Рак простати стає першим серед онкозахворювань чоловіків: Олег Нікітін пояснює, чому зростає пізня діагностика в Україні

Рак передміхурової залози залишається одним з найбільш значущих онкологічних викликів для чоловіків, а його поширення у світі й надалі зростає. Своєчасна діагностика, розуміння факторів ризику та доступ до сучасних методів лікування визначають прогноз для пацієнтів. В Україні ці питання особливо актуальні на тлі війни та змін, які відбулися за останні роки.

Професор, завідувач кафедри урології Національного медичного університету імені Олександра Богомольця Олег Нікітін зазначає, що статистика щодо онкологічних захворювань в Україні ґрунтується на даних Національного канцерреєстру. Вони демонструють суттєві коливання у кількості виявлених випадків після початку повномасштабного вторгнення. У 2022 році показники захворюваності на рак простати знизилися приблизно на десять відсотків порівняно з попереднім роком, і подібне падіння стосувалося практично всіх онкологічних нозологій. Таке явище було наслідком складнощів із доступом до медичної допомоги, неможливості вчасно проходити обстеження та планове лікування.

На думку лікаря, повернення до стабільнішої ситуації у 2023 році призвело до зростання кількості виявлених хворих. Це не означає реального сплеску захворюваності, а скоріше свідчить про відновлення можливостей пацієнтів звертатися до лікарів. ВКількість чоловіків, які перебувають на обліку з діагнозом рак передміхурової залози, зросла з 50 717 у 2022 році до 55 343 у 2023 році.

Водночас, за словами професора, відбулася і більш суттєва зміна – трансформація структури онкологічної захворюваності. Вперше за весь час ведення Національного канцерреєстру рак передміхурової залози став найпоширенішим онкологічним захворюванням серед чоловіків віком шістдесят п’ять – сімдесят чотири роки та сімдесят п’ять років і старше. Питома вага цієї патології у старших вікових групах досягла двадцяти та двадцяти трьох і трьох десятих відсотка відповідно, що суттєво змінило багаторічну тенденцію, коли на першому місці перебували злоякісні пухлини органів дихання.

Пояснюючи причини такої динаміки, Нікітін вважає, що вирішальними є два чинники: реальне збільшення кількості випадків та розширення можливостей діагностики. Він підкреслює, що у світі рак простати діагностується приблизно у кожного шостого чоловіка, а в Україні щороку реєструється близько восьми тисяч нових випадків. На розвиток хвороби істотно впливає тривалість життя: чим старшим стає чоловік, тим вища ймовірність появи захворювання.

Професор звертає увагу і на соціальний аспект. Він зазначає, що загальна п’ятирічна виживаність при раку простати у світі становить 90-95%, тобто більшість пацієнтів живуть багато років після встановлення діагнозу. Прикладом відкритого ставлення до хвороби він називає недавнє публічне повідомлення про діагноз колишнього президента Сполучених Штатів Америки Джозефа Байдена, що демонструє можливість ефективного лікування та активного життя після виявлення онкологічної патології.

Окрему увагу лікар приділяє чинникам ризику. Він наголошує, що рак передміхурової залози є віковим захворюванням, а випадки його виникнення у чоловіків молодших сорока п’яти років трапляються рідко та переважно супроводжуються серйозними генетичними передумовами. Одним з ключових факторів ризику він називає спадковість: якщо у близького родича чоловіка діагностували рак простати до шістдесяти п’яти років, ймовірність розвитку хвороби у нього зростає приблизно утричі.

Серед значущих генетичних чинників Нікітін виокремлює мутацію гена BRCA2, яка істотно підвищує ризик розвитку раку передміхурової залози. Сучасні можливості дозволяють виявляти такі мутації, і чоловікам з подібними генетичними змінами рекомендовано розпочинати обстеження не з п’ятдесяти, а вже з сорока років. Також важливими факторами ризику є надмірна маса тіла та етнічне походження. Професор підкреслює, що чоловіки африканського походження мають вищу поширеність цього захворювання, тоді як представники азійських етнічних груп демонструють нижчі показники захворюваності порівняно з європейськими чоловіками.

Він також звертає увагу на те, що повномасштабна війна суттєво вплинула на своєчасність діагностики раку передміхурової залози. У 2023–2024 роках орієнтовно кожен п’ятий випадок в Україні виявляється вже на пізніх стадіях, а в окремих регіонах цей показник досягає приблизно тридцяти відсотків. Така тенденція безпосередньо позначається на ефективності лікування. Експерт зазначає, що у 2023 році дорічна смертність від цього захворювання становила близько дванадцяти відсотків, що свідчить про великий відсоток пізньо виявлених пухлин, коли можливості терапії значно обмежуються.

Показовим є й рівень виявлення раку простати під час профілактичних оглядів. Професор нагадує, що у 2020 році він становив близько 13%, але у 2022 році впав удвічі – приблизно до 6%. Лише останні два роки демонструють поступове відновлення: у 2023 році цей показник піднявся до 9%, а у 2024 році – до орієнтовно 12%. За словами Нікітіна, ці дані підтверджують важливу закономірність: чим раніше виявлено пухлину, тим кращі результати лікування, і значна різниця у п’ятирічній виживаності між Україною та країнами з розвиненими системами медичного страхування лише підкреслює потребу у регулярних профілактичних оглядах.

Говорячи про сучасні варіанти лікування, він пояснює, що існують два основні підходи: місцевий та системний. Місцеві методи передбачають або хірургічне втручання, або локалізовану променеву терапію. Саме ці методи застосовують у випадку локалізованого раку, коли пухлина обмежена межами органу. Хірургічне лікування включає видалення простати разом із навколишніми тканинами, а локальна променева терапія може виконуватися за допомогою стереотаксичної радіохірургії, тобто точкового опромінення пухлини, наприклад, технологією КіберНіж.

Системна терапія охоплює гормональне лікування та хіміотерапію, і її застосування стає необхідним тоді, коли виявляють метастази. Експерт наголошує, що саме наявність і кількість метастазів визначають можливість застосування того чи іншого методу, оскільки місцеві втручання стають неефективними, коли процес поширюється за межі простати.

Нікітін підкреслює, що в Україні працюють державні програми безоплатного лікування онкологічних захворювань. Доступ до діагностики та терапії можливий як в обласних онкологічних центрах, так і у Національному інституті раку. За його словами, важливо звертатися по допомогу на ранніх етапах, коли лікування не лише рятує життя, а й значною мірою зберігає його якість.

Пояснюючи, що означає «якість життя» після лікування, професор акцентує на відмінностях між хірургічними та променевими методами. Радикальна простатектомія передбачає видалення органу разом з навколишніми нервами та судинами, що може призводити до сексуальної дисфункції та нетримання сечі. Багато пацієнтів поступово адаптуються до порушень сечовипускання, але відновлення сексуальної функції часто вимагає окремого лікування, іноді – повторного втручання.

Променева терапія має інші особливості, але сучасні технології дозволяють значно зменшити ризики втручання. Професор пояснює, що стереотаксична радіохірургія, зокрема за допомогою КіберНожа, дає можливість діяти на пухлинні вузли з високою точністю, майже не впливаючи на навколишні здорові тканини. Такий підхід знижує ризик ускладнень, характерних для традиційного опромінення, і дає змогу уникнути наркозу, скоротити тривалість лікування та забезпечити швидке повернення до звичного життя.

Водночас Нікітін звертає увагу, що в Україні поки немає обладнання для проведення стереотаксичної роботизованої радіохірургії останнього покоління. Такі технології є надзвичайно дорогими, вимагають складного технічного обслуговування та стабільної інфраструктури, що в умовах війни часто є недосяжним. Зараз подібні методи лікування широко застосовують у Сполучених Штатах Америки та деяких європейських країнах, зокрема в Латвії.