Порушення сну у дітей є поширеним явищем в умовах війни воно набуває окремої значущості. Вибухи, сирени, вимушене переміщення, розлука з близькими, нове середовище, зміна мови й побуту — всі ці обставини створюють середовище нестабільності, яке безпосередньо впливає на якість нічного відпочинку. Особливо вразливими є діти віком до трьох років, а також дошкільнята — ті, у кого ще не сформовані механізми саморегуляції емоцій.
Що таке регресія сну
Термін «регресія сну» означає періодичне порушення сну у дитини, спричинене переважно не фізіологічними, а нейропсихічними факторами. У традиційних умовах це пов’язується з етапами розвитку мозку, наприклад, формуванням нових когнітивних зв’язків, освоєнням навичок руху або мовлення. У дітей, які пережили переїзд, розлучення в родині, обстріли чи тривалу нестабільність, регресія сну часто активується поза типовими віковими рамками.
З погляду нейрофізіології, сон є процесом, чутливим до відчуття безпеки. У випадку війни це відчуття втрачається або ніколи не формується повноцінно. Тому навіть короткотривала стабілізація побуту не завжди відновлює нічний спокій. У таких умовах будь-який стрес, навіть незначний — як-от зміна кімнати, гучні звуки, нові люди — може провокувати відкат до попередніх патернів неспокійного сну.
Регресія сну у воєнний час проявляється у вигляді реакції нервової системи на небезпеку, яка не зникає. Сон — перше, що порушується, коли дитина не почувається в безпеці. Якщо кілька ночей поспіль малюк прокидався від вибухів, спускався до укриття чи чув, як поруч падає уламок, його мозок запам’ятовує ніч як загрозу. І навіть якщо в конкретну ніч нічого не станеться, тіло вже напоготові. Дитина не спить глибоко, лякається тіней, просинається від шороху, шукає очима батьків. Регресія сну в таких умовах є відповіддю на стрес, яку треба виправляти. Дитина не може сама впоратися з нічним страхом, і якщо вона плаче, тримається за руку, не хоче засинати сама — це не є ознакою «розбещеності». Це сигнал: «Мені страшно. Скажи, що я в безпеці». При цьому діти 3–6 років здатні вже сформулювати страх і можуть ставити запитання: «А ракет не буде?» або: «А якщо я не встигну в укриття?», навіть якщо протягом дня виглядають спокійними.
В умовах реальної небезпеки і батьки, і діти реагують щиро й мобілізовано. Але навіть у цьому стані психіка дитини залишається незрілою, тому потребує роз’яснення, присутності, повторення. Саме тому порушення сну не минає одразу після стабілізації ситуації. Якщо дитина кілька ночей поспіль чула вибухи або прокидалась у тривозі, її мозок формує нову схему реакції на ніч — як на період ризику. Відучити від цього — означає щоночі повертати їй відчуття контролю й безпеки.
Поради батькам
По-перше, не вимагайте повернення до попереднього режиму. Якщо дитина раніше засинала сама, а тепер потребує вашої присутності, вона намагається вижити емоційно так, як вміє: через тілесну близькість. Не відштовхуйте її.
По-друге, зменшіть інтенсивність перед сном. Навіть у безпечних будинках емоційний фон дитини ввечері виснажений. Уникайте надлишкових розмов, телевізора, жартів, шумів. Найкраще — короткий, повторюваний ритуал: помити руки, попити води, лягти в одне й те саме місце, почути один і той самий спокійний голос.
По-третє, якщо є така можливість, залишайте поруч річ, яка зберігає запах або текстуру знайомого. Плед, стара піжама, іграшка — не як талісман, сигнал: ніч не чужа. Особливо це важливо для дітей, які кілька разів змінювали місце проживання або укриття.
По-четверте, не знецінюйте страх. Якщо дитина прокидається з криком, не кажіть «нічого не сталося». Вона вже в це не вірить. Але можна сказати: «Я з тобою. Це був лише звук. Ти не сам(а)». Пояснення має бути коротким і повторюваним. Не для того, щоб переконати, а щоб витримати з нею цю ніч.
По-п’яте, якщо є потреба, міняйтесь з партнером або родичем. Батьки, які самі не сплять тижнями, втрачають здатність бути спокійними. Це фізіологія. Один день відпочинку для вас є ніччю спокою для дитини завтра.
