що право на відстрочку повинно реалізовуватися до мобілізації, а не після неї. Якщо особа вже зарахована до військової частини, питання її подальшого перебування на службі оцінюється за правилами, які стосуються військовослужбовців. Тобто право, яке існувало на етапі перебування в статусі військовозобов’язаного, не переноситься автоматично на період проходження служби. Суд наголосив, що відстрочка та звільнення — це різні юридичні механізми, які мають різне призначення та застосовуються за різних обставин. Сам факт того, що людина могла бути звільнена від мобілізації до призову, не означає виникнення права на демобілізацію після зарахування до війська.
Водночас окрему увагу в суді приділили питанню порушень під час призову. У суспільстві поширеним є уявлення, що визнання мобілізації незаконною автоматично має призводити до звільнення людини зі служби. Верховний Суд фактично відмежував ці два питання.
Визнання неправомірними дій посадових осіб або порушень під час проведення мобілізації не скасовує автоматично статус військовослужбовця, якщо особу вже включено до складу військової частини. Після цього починають діяти норми, які визначають порядок проходження служби та перелік підстав для її припинення. Отже, суд розглядає незаконність призову та звільнення зі служби як окремі правові процедури, між якими немає автоматичного зв’язку.
Які наслідки матиме ця правова позиція
Постанова Верховного Суду стала важливим орієнтиром для аналогічних спорів, кількість яких зростала протягом останніх років. Рішення демонструє, що під час розгляду таких справ суди насамперед оцінюватимуть момент, на якому перебувала особа під час реалізації своїх прав.
Для громадян, які мають законні підстави для відстрочки, це означає необхідність своєчасного оформлення відповідних документів ще до моменту призову. Після набуття статусу військовослужбовця застосовується інший правовий механізм, а перелік підстав для звільнення визначається окремими нормами законодавства.
Саме на цьому розмежуванні Верховний Суд побудував свою постанову, залишивши без змін рішення попередніх інстанцій та підтвердивши, що право на відстрочку і право на звільнення зі служби не можуть розглядатися як взаємозамінні правові інструменти.
